USD 25 25.25
  • USD 25 25.25
  • EUR 27.6 28
  • PLN 6.3 6.4

«Війна, якої не було»: чому не говорять, хто захопив в полон перших російських військових на території України

Історія понад семи сотень бійців, свідчення учасників найкривавіших сторінок історії російсько-української війни та несправедливо заплямована 51 ОМБ: у Луцьку презентували двотомну хроніку Іловайської трагедії.

Презентація книги Романа Зіненка «Війна, якої не було. Хроніка Іловайської трагедії» відбулася 27 червня у Волинському краєзнавчому музеї.

Автор намагається поділитися своїми враженнями та спогадами, розповісти про бойових побратимів, зберегти історію для майбутнього, саме це зробило з нього письменника.

Учасник АТО Роман Зіненко зізнається, що мав «трійки» з історії та літератури і ніколи не планував бути письменником. Книга складена на основі спогадів учасників трагічних подій серпня 2014 року, дехто з тих, чиї розповіді наведені в книзі, прийшов на презентацію у Луцьку. Дехто ділився спогадами охоче, дехто ні, а свідчення одного з опитаних (генерала) автор поки не може навести з юридичних причин. Раніше вийшла друком перша книга Романа Зіненка «Іловайський щоденник». Автор – уродженець Дніпра, доброволець батальйону «Дніпро -1».
Спогади подані у хронологічному порядку, книга містить також понад три десятки мап, де вказані переміщення військ та місяця загибелі низки українських бійців.

Як розповів провідний науковий співробітник Волинського краєзнавчого музею Богдан Зек, музей реалізовує проект «Наші захисники» - комплекс заходів зі збору матеріалів, вивчення, систематизації матеріалів про війну, з популяризації внеску волинян в захист державного суверенітету та територіальної цілісності України. Окрім того, в рамках проекту організовують зустрічі з військовослужбовцями, презентації книг, виконуючи цим місію збереження історії і протидії ворожій пропаганді.

700 бійців та 25 підрозділів: з чиїх спогадів сформована хроніка

Свого часу, повернувшись з Іловайська, не будучи письменником та не маючи творчих талантів, вирішив залишити спогади про загиблих побратимів. Його власні спогади увійшли до першої книги «Іловайський щоденник». Автор зрозумів, що це – не весь Іловайськ, там немає багатьох людей, є лише те, що він бачив особисто, а одна людина має обмежений сектор огляду. Отже, він вирішив створити повну хронічку подій в Іловайську, що стане відкриттям для багатьох. Окрім спогадів безпосередніх учасників, до книги увійшли матеріали тимчасової слідчої комісії Верховної Ради, яка працювала у вересні-жовтні 2014 року. Дійові особи книги – понад 700 бійців з 25 підрозділів з реальними прізвищами, позивними. Про когось згадано лише побіжно, про декого автору наразі не вдалося знайти інформації, за що він просить вибачення у читачів, адже хотів згадати кожну позицію та кожного бійця. Участь в хроніці переважно позитивно впливає на тих, хто ділився спогадами. Багато хто х учасників тих подій досі не мають посвідчень учасника бойових дій, а відповідно, пільг. Поширення інформації про цих людей спонукає владу звертати на них увагу і вони починають отримувати те, що заслужили.

«Іловайськ – це якесь суцільне диво. Багато фактів, викладених у спогадах учасників, не можна пояснити логікою. Я не можу пояснити, чому я тут зараз перед вами стою, чому на мені не було жодної подряпини. Можливо, я вижив, щоб створити з вашою допомогою цю хроніку», - зізнається автор.
Кривавий серпень 2014: коли АТО стала війною

Книга поділена на дві частини: перша сповіщає про події з 7 серпня до 24 серпня, до російського вторгнення. Тобто, перший том – це АТО, а другий – вже війна. Коментуючи назву «Війна, якої не було», Роман Зіненко зауважує, що цієї війни дійсно багато для кого немає. Коли він під час зустрічей з читачами, істориками запитує, про день, у який сотні учасників бойових дій стали кавалерами ордену «За мужність», десятки офіцерів стали кавалерами ордену Богдана Хмельницького 3-го ступеню, один офіцер став героєм України, ніхто не знає відповіді. Йдеться про 29 серпня 2014 року і нагороди, отримані посмертно. У цей день Україна втратила декілька сотень бійців (навіть за неповними офіційними даними у серпні загинули 710 осіб, переважна більшість – піж час Іловайських подій, майже 90% з них – 21 серпня), більше, ніж у боях за обидва аеропорти та Дебальцеве разом взяті. Хоч ці події офіційно досі не вважають війною, у пам’яті автора та бійців це було і залишиться війною безпосередньо з Російською Федерацією. Існує хибна думка, що Іловайськ був справою виключно добровольчих підрозділів, насправді це не так – в операції брали участь не менше 2,5 тисячі осіб з 25 підрозділів, у тому числі, роти «Світязь» та 51-ї ОМБР з Волині.

Автор відзначає, що практично не згадують саперів, говорячи про події в Іловайську, але на його думку офіцер 91 полку оперативного забезпечення капітан Яворський – найбільш героїчна людина, яку він зустрічав. Саме цей офіцер захопив сучасний російський танк, який згодом продемонстрували всьому світу як доказ російського вторгнення. Іловайська операція цікава тим, що багато кого з тих, хто зробив героїчні вчинки, досі ніхто не знає.

Хроніка подій розпочинається 5 серпня 2014 року. Початком операції вважається цей день, коли в селище Грабське висунули сили кількох військових формувань, в трьох кілометрах на південний захід від Іловайська облаштували перший опорний пункт 4001, бійці зайняли перші позиції. 7 серпня отримали перший наказ висунутися в напрямку селища Степано-Кринка для розвідки боєм. Участь у цьому брали бійці 51-ї ОМБ, «Правого сектора» та інших формувань. Виявилося, що цей район дуже укріплений, довелося вступити в бій, трапилися перші втрати під час Іловайської операції, зокрема, у батальйону «Кривбас». Згодом батальйону наказали вночі увійти в Іловайськ. Вони потрапили в засідку біля селища Полтавське, був загиблий та поранені. Ввійти в місто тоді не вдалося, стало зрозуміло, що місто достатньо укріплене. Тому вище керівництво вирішило змінити операцію і оточити місто, перерізавши бойовикам постачання до нього зброї. В місто мали зайти добровольчі підрозділи МВС для того, щоб зачистити його від бойовиків, яких, за даними розвідки було небагато – до 80 чоловік. Однак, сталося не так, як планували.

У селищах Многопілля та Покровка тоді тримали опорні пункти бійці 51-ї ОМБ, в інших населених пунктах – інші бригади та батальйони. Були проблеми зі зв’язком і бійці з одного опорного пункту часто навіть гадки не мали, що поруч хтось стоїть.

Місто було оточене з усіх боків і запросили підрозділи МВС, аби штурмувати місто. Вони мали вибити передові блокпости бойовиків та зачистити Іловайськ. Цей день був дуже сумним – українці втратили десятьох бійців. Батальйону «Азов» тоді не вдалося зайти в Іловайськ, бійці з втратами відійшли і стало ще більш зрозумілим, що місто добре укріплене і потрібне нове військове рішення. Ці бойові зіткнення детально описані у спогадах бійців у книзі. Бойовики, відчуваючи наступ з півдня, намагалися вийти з міста і біля села зелене на півночі Іловайська відбулася сутичка з ними, де загинули два бійці батальйону «Кривбас» та два бійці «ДУКу». 11 серпня ворог здійснив контратаку зі Іловайська, українські війська знову зазнали втрат.
18 серпня перший бій прийняв підрозділ, у якому служив автор, «Дніпро-1». Як згодом стало зрозуміло, завдання полягало в розвідці боєм на шляху, де раніше в засідку потрапив батальйон «Кривбас». Потрібно було відтягнути на себе ворожі сили, у цей час інші військові підрозділи змогли зайти в Іловайськ та зайняти позицію в школі №14, вивісивши на ній прапор України. Того дня у ЗМІ пролунала звістка про те, що ще одне українське місто звільнене від бойовиків. Насправді, звільнена була лише одна вулиця, а місто ще перебувало під контролем бойовиків. Згодом вирішили, що батальйон «Донбас» штурмуватиме центр міста, а «Дніпро-1» та інші батальйони мали зайти зі сходу та зустрітися у центрі міста з «Донбасом». Техніка виходила з ладу, розпочалися вуличні бої і просування далі стало неможливим. Зрештою, наступ захлинувся, добровольці знову зазнали втрат. Під час наступної нічної спроби прорвати оборону загинув боєць «Азову», волинянин з позивним Хома, який накрив собою гранату і став посмертно одним з трьох учасників Іловайської операції зі званням Героя України.

Перемоги українців і підступна атака російських окупантів

21 серпня, напередодні російського вторгнення розпочалися дуже потужні артилерійські обстріли з російського кордону. «Гради» розривалися не лише в Іловайську, а й навколо, відповіді давати не можна було, тому що ворог перебував на своїй території. Російські спостерігачі на висотах навколо Іловайська бачили переміщення українських війсь і коригували вогонь. Поки українські бійці здобули в супротивника укріплений район і зірвали ворожий прапор, вони не знали, що саме у цей день, на свято Незалежності ворог увірвався на нашу територію і розпочалася російська окупація наших населених пунктів. Бійці в Іловайську про це не знали.

«Тоді ми отримали перемогу, але це був один з найсумніших днів. Колись він увійде в історію як день підступного нападу Російської Федерації на територію України. В книзі в деталях вказано, як ворог захоплював території, як хлопці сповіщали, що нас захопили. Керівництво тоді подумало, що хтось перепився горілки і послало до них замполіта, щоб він їх привів до тями. Коли прибув замполіт, росіяни взяли в полон і його», - розповів Роман Зіненко.

Ворог захоплював наші опорні пункти, вів вогонь вже з захоплених українських позицій і створював коло оточення. Два підрозділи, які брали участь в Іловайській операції, спіткала сумна доля – йдеться про розформовану та незаслужено заплямовану 51 ОМБ та батальйон «Кривбас».

«24 серпня ворог не зміг безкарно зайти на нашу територію, завдяки артилеристам 51-ї ОМБ було знищено декілька одиниць ворожої військової техніки, саме розвідники 51-ї ОМБ взяли в полон перших десять російських десантників, ніде більше за всю війну не було стільки полонених і стільки реальних доказів присутності російської армії. Це здійснили саме бійці 51-ї ОМБ», - наголосив автор, подякувавши офіцерам бригади.
Він не ставить у книзі питання про те. хто винен у трагедії, адже це справа суддів та слідчих. Однак він говорить про те, як це було: за дуже дивних обставин після кривавого знищення українських військ в Іловайському коридорі 29 серпня російських полонених вже 30 серпня відпустили на батьківщину. Питання про це лишається відкритим – усі полонені росіяни повернулися додому.

Перебуваючи в Іловайську, бійці не розуміли, що опинилися в оточенні та які сили беруть участь в бойових діях.

25 серпня біля позицій в селі Агрономічному вийшла колона російської бронетехніки. Бійці її зустріли вогнем з РПГ та автоматів. Завдяки БМП 51-ї ОМБ вдалося підбити російський танк, який залишив екіпаж. Після цього вже згаданий капітан Яворський вирішив пройти 500 метрів полем до підбитого танку та підірвати його. Прийшовши на місце, почули, що техніка заведена і його вдалося відвезти до своїх. Коли техніку привезли в Агрономічне і заглушили, сучасний танк ніхто не міг завести, тому що не знав, як він працює. Лише полковник Сидоренко зміг згодом завести техніку. Танк став одним з найбільш відомих доказів російського вторгнення. Загалом Іловайська операція, під час якої знищили найбільшу кількість російських військових, є сама по собі найважливішим доказом вторгнення РФ на нашу територію.

Чому не називають імена тих, хто захоплював найбільше російських полонених

Згадує автор і полковника Павла Пивоваренка, який вночі 25 серпня зміг пройти повз ворожі позиції на підтримку українським військам в Агрономічне. Цю постать також намагалися назвати зрадником та заплямувати, втім, згодом вдалося знайти тіло офіцера – він загинув під час Іловайської операції.

Росіяни накривали бійців 51-ї ОМБ вогнем з «Ураганів», це спричинило деморалізацію особового складу, адже на місці не було командирів – комбриг взяв з собою до Іловайська відповідальних розвідників, тих, на кого міг покластися. Під час обстрілу поруч не було нікого, хто міг би привести бійців до тями, тож ті почали залишати позиції, що потім дало підстави звинувачувати бригаду в дезертирстві. Автор наполягає на тому, що варто розглядати провину окремих персон, а вся бригада не заслуговує на те, щоб її звинувачували лише за діями декількох солдат чи офіцерів.

26 серпня намагалися в лоба атакувати Іловайськ. Колона була знищена бійцями-артилеристами 51-ї ОМБ. В полон захопили ще одного російського механіка-водія. Захоплювали ще двох російських десантників. На жаль, імена людей, які взяли полонених, не повідомляють, тому що це знову ж таки бійці 51-ї ОМБ, яку не прийнято згадувати, бо її розформували та заплямували. У книзі йдеться про бійців, які захоплювали в полон російських військових та доводили таким чином факт російської агресії.
Найтрагічніший день війни та момент, який спонукав автора написати Іловайську хроніку

Дві третини книги присвячені кривавому коридору 29 серпня. 92 ОМБ вирушила в напрямку Іловайська 27 серпня і була знищена під час руху. Керівник генштабу офіційно повідомляв, що вона відійшла без втрат. 28 серпня була знищена колона 42 мотопіхотного батальйону.

Наступний день, 29 серпня 2014 року, став найбільш кривавою датою за п’ять років війни. Автор зізнається, що перечитувати частину книги, присвячену цьому дню, йому важко. Бійці батальйону «Донбас» тоді у Червоносільському захопили декілька російських полонених, знищили кілька одиниць ворожої техніки, захопили російський танк. Лише коли їх зрадницьки змусили скласти зброю, обіцяючи випустити з оточення, вони припинили вогонь та потрапили в полон, звідки повернулися хто через чотири місяці, а хтось майже рік. У книзі бійці розповідають про загибель полковників Пивоваренка та Грачова, багато такого, чого досі не чуло суспільство.


Роман Зіненко розповів про момент, який спонукав його написати книгу. Йдеться про випадок, коли він на власні очі побачив, як внаслідок вибуху БМП тіло бійця закинуло високо вгору, тож воно зачепилося за високовольтні дроти. Зняти тіло з дротів вдалося аж 3 вересня. Згодом він два роки з’ясовував інформацію про загиблого, Олександра Мірошниченка з батальйону «Кривбас». Особи решти членів екіпажу БМП, що належала 93-ій ОМБ, не вдалося встановити, оскільки вибух був надто потужним і тіла жахливо обгоріли. Цей шокуючий момент спонукав автора працювати над спогадами, адже таке забути неможливо.
29 серпня досі не вважається в Україні днем жалоби. Лише Кривий Ріг вніс до статуту міста пункт, що скасовує усі розважальні заходи в цей день і зобов’язує приспускати прапори. Роман Зіненко погоджується, що День Незалежності – це святе і його треба святкувати, але 24 серпня він не може відвідувати концертів чи інших розважальних заходів, тому що для нього ці дні лишилися днями скорботи та суму, підступного розстрілу росіянами його побратимів. Під час презентацій книги автор принципово не оголошує хвилини мовчання. Він пояснює це тим, що мовчання за Іловайськом затягнулося вже на п’ять років, тому замість хвилини мовчання варто послухати символічний гімн учасників тих подій, пісню «Он выходил с под Иловайска».
Насамкінець, автор книги навів слова полковника Сергія Мусієнка про те, що кожен солдат, боєць, командир, група, підрозділ мають право на свій подвиг і на пам'ять про себе. Цього заслуговують усі добровольці від рядового до генерала, про це варто залишати спогади на згадку як приклади для майбутніх захисників України.
Загрузка...
Коментарів: 5
Активіст Показати IP 27 Червня 2019 20:26
А що, війна закінчилась, що вже мемуари почали писати?
Богдан Сташинський Показати IP 27 Червня 2019 21:48
Дивно ... Ще нічого не закінчено і невідомо коли і яким чином переможемо. А вже починають заробляти гроші на подіях де не все до кінця зрозуміло.
Анатоль_ Показати IP 27 Червня 2019 21:59
Я плакав. Сумно менi, браття!
Анонім до Анатоль_ Показати IP 28 Червня 2019 22:12
людоньки! шош то коїться!? Анатоль плаче!
тяма Показати IP 28 Червня 2019 08:14
«Під час обстрілу поруч не було нікого, хто міг би привести бійців до тями, тож ті почали залишати позиції, що потім дало підстави звинувачувати бригаду в дезертирстві.»

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.