USD 40.85 41.15
  • USD 40.85 41.15
  • EUR 40.80 41.40
  • PLN 10.16 10.45

«Я його сильно любила і люблю», – вдова полеглого танкіста з Волині

11 Грудня 2023 08:08
Василь Бекерук загинув у лютому 2023 року. Ні дружина, ні сини досі не можуть оговтатися від втрати. На впізнанні їм показали лише верхню частину тіла. Нижньої немає, бо ракета потрапила в чоловіка.

«От десятий місяць пішов, а я ще не вірю іноді, що його вже немає… Дивлюсь на те фото і не вірю, що він більш ніколи не прийде», – плаче вдова Людмила Бекерук, ідеться в сюжеті «12 Каналу».

Щоразу, коли розповідає про свого чоловіка, жінка втирає сльози. Її Василь загинув на війні. Це сталося 19 лютого цього року.

У селі Залісці Луцького району подружжя прожило щасливих 26 років. Пара виховала двох синів. Вони побралися в день народження Василя. Тоді йому було 23, а їй – 18 років.

«Я виходила заміж, то Вася працював у міліції. Я за міліціонера виходила заміж. Він такий був у формі. Я його дуже сильно любила і люблю», – говорить Людмила Бекерук.

Близько 20 років Василь пропрацював на станції техобслуговування. Свою пристрасть до автомобілів прищепив синам. Старший пішов у помічники до тата два роки тому, а менший вступив до коледжу на автомеханіка. Усі в сім’ї знали про мрію Василя – він хотів відкрити власну справу, свій автосервіс.

«Це ще зв’язано з позивним тата – Ветеран. Він ще говорив, як ми їхали додому, що відкриємо СТО і назвемо «Ветеран», – пригадує син полеглого Василя Бекерука Валентин.

Василя Бекерука мобілізували 1 квітня. Він знав, що буде воювати, адже служив в армії танкістом. Хвилювався лише, щоб не пішов на війну син. А як потрапив на передову, дивував рідних тим, що нічого не просив.

Читати ще: «Рана кровоточить, хоч майже рік минув», – кохана полеглого фотографа з Ковеля

«Йому ніколи нічого не треба було, йому все дали. Його взули, вділи. Не так, як-от чую, що не дають хлопцям, чогось не вистачає. Чи то він такий був, що йому всього вистачало… Як питаю, що вислати, то тільки цигарки», – пригадує Людмила Бекерук.

Командир танка Василь Бекерук був постійно на бойових завданнях. У танку з побратимами ночував, на танку спав. У танку він і загинув. Це було 19 лютого, близько восьмої ранку в Дворічній Куп’янського району на Харківщині. Екіпаж щойно виїхав на завдання. Як потім розповідав побратим Олександр, навіть не встигли відстрілятися, як у танк влучила ракета.

«І я стала дзвонити. Я подзвонила до цього Саші. Він зразу теж не брав. А потім підняв і каже: «Людо, Васі немає». Як немає? «Немає. Нас чекали і влучили в танк. Його розірвало повністю». Я не бачила нічого. Ми поїхали на впізнання, то впізнати можна було. Голову ми бачили, а більш нічого», – плаче Людмила Бекерук.

У танку їх було троє. Двом побратимам тоді дісталася злива осколків, їм вдалося вижити.

Із того страшного дня Людмила постійно прокручує в пам’яті свої розмови з чоловіком. Згадує, з якою любов’ю говорив він про свій танк.

«Танчик, мій танчик, як же я без нього, мій танчик». Він вмів ремонтувати, то ремонтував на ходу. Один раз втікали, то злетіли танком. Каже: «Я не думав, що танк так швидко може їздити». Злетіли з такого схилу, що і гусениці позлітали. За два метри від рускіх ночували в тому танку. Не покидали, там ночували… І в танку ночували, і на танку», – пригадує дружина загиблого військовослужбовця.
Василь Бекерук завжди дбав про побратимів. Попри поранення, на лікування лягати відмовлявся. Мовляв, хлопці без нього не впораються.

«Він дуже сміливий був. І як приїжджав додому, то сказав, що в нього пару контузій є й осколкові поранення… Ми хотіли, щоб він у лікарню пішов, щоб їх вийняли. Каже: «Нащо, вони вже позаживали. Ні, я поїду, трошки побуду, бо як не приїду, хлопців не пустять додому. Я мушу повернутися».

Людмила Бекерук рахує ті безкінечні дні, коли чекала чоловіка з війни. Каже, що так надовго у мирний час вони з Василем не розлучалися жодного разу. Завжди поруч і завжди разом. Тепер діти вже дорослі, хату добудували, було б тільки жити і жити.

«Тільки побудувалися все. Тільки жити. Діти повиростали, от одружувати, внуків чекати… І не сниться чогось. Синові пару разів снився, а мені не сниться. Мені кажуть: «Він не хоче тебе турбувати, щоб ти плакала». Я кажу: хоч трошечки приснися, щоб я твоє лице побачила, який ти є», – не стримує сліз Людмила Бекерук.

У переддень загибелі, перед бойовим завданням, чоловік зателефонував і несподівано для дружини сказав, що хоче поговорити з синами.

«Він тоді в суботу подзвонив. У них мав бути виїзд. І він питає, чи діти вже повставали. От він ніколи так не питав. Я кажу, що ще ні. «Як тільки повстають, то нехай подзвонять». Він хотів побачити дітей. Може, відчував, що виїзд буде таким…»

Із Героєм Василем Бекеруком прощалися в річницю війни 24 лютого 2023 року.

Людмила Бекерук над усе хоче, щоб пам’ять про її мужнього чоловіка-танкіста жила, щоб його відважність в Україні оцінили та пошанували. Тому вона створила петицію, в якій просить Президента присвоїти посмертно Василю Бекеруку звання Героя України. Сподівається, що люди підтримають її ініціативу своїм голосуванням.

Підписати петицію можна за посиланням.

Військовий був нагороджений почесним нагрудним знаком з нагоди Дня танкіста. Отримав подяку-грамоту за мужність та відвагу під час виконання бойового завдання. Нагороджений орденом «За мужність та відвагу» ІІІ ступеня (посмертно).
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 0

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus