Без оцінок та контрольних робіт: як навчаються діти у вальдорфській школі

Крістіане Ляйсте з Гамбурга, Еріка фон Луке та Крістіна Морф з Берліна приїхали на Волинь уперше на запрошення ідейниці вальдорфської ініціативи в Луцьку Юлії Марушко.

Крістіане Ляйсте – вальдорфська учителька, співорганізатор проектів у Німеччині та в світі. Еріка фон Луке – евритміст, класний учитель, учитель музики, релігії та французької мови, засновниця вальдорфської школи в Берліні. Крістіна Морф – евритміст з 30-річним стажем. Вони розповіли, як відбувається навчання у вальдорфських школах в Німеччині, як фінансуються ці школи, що таке евритмія та чи може дитина з вальдорфської школи вступити до вишу. Про це йдеться у матеріалі щотижневої газети Волинські Новини №21 від 1 червня 2017 року.

Вальдорфська педагогіка – це найпоширеніша у світі незалежна система альтернативної освіти, яка має на меті гуманістичне й цілісне виховання дітей. Ця система, в якій обсяг засвоєних знань є аж ніяк не єдиним критерієм успішності учня, ґрунтується на роботах австрійського філософа Рудольфа Штайнера.

«ТРЕБА НАВЧАТИ ДІТЕЙ ТАК, ЯК ВОНИ ЦЬОГО ПОТРЕБУЮТЬ»

«Діти приходять у цей світ з певним питанням і життєвим завданням. І наше завдання – розкрити дитину в її сутності. Учитель має дивитися на вихованця і запитувати себе: що принесла дитина в цей світ?» – каже Крістіане Ляйсте.

«У вальдорфській школі діти хочуть навчатися, тому що їм це подобається, а не тому, що прагнуть отримати хороші оцінки. Зараз такий час, що слід усе більше відходити від того, що нав’язує нам держава. Треба навчати дітей так, як вони цього потребують», – каже Еріка фон Луке.

Жінка розповіла, що десять років тому, коли вона засновувала в Берліні вальдорфську школу, батьки категорично не хотіли віддавати дітей у державні навчальні заклади. Вони згуртувалися, обговорили усе й почали шукати вчителів та приміщення. Усі дослухалися одне до одного, обговорювали, чого потребують діти. Так сформувалася команда, яка справді хотіла навчати дітей. Не просто працювати, а вкладати душу в цю роботу. Відтак хтось шукав приміщення, хтось опікувався доставкою їжі, а хтось – грішми.

«Вихователі з батьками працювали разом. Тут не було директора. Була колегія, де кожен відповідав за своє завдання. Треба було докласти дуже багато зусиль, аби з першого до тринадцятого класу працювати в команді. Серцем, центром усього цього, була дитина. Велику роль відігравали батьки, які передавали чадо педагогам. А ще більшу роль мали учителі», – додала Еріка.

Насправді вальдорфська педагогіка – це не забавки, як може здатися на перший погляд. В Україні навчальну програму, так само, як і в традиційній школі, затверджено Міністерством освіти, в Німеччині – сенатом. Цікаво, що в Німеччині у викладачів державних шкіл зарплати великі, а в учителів вальдорфських шкіл – маленькі.

Після закінчення такої школи діти отримують визнаний державою атестат. Проте у нас таких шкіл небагато, на всю Україну лише чотири: у Дніпропетровську, Кривому Розі, Києві та Одесі. Однак протягом останніх років поступово починають з’являтися окремі вальдорфські класи та групи в дитячих садках: у Луцьку, Харкові, Кам’янці-Подільському, Івано-Франківську, Рівному, Миколаєві, Львові та інших містах України. Важливим чинником відкриття нових навчальних закладів, що працюють за вальдорфською педагогікою, є наявність підготовлених педагогічних кадрів. Наразі таку підготовку здійснюють на єдиному Всеукраїнському педагогічному семінарі, який організовує ВГО «Асоціація вальдорфських ініціатив в Україні», де навчання триває три роки. Аби стати вальдорфським учителем, окрім відповідної освіти, потрібен ще й особ¬ливий хист.

ОСОБЛИВИЙ НАГОЛОС – НА МИСТЕЦЬКІ ПРЕДМЕТИ

У вальдорфській школі звертають увагу на особливості кожної дитини: який тип темпераменту, визначають інтроверт дитина ти чи екстраверт, має кращу зорову пам’ять чи тактильну. Одна з основ¬них відмінностей вальдорфської педагогіки – вивчення предметів так званими епохами. Замість того, аби щодня студіювати кілька уроків одночасно, як у звичайних школах, за вальдорфською системою діти цілий місяць поглиблено вивчають щось одне – приміром, історію чи географію. Іншим предметам у цей час приділяють менше уваги.

З першого до восьмого класу з учнями працює один учитель, який викладає стільки дисциплін, скільки дозволяє його освіта. За цей час він має стати для свого класу авторитетним наставником і зразком для наслідування. Це висуває до вальдорфського педагога величезні вимоги. У Німеччині учні за вальдорфською системою навчаються тринадцять років. В останні два – інтенсивно готуються до вступу у вищий навчальний заклад.

У молодших і середніх класах школи немає звичних оцінок чи контрольних робіт, що дозволяє уникнути конкуренції між дітьми, яка, на думку вальдорфських педагогів, зайва в ранньому та підлітковому віці. Особливий наголос роблять на мистецькі предмети – музику, вокал, живопис та евритмію – особ¬ливу вальдорфську дисципліну, схожу на танець. Школа також не заохочує дітей до 10 років користуватися комп’ютерами та різними ґаджетами.

Фінансування у вальдорфській школі базується на державній допомозі, батьківських внесках та пожертвах. Відтак держава покриває 80% коштів, а решту – батьки. Цікаво, що матеріальні проблеми – не причини не відвідувати вільну школу. Аби кожна дитина могла там навчатися, кошти ділять на кількість дітей.

«Однак ці гроші не покривають будівництва школи, – каже Юлія Марушко. – Для цього потрібні інші доходи. Вони можуть надходити з відкритої фінансової допомоги. Оскільки ці кошти переважно мусять повертатися, школа залежна від приватних спонсорів. Така приватна підтримка, з одного боку, може надходити від кредитів (субсидійні, під заставу) або від безпосередніх пожертв. Пожертви можуть бути цільові – якщо комусь припав до душі проект, є можливість фінансово підтримати його. Фірма чи підприємство надають завірені й оподатковані благодійні пожертви. Шкільні гроші в оподаткуванні теж можуть іти в розмірі 30% як додаткові витрати».

Лілія БОНДАР

Довідка ВН: ЩО ТАКЕ ВАЛЬДОРФСЬКА ПЕДАГОГІКА

Згідно з ученням Рудольфа Штайнера, розвиток дитини умовно поділяють на три семирічні стадії, кожна з яких потребує іншого підходу від вихователя чи вчителя.

Вважається, що до семи років діти навчаються через співпереживання, імітуючи те, що бачать довкола себе. На цьому етапі особливо важливі ігри, які розвивають уяву, і завдання вихователя – прищепити дитині відчуття того, що світ добрий. Вальдорфські педагоги запевняють: з 7 до 14 років дитина навчається через оповідь та заняття мистецтвом, які розвивають сферу почуттів. Тут завдання вчителя – донести до учнів те, що світ прекрасний. А от після 14 років діти пізнають світ переважно через власні судження і критичне мислення. У старших класах вальдорфської школи учні мають відчути, що світ – правдивий.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---