З історії римо-католицьких орденів Луцька ХVI – першої половини ХVII століть

Однією із цікавих і маловивчених сторінок луцької минувшини є історія заснування та функціонування у місті чернечих римо-католицьких орденів. За час другої половини ХІV – першої половини ХІХ століть їх тут налічувалося вісім. Це домінікани, єзуїти, бриґідки, бернардини, боніфратри, тринітарії, кармеліти, шаритки.

Появу отців домініканів у середньовічному Луцьку традиційно пов’язують із тим, що король Владислав Яґайло надав на користь духівників привілей від 1390 року на маєтність Городницю (нині – однойменне село у Млинівському районі на Рівненщині неподалік Луцька).Король Владислав Яґайло. Зображення з фрагменту ікони кінця ХV століття

У королівському привілеї ідеться про фундацію, що вже існує. Орденські документи зафіксували запис від 1371 року про Johannis luc’os (luc’nisios), що може бути потрактований як ім’я члена чи абата-настоятеля луцького монастиря.Святий Каєтан Театинський на іконі Яна Прехтля 1768 року

За свідченням 1752 року історика ордену Ф. Нововейського, в останній чверті ХIV століття на Татарській вулиці у «місті Луцькому» існувала домініканська дерев’яна каплиця святого Миколая. Тож є підстави стверджувати, що місійний осередок у Луцьку було засновано раніше від 1390-х років.Костел і монастир ордену домініканців у Луцьку на малюнку Наполеона Орди, ХІХ століття

Як припускає дослідниця Наталія Сінкевич, це вповні вірогідно могло статися у 1370-х роках. Луцький конвент, на думку авторки ґрунтовної монографії, започаткувався і діяв у складі Товариства братів-пілігримів, що функціонувало на руських землях з 1378 року.Наполеон Орда. Домініканський монастир. Зображення з Краківського національного музею

Помітною у Луцьку була і юридика отців домініканів. Так, 3 грудня 1616 року половину Кучкоровця (нині – мікрорайон Луцька Кічкарівка) Домініканському монастирю своєю духівницею заповів шляхтич Станіслав Петровський. Загалом, упродовж другої половини ХVІ – першої чверті ХVІІ століть луцькі домінікани володіли 15-20 дворами в місті. Отцям домініканам належала також низка незаселених ґрунтів у Луцьку.

Читати ще: «Заступивши дорогу в полі біля Довгова, за житом»: про луцьких отців домініканів середини ХVII століття

Своя юридика у місті належала і отцям єзуїтам. Вона утворилася після того, як король Сиґізмунд ІІІ подарував єзуїтам привілей від 6 лютого 1609 року, відповідно до якого їм було дозволено скупити в Окольному (Нижньому) замку пляци та будинки для потреб колеґіуму.Коридор Луцького єзуїтського колеґіуму, фото початку ХХ століття

Освітній заклад Товариства Ісуса в Луцьку, за королівським наказом, не мав підпорядковуватися жодному з урядів – ні ґродському, ні міському, і не мав сплачувати жодних податків. Юридика єзуїтів, що включала колегіум та незабудовані пляци й будинки, розміщувалася поблизу Троїцької вулиці та шпиталю.Відтиск печатки Ордену отців єзуїтів Львова, 1755 рік

Сестри ордену святої Бриґіди з’явилися у Луцьку в 1624 році. Вони прибули сюди на запрошення шляхтянки Ізабелли Семашко, а луцький староста Станіслав Альбрехт Радзивіл подарував їм свій незабудований пляц в Окольному (Нижньому) замку.Пітер Данкертс де Рій. Портрет Станіслава Альбрехта Радзивіла, 1640 рік

У 1635 році законниці отримали королівський привілей від Владислава ІV Вази. Він стосувався облаштування окремого входу в замковому мурі з кляшторної башти у напрямку річки Стир для забезпечення обителі водою та поліпшення пожежної безпеки.Одяг жінок (селянки і шляхтянки) з Волині в останній чверті XVI століття. Реконструкція Сергія Шаменкова

У 1642 році будівництво монастирського комплексу було завершено в бароковому стилі. При обителі святої Бриґіди діяла школа для дівчат-шляхтянок. Їхньою вихованкою, зосібна, була донька шляхтича, луцького ключника і королівського секретаря Яна Станішевського Анна.Будівля монастиря бригідок у Луцьку, 1890-ті роки

Упродовж 1624-1657 років відомо про 22 пожертви грошей, речей, кам’яниць та земельних ділянок в Окольному замку Луцька на користь обителі сестер-бриґідок. Ці пожертви здійснювали не лише безпосередньо кляштору, а й через тестаменти родичкам-черницям.

1646 року Станіслав Вольський заповів своїй доньці Софії (черниці кляштору) 500 злотих на провізію. У цю суму не входила вартість посагу, який орден отримав раніше. У 1651 році Гальшка Слюбич-Залеська тестаментом дарувала рідній доньці, луцькій бриґідці Христині Мелешківній, 500 злотих.

Читати ще: Кілька штрихів до історії Ордену сестер бригідок у Луцьку

У великій міській пожежі 1617 року згоріла давня церква святого Миколая. На храмовому погості, який у 1639 році з допомогою луцького каноніка Бальтазара Тишки перейшов у власність римо-католицької капітули, постав монастир братів боніфраторів. Він діяв при дерев’яному костелі Марії Маґдалини. Ордену належали ґрунти і цегельня за Стиром.Бальтазар Тишка. Портрет із книги Адама Войнича «Луцьк на Волині»

У 1643 році шляхетна пані Аґнєшка з Брончич Пашинська, дружина луцького земського судді Войтеха Станішевського, спромоглася до купівлі ґрунтів довкола костелу Святого Хреста і подарувала їх новоприбулому до Луцька конвенту отців бернардинів. Тоді ж під опіку бернардинів перейшов згаданий костел. Разом із бернардинським монастирем він складав єдиний монастирський комплекс.Костел бернардинів на настінному розписі ризниці кафедрального собору Петра і Павла. Невідомий автор

1646 року із отцями бернардинами сталася прикра подія. Серед подарованих конвенту ґрунтів був пляц, що простягався від прихрамової території до річки Глушця. Ця ділянка раніше належала костелу святого Якуба. Аґнєшка Станішевська заплатила за землю 400 польських злотих. Пляц і став предметом суперечки із каноніком і пробощем костелу святого Якуба.

5 травня 1646 року Матвій (Мацєй) Поплавський, не отримавши 40 злотих від кагалу луцьких євреїв, здійснив наїзд на розміщені на цій ділянці монастирські хатини, що їх побудували ченці. Піддані костелу святого Якуба з німецького фільварку (неподалік Жидичина) за вказівкою пробоща хотіли зруйнувати ті будинки. Отці бернардини стали на обороні власних маєтностей.

Читати ще: До історії луцького собору Святої Трійці

У сутичці було скалічено двох законників, а брата Канапара убито. Справа дійшла до Луцького ґродського суду. Врешті пляц присудили бернардинам, а священнику Поплавському як спокуту гріха було наказано спорудити мурований стовп з фігурою скорботного Ісуса Христа.Каплиця Скорботного Христа 1640-х років. На дальньому плані – Верхній замок та костел домініканців

Римо-католицькі обителі Луцька зазнали значних руйнувань у часі Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького. Наскільки масштабними були втрати, видно на прикладі ордену отців бернардинів. 29 квітня 1649 року очільник бернардинського конвенту Антоній Янішевський подавав скаргу на підданих Пречистенського монастиря Ласка Накорського, Адама Ткача, Матвія Шевця, Остапа Молявку, Петрову Теслину (вочевидь вдову) та інших луцьких міщан. Вони доєдналися до козацьких ватаг і пограбували монастир. Забрали паркан довкола цвинтаря, зруйнували тартак, прихопили кухонні котли, інші ковані й залізні речі.Вид на місто з Пречистенської гірки, середина ХІХ століття

Священник П’ятницького храму Григорій Левкович разом з Васьком Немтуром, ткачем, Мойсеєм Гончарем, Омеляном Гончарем викрали із костелу ікони святого Миколая, Франциска, Антонія, Анни, Вероніки Сальваторис й чимало церковного начиння.

Урядники маґістрату Федір Липка, Констянтин Слизень, Василь Шилень, Максим і Семен Соколениці, Сидір Різник Миртвинський, Денис і його дружина Огапка, Лесько Дубейко Кушнір, Іван Дриґант Кравець разом з іншими міщанами спричинилися до підпалу кляштору та розібрання цвинтаря коло костелу Святого Христа. Шкоди конвенту завдали і мешканці Яровицького передмістя Луцька.

Читати ще: Різні за вірою й походженням: мультикультурний Луцьк 400 років тому

Упродовж 1646-1659 років отці бернардини, відповідно до шляхетських тестаментів, отримали 9 пожертв на загальну суму 1955 злотих. Найзначнішу із них – одну тисячу злотих – духівникам заповів пан Підгороденський не пізніше, як 1652 року.Незавершений малюнок Наполеона Орди. Вигляд від річки Глушець. Зображення з Національного музею у Кракові

Етноконфесійна строкатість Луцька раннього Нового часу передбачала співіснування в соціумі міста різних народностей і конфесій. Саме вона обумовлювала постійний, не завжди мирний, але загалом конструктивний діалог їхніх культур.

Оксана ШТАНЬКО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---