«Зброя – це не тільки автомат чи гармата». Олександр Кулаков – про волонтерську поїздку волинян на Донбас

Днями волинські волонтери з Волині відвідали Донбас. У рамках співпраці регіонів з початку повномасштабної війни на Донеччину було передано 900 тонн гуманітарної допомоги з Волині.

Приводом для поїздки стала доставка необхідного лікарського обладнання для забезпечення бригад швидкої допомоги, зокрема – апаратів для дефібриляції.

Разом із народним депутатом України, головою комітету Верховної Ради з прав людини та реінтеграції тимчасово окупованих територій Дмитром Лубінцем та іншими волонтерами на Донбас їздив радник голови Волинської обласної ради з гуманітарних питань, голова правління Фонду національного розвитку Олександр Кулаков.

Наші журналісти поспілкувалися з Олександром після повернення з гарячого регіону.

Олександре, чи маєте досвід таких-от волонтерських поїздок?

Так, я неодноразово бував у різних регіонах України з початку повномасштабної агресії з боку росії. Були з колегами і в Кривбасі, і на Кіровоградщині, коли частенько туди прилітало. Бачили й розбомблені будинки на Київщині. Але на Донбасі війна триває з 2014 року. Коли сюди приїжджаєш, то відчуття такі, ніби потрапив в інший вимір.

Що саме маєте на увазі?

Люди за якихось 100 км від Донбасу сьогодні живуть спокійним життям: відвідують розважальні заклади, п’ють каву, веселяться. Я нікого не засуджую, але ми в жодному разі не маємо забувати про те, що у нас все ще триває війна, і про те, кому завдячуємо цим спокоєм. Я назавжди запам’ятав слова Дмитра Валерійовича про те, що коли горить один з поверхів будинку, всі його мешканці мають вжити заходів, аби загасити пожежу. Не може хтось на сьомому поверсі розмірковувати, бігти, чи залишатися; на п’ятому – просто чекати, коли все закінчиться; на третьому – пити каву і вдавати, ніби нічого не сталося.

А на Донбасі щодня гинуть люди…

Багато хто вважає, що нині всі українські чоловіки зобов’язані брати до рук зброю. Чи підтримуєте таку позицію?

Підтримую, але в більш широкому розумінні. Зброя – це не завжди автомат чи гармата. Наша зброя сьогодні – це також і слово, і єдність, і взаємопідтримка. Чоловіки взагалі просто не мають права бути безтурботними, тому що все свідоме життя вони відповідальні за родину, за дітей, за свою землю, за свою державу. Зараз це твердження є актуальним як ніколи.

Тому важливо платити податки, забезпечувати роботу стратегічно важливих підприємств, вести інформаційно-пропагандистську діяльність, підвищувати імідж держави на міжнародному рівні, провадити волонтерську діяльність тощо. І ця робота на благо України є такою ж важливою, як і оборона держави зі зброєю в руках.

Розкажіть більше про вашу поїздку на Донбас.

Перше, що вразило, – постійний гул військових літаків та відголоски канонад, що не припинялися. Скрізь – переважно військові, цивільних автівок практично немає. Майже скрізь ми їздили в супроводі військових. Графік роботи в нас був дуже щільний. По-перше, потрібно було об’їхати чимало пунктів: і медичні заклади, і військові підрозділи. Виїжджали безпосередньо на позиції. Окремо мали кілька зустрічей з військовими медиками. Дмитро Лубінець разом із колегою Романом Лещенком передавали військовим дрони та тепловізори, ну а я опікувався медициною.

Яка зараз ситуація на фронті з медициною? Чого найбільше потребують?

Відразу хочу висловити вдячність усім, хто долучився до пошуку та передання апаратів для дефібриляції. Це і будапештські лікарі, які придбали ці апарати, і неймовірно чуйні волонтери міжнародної веганської спільноти TheSuprememasterChingHaiinternationalassociation, які передали мені це обладнання, гостинно зустріли в Будапешті та всебічно допомагали.

Разом із головою Волинської обласної ради Григорієм Недопадом дуже ефективно налагодили гуманітарний напрямок, завдяки чому й надалі вдається тримати комунікацію не лише з волонтерськими фондами Волині, але й із закордонними благодійними організаціями. Окрема подяка – команді Дмитра Лубінця за їхню важливу місію, до якої ми також маємо честь долучитися.

Ці дефібрилятори сьогодні, особливо у спекотний період, реально рятують життя. Лікар одного з військових підрозділів розповів, що якби вони мали таке обладнання раніше, то могли б врятувати життя п’ятьом людям з їхньої частини. І це лише за останні два-три тижні!

У зонах бойових дій поранені військовослужбовці не перебувають тривалий час на лікуванні, адже після надання першої допомоги їх відразу відправляють в медичні заклади тих регіонів, де спокійніше. Відповідно, і потреба фронтових медиків та установ – лише те обладнання чи медикаменти, які віднесені до категорії першої необхідності. Також є потреба в розхідних матеріалах.

Чи вдалося домовитися про наступні поставки медицини на Донбас? Якщо так, то коли плануєте?

Почали працювати над цим відразу, ще перебуваючи на Донбасі. Я надіслав фото та відео нашим закордонним партнерам, описав першочергові потреби, лікарі так само оперативно підготували листи, загалом, процес пішов! Не хочу забігати наперед, але вже незабаром плануємо знову поїздку на схід. Сподіваюся, що так само не з порожніми руками.

Мар’яна ТАРАСЮК

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---