Несолодке життя на краю Луцька. ФОТОРЕПОРТАЖ

Коли у 1958-му завершилося зведення Гнідавського цукрового заводу, частина села Полонка органічно перейшла у статус так званого промислового селища, яке розбудовувалося спеціально під завод.

Сьогодні, через півстоліття, район «Вересневе» є частиною Луцька, проте його життя й досі більшою мірою залежить від життєдіяльності заводу, аніж розвитку міста.

Район розміщений на схід від села Гірка Полонка у південній частині Луцька. Його приєднали до міста у 1970-х, коли розширювали межі обласного центру.

На той момент «Вересневе» вже мало власну інфраструктуру. За словами директора департаменту архітектури та містобудування Луцькради Георгія Шевчука, його розбудовували для працівників заводу та їх сімей.

Сьогодні у районі проживає близько 7 тисяч лучан. Проте місцеві довгожителі кажуть, що з працівників заводу тут мало хто лишився жити.
Хоча підприємство й досі залишається одним з лідерів цукрової галузі, жителі району згадують про його діяльність хіба під час сезону переробки буряків.

Тоді вантажівки з буряком руйнують і без того погані дороги, а в повітрі відчувається характерний запах.


У міжсезоння діяльність заводу на місцевих жителях мало відображається. В очі впадають хіба водоочисні споруди заводу, які місцеві жителі називають просто «відстійниками».





За час сезонного простою вони стали місцем розваг місцевих пияків та графітчиків.



Здається, що район залишився сам у себе на піклуванні. Хоча до «Вересневого» ходять декілька маршруток і навіть один тролейбус, щоправда, раз у дві години. Дорога туди займає приблизно півгодини.

Не зважаючи на відсутність заторів і прямий маршрут, вибоїни та ями на вулицях Станіславського, Гнідавській та Мамсурова суттєво затримують рейс.




Пейзажі, які відкриваються на вулиці Мамсурова, нагадують не найкращі часи промислових містечок сходу України - по обидва боки промислові об’єкти, закинуті склади, вишки мереж електропередач...




Як розповів директор департаменту архітектури та містобудування Георгій Шевчук, якось коли міський голова Луцька Богдан Шиба проїжджав по Мамсурова, йому не сподобалися бур’яни по обидва боки дороги. Але мера заспокоїли: це вже не місто, а тому перейматися ними повинна рада Луцького району.


Розібратися на місці, де саме землі Луцька, а де - володіння сільських рад, справді важко. Адже, наприклад, між селом Полонка та Луцьком видимих меж немає. За словами Шевчука, трапляються такі випадки, коли півсадиби належить раді, а пів – місту.

Відповідно й перейматися спорудами та станом повинні зовсім різні структури.

Натомість звичайним жителям «Вересневого» не до нюансів землевпорядкування: вони мають змогу щодня спостерігати недоліки роботи як однієї, так і іншої влади.


Жителі Вересневого змушені своєрідно "виносити" сміття: нанизувати пакети на гілки дерев. Пояснюють, що комунальники приїжджають лише два рази на тиждень, а контейнерів немає.
Раніше був один великий, проте туди непотріб зносили ще й із села Полонка, і центр району перетворювався на суцільний смітник.



Шевчук коментує, що за інфраструктурою район витриманий по всіх нормах: є дитсадок, школа, медичний заклад, бібліотека і навіть басейн.

От у якому стані усі ці "блага" - питання окреме.



Наприклад, фонтан у сквері Олександра Невського працював останній раз 20 років тому.
У самому сквері розбиті лавочки. Старий дідусь, що відпочивав на одній з таких, каже, що аби все відновити - «Сталіна треба».



Величезною проблемою, зі слів місцевих, є бродячі собаки. Деякі пси селяться у кущах біля промислових об’єктів або на закинутих складах та агресивно сприймають чужинців на своїй території.


Охоче чиновники говорять хіба що про плани розвитку району. Які, проте, й далі лишаються тільки планами.

Згідно з генеральним планом, за словами Георгія Шевчука, район має декілька перспектив розвитку. Адже на південний захід від району розміщена незабудована територія, яка є землею запасу.
Архітектор коментує, що цю землю можна використати як для будівництва бізнесового об’єкта, так і для житлової забудови.

Міський голова Богдан Шиба каже, що доцільно було б розмістити у Вересневому якийсь корпус одного з луцьких університетів. Каже, що завод дає лише робочі місця, а треба "піднімати культурно-освітній рівень у районі".
Проте коли це станеться і чи станеться взагалі – питання залишається відкритим.

Життя в районі з приходом темряви не завмирає. Принаймні для місцевих п’яничок та хуліганів.

Як розповіли жителі, нещодавно, під час відкриття на «Вересневому» нового дитячого майданчика, старші жительки спочатку просили ще й додаткові лавочки поставити, та потім передумали. Кажуть, що тоді на них збиратимуться п’яні молодики.

Нині ці "каламутні особистості" зазвичай випивають на зупинках, де шумлять і б’ють пляшки. Мешканці кажуть, що міліція на виклики реагує не охоче, адже найближчий відділок - тільки в сусідньому районі ЛПЗ

"Підвищувати рівень культури", тільки не словом а ділом, намагалася директор будинку культури Галина Марчук. Наприклад, проводила кіносеанси в будинку культури, який суміщений з бібліотекою.

Проте ця ідея зазнала краху. Адже місцеві хочуть дивитися високоякісне кіно у кінозалах гарного рівня. Забезпечити такий на місці не вдалося.

Марчук каже, що коштів немає не те що на кіно, а на належну роботу місцевої бібліотеки. Дах у неї тече, стіни промокають, а капітальний ремонт робили років двадцять тому.
Будинок культури виживає завдяки дитячим гурткам, проте набирати у них дітей дедалі важче. «Діти зараз не ті, не тим цікавляться», - каже Марчук.

* * *
Район «Вересневе» чимось нагадує хутір: тихі вулички, мало транспорту... Проте скільки ще зможе виживати район, залишений на самозбереженні, і чи зможе відчути себе повноцінною частиною сучасного європейського міста?

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---