Автореставратор: професія, покликання, стиль життя. ІНТЕРВ'Ю, ФОТО

Людей такої незвичайної професії, як автореставратор, по всій Україні не так вже й багато. Та мені надзвичайно пощастило: виявляється, живе у Луцьку чоловік, який встиг подарувати нове життя декільком десяткам раритетних і ексклюзивних авто. До нього я і вирішив завітати в гості.
Чесно кажучи, коли я домовлявся про зустріч з Олександром Борисовичом Іовхімчуком, був дещо стривожений. Чомусь, мені здалося, що чоловік буде не дуже радий говорити про одне і те ж, оскільки вже не одноразово давав інтерв’ю для національних телеканалів, та інтернет-видань. Та всі мої сумніви вмить розвіялись, щойно пан Олександр відчинив переді мною ворота до свого подвір’я та запросив випити чогось прохолодного – спека була неймовірна.
Звичайно, перше, що я захотів дізнатись в Олександра Борисовича, це те, що надихнуло його стати автореставратором, і чому він цим займається.
«Напевне у всіх нас є відчуття прекрасного. Мені, наприклад, дуже подобаються старовинні автомобілі. В них є свій шик та шарм. Реставруючи авто, ти даруєш йому друге життя. Тим паче, якщо авто достойне, то це вдвічі приємніше», - пояснює він.

«Серед машин найбільше подобаються довоєнні автомобілі. Зробив більше десятка «ЗИМ»’ів, але зараз ними вже майже не займаюсь. «Переключився» на довоєнні - вони і класом вище, і гарніші. Класика є класика. Хоча, перше авто, яке я відреставрував десь 15 років тому – це саме «ЗИМ».
Відомі та знамениті
Серед клієнтів Олександра Іовхімчука, які замовляють в нього автомобілі, є і бізнесмени, і досить відомі люди. Наприклад, декілька років тому він реставрував «ГАЗ-12» для оперного співака Володимира Гришка.
«Розумієш, це серйозні люди, які не дуже хочуть афішувати свої статки, тому конкретних прізвищ та імен тобі не назву. Скажу тільки, що були в мене і депутати Верховної Ради, і дуже заможні бізнесмени», - розповідає пан Олександр.
До захоплення ретро-автомобілями Олександр Борисович ставиться по-філософськи. Каже, що це задоволення не з дешевих.
«Чоловіки виростають, і, відповідно, дорожчають їх іграшки. Хто може собі дозволити собі таке, то замовляють. Це ж не просто засіб пересування – це спосіб викликати до себе увагу, це престиж. Хороший ретро-автомобіль не порівняти з жодним джипом, чи Феррарі».

Сам пан Олександр є власником ексклюзивного автомобіля Hudson 1937 року випуску. Каже, що це єдине таке авто на весь колишній СНД. На ньому він возить молодят, а зароблені кошти використовує для того, щоб дати життя все новим та новим авто-раритетам. Каже, що на реставрацію автомобіля витрачає декілька років. Якщо є хороше фінансування – то за рік-півтора можна впоратися. Але на «важкі» авто часу йде набагато більше, адже все, що від них залишається за час їх життя – це «голий» кузов. Практично автомобіль відбудовується з нуля.




«Зараз, наприклад, працюю над довоєнним кабріолетом BMW 321, замовив в мене один лучанин. До кінця літа вже має бути готовий: пофарбуємо, і залишиться тільки салон, та деякі деталі», - розповідає Олександр. І, після невеликої паузи, сказав: «До речі, можемо поїхати подивитись його, якщо хочеш».
Від гидкого каченяти, до прекрасного лебедя
Я, не вірячи власному щастю, відразу погоджуюсь. Ми дістаємось автомайстерні, де в одному із нічим не примітних боксів стоїть раритетне авто тридцятих років.

Не дивлячись на свій ветеранський вік, автомобіль буде досить жвавим: під капотом розмістили потужний двигун від BMW третьої серії.

«В оригіналі, це не був кабріолет. Зрізали дах, та підсилили кузов швелерами, бо так забажав замовник. Тут – сучасна трансмісія та електроніка, буде комфортний салон та всі зручності нових автомобілів. В технічному плані авто повністю готове – можна заводити та їхати. Залишилося тільки попрацювати над косметичним станом та зробити салон», - розповідає Олександр Борисович, водячи мене навколо раритетного BMW.

Але виявилося, що це ще далеко не все. Адже в сусідньому боксі реставрується Buick 1939 року – це вже власний автомобіль Олександра Іовхімчука. Спеціально для мене його викочують із боксу та протирають пил.
Габарити та могутність старовинного лімузину просто вражає. Вся передня частина автомобіля, його лінії та контури – це суцільна помпезність та велич. Авто викликає справжнє захоплення навіть у такому, напівготовому, вигляді…



«Колись вміли робити машини – сучасні до такого віку точно не доживуть. Ну от прикинь, в нових авто метал товщиною десь 0.8 мм, а тут – 2 мм. Взагалі, з такими автомобілями працювати важче, але набагато цікавіше. Отримуєш задоволення від того, що ти робиш, особливо, коли бачиш кінцевий результат. Ось, за місяць вже будемо її фарбувати…», - розповідає майстер, який працює над кузовом.

Повертаючись до теми реставрації автомобілів, Олександр Іовхимчук нарікає, що жодного сприяння з боку держави людям, які займаються відновленням ексклюзивних авто, на жаль, немає. Виявляється, відновити автомобіль зі стану металобрухту, довівши його до стану музейного експонату, – це ще не все. Авто, для того щоб на ньому їздити нашими дорогами, потрібно зареєструвати в ДАІ та отримати документи.
Сприяння з боку держави, а точніше, його відсутність – одна з болючих проблем
«Документи на авто я отримував з великими труднощами. Дуже неприємна, скажу я тобі, ця вся бюрократична тяганина. Ні про які поступки навіть не йдеться – державі на нас просто начхати. На відміну від усіх Європейських держав, де на ретро-автомобілі суттєво знижений не тільки податок, а й процедура реєстрації, в нас нічого подібного немає.
Скажу тобі більше: в Києві є така установа, що називається «Сантодор». Займається вона видачею номерних знаків кузова та дозволів на переобладнання автомобілів. Без їх послуг обійтись не можна ніяк, адже за десятки років номери просто «поїла» іржа. Так от, таких корупціонерів та здирників я за своє життя ще не зустрічав! Наше МРЕО проти них – то «святі люди», - розповідає по-секрету Олександр Борисович.
«Та взагалі, добре що хоч палки в колеса не ставлять», - зітхає чоловік.
«Торік я, і ще декілька власників ретро-автомобілів, перед Днем перемоги, звернулися до міських чиновників з пропозицією безплатно повозити ветеранів на цих автомобілях. Люди воювали за нас, ризикували життям, тому, думаю, хоча б раз в рік можна їм таку честь зробити… Так знаєш що нам відповіла одна леді з міської ради, яка організувала урочистості до 9 травня? Що ветерани і старовинні автомобілі – речі несумісні (це дослівно)», - повідав мені пан Олександр.
«Добре, хоч цього року адекватний чолов’яга взявся за цю справу. Питаннями святкування займався перший заступник мера Луцька Святослав Кравчук - він і посприяв організації параду ретро-автомобілів. Велике йому «дякую!» за це».



Але, попри всі негаразди, чоловік і далі займається улюбленою справою, яка дарує йому задоволення. Насамкінець Олександр Борисович мені сказав: «Знаєш, що таке щастя? Це коли вранці ти прокидаєшся, і тобі хочеться на роботу. А ввечері, ти хочеш додому, і в тебе там все добре. Ось це, напевне, і є щастям для людини…».
Надіюсь, що стараннями Олександра Іовхімчука, та людей, які працюють над реставрацією, ще не один старовинний автомобіль отримає нове життя. Адже такі авто – це не просто засоби пересування. Для когось – це частина історії, для когось – естетичне задоволення, а ще, якщо хочете, – справжній витвір мистецтва….

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---