Біля Луцька в офісному приміщенні відкрили мініготель для переселенців
Замість офісного приміщення – мініготель для внутрішньо переміщених людей. Підприємство, що працює на території Боратинської громади, віддало кілька поверхів для прихистку біженців.
Про те, як громада, об’єднавшись із бізнесом, організувала для переселенців комфортні кімнати із пів сотнею ліжкомісць та чи платять мешканці бодай копійчину за місяці проживання у притулку – йдеться сюжеті 12 каналу.
На поверсі у приміщенні є кілька кімнат. У кожній живуть сім’ї переселенців. Подружжя Петрових із невісткою та онуком приїхали з Добропілля, що на Донеччині. Перш ніж знайти прихисток тут, шукали його на Хмельниччині.
«Були в Кам’янці, десь 40 днів, але такого ставлення, наприклад, як тут, хоч я родом із Кам’янця, я там не побачив», – ділиться враженнями переселенець із Донеччини Олександр.
У Боратинській громаді родина Петрових знайшла не лише дах над головою, а й отримала матеріальну, медичну та психологічну допомогу.
«Сюди приїхали, фактично у неділю ми відійшли, а в понеділок нас взяли всі в оборот. І сільрада, і медична лабораторія. Допомога з усіх сторін», – каже Олександр.
«Фінансову допомогу нам всю допомогли отримати, оскільки ми за півтора місяця нічого взагалі не отримали, гуманітарну, продукти, речі», – додає Наталія.Та найважливіше – дах над головою. Притулок для внутрішньо переміщених осіб, в якому нині живе родина Петрових, облаштували на одному з поверхів офісного приміщення підприємства «Волинь Трейд-Пак».
«Ми звернулися в сільську раду, сказали, що в нас є вільний поверх, ми його не здали в оренду. Офісні приміщення приблизно такі, як тут, і вони облаштували так, щоб люди могли там жити», – розповідає заступник директора ТОВ «Волинь Трейд-Пак» Сергій Шкадюк.
У Боратинській сільській раді кажуть: про те, як допомогти переселенцям, компанія «Волинь Трейд-Пак» перейнялася ще на початку повномасштабної війни. Продумали все до дрібниць: де облаштували спальні, а де розгорнути їдальню. Решту питань взяла на себе сільрада.
Читати ще: Лучанка за три місяці у власному будинку прихистила майже 30 переселенців
«Ми долучили місцеве населення, дали так званий клич у вайбері. І люди дуже сильно відгукнулися. Хто віз ліжка, хто ніс постіль, хто посуд, хто каструлі. Усе що можна», – каже заступниця начальника відділу ЦНАП Боратинської сільської ради Людмила Коваль.
Нині у притулку є усі комфортні для життя умови: пральна машинка, холодильник, мікрохвильовка, праска, Wi-Fi тощо.
«Повністю обладнана кухня, усі спальні місця. Є змінна постіль. Я думаю, що створені умови прекрасні для того, щоб тимчасово це все перебути і повернутися додому», – додає Людмила Коваль.
Окрім родини Петрових, нині у цьому притулку проживає ще 18 внутрішньо переміщених осіб. Ці люди днюють і ночують тут вже два місяці. Вони також із Донеччини. Кажуть: за місяці проживання у цьому притулку не платили ні копійки. Єдине, часом витрачаються на щось смачненьке.
«Вони продукти надають. Здебільшого це каші, борошняне, а решту ми купуємо: м’ясо, ковбасу, овочі. Картоплю теж дають... Взагалі люди добрі, я таких ніколи не зустрічала. Оце ваше «добрий день» – всім підряд. Це взагалі», – висловлюється переселенка з Донеччини Лариса.
Про те, що хтось колись безплатно поселить їх у такі комфортні умови, як зізнаються переселенці, і подумати не могли. Ба більше, додає пані Лариса, за два місяці проживання у цьому притулку, не було ні дня, коли хтось із Боратинської сільради не поцікавився їхніми потребами.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Про те, як громада, об’єднавшись із бізнесом, організувала для переселенців комфортні кімнати із пів сотнею ліжкомісць та чи платять мешканці бодай копійчину за місяці проживання у притулку – йдеться сюжеті 12 каналу.
На поверсі у приміщенні є кілька кімнат. У кожній живуть сім’ї переселенців. Подружжя Петрових із невісткою та онуком приїхали з Добропілля, що на Донеччині. Перш ніж знайти прихисток тут, шукали його на Хмельниччині.
«Були в Кам’янці, десь 40 днів, але такого ставлення, наприклад, як тут, хоч я родом із Кам’янця, я там не побачив», – ділиться враженнями переселенець із Донеччини Олександр.
У Боратинській громаді родина Петрових знайшла не лише дах над головою, а й отримала матеріальну, медичну та психологічну допомогу.
«Сюди приїхали, фактично у неділю ми відійшли, а в понеділок нас взяли всі в оборот. І сільрада, і медична лабораторія. Допомога з усіх сторін», – каже Олександр.
«Фінансову допомогу нам всю допомогли отримати, оскільки ми за півтора місяця нічого взагалі не отримали, гуманітарну, продукти, речі», – додає Наталія.Та найважливіше – дах над головою. Притулок для внутрішньо переміщених осіб, в якому нині живе родина Петрових, облаштували на одному з поверхів офісного приміщення підприємства «Волинь Трейд-Пак».
«Ми звернулися в сільську раду, сказали, що в нас є вільний поверх, ми його не здали в оренду. Офісні приміщення приблизно такі, як тут, і вони облаштували так, щоб люди могли там жити», – розповідає заступник директора ТОВ «Волинь Трейд-Пак» Сергій Шкадюк.
У Боратинській сільській раді кажуть: про те, як допомогти переселенцям, компанія «Волинь Трейд-Пак» перейнялася ще на початку повномасштабної війни. Продумали все до дрібниць: де облаштували спальні, а де розгорнути їдальню. Решту питань взяла на себе сільрада.
Читати ще: Лучанка за три місяці у власному будинку прихистила майже 30 переселенців
«Ми долучили місцеве населення, дали так званий клич у вайбері. І люди дуже сильно відгукнулися. Хто віз ліжка, хто ніс постіль, хто посуд, хто каструлі. Усе що можна», – каже заступниця начальника відділу ЦНАП Боратинської сільської ради Людмила Коваль.
Нині у притулку є усі комфортні для життя умови: пральна машинка, холодильник, мікрохвильовка, праска, Wi-Fi тощо.
«Повністю обладнана кухня, усі спальні місця. Є змінна постіль. Я думаю, що створені умови прекрасні для того, щоб тимчасово це все перебути і повернутися додому», – додає Людмила Коваль.
Окрім родини Петрових, нині у цьому притулку проживає ще 18 внутрішньо переміщених осіб. Ці люди днюють і ночують тут вже два місяці. Вони також із Донеччини. Кажуть: за місяці проживання у цьому притулку не платили ні копійки. Єдине, часом витрачаються на щось смачненьке.
«Вони продукти надають. Здебільшого це каші, борошняне, а решту ми купуємо: м’ясо, ковбасу, овочі. Картоплю теж дають... Взагалі люди добрі, я таких ніколи не зустрічала. Оце ваше «добрий день» – всім підряд. Це взагалі», – висловлюється переселенка з Донеччини Лариса.
Про те, що хтось колись безплатно поселить їх у такі комфортні умови, як зізнаються переселенці, і подумати не могли. Ба більше, додає пані Лариса, за два місяці проживання у цьому притулку, не було ні дня, коли хтось із Боратинської сільради не поцікавився їхніми потребами.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
.jpg)
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.