Чомусь українського в Україні мало, - поліглот із Франції у Луцьку

Роберто знає понад 30 мов, проте подорожувати світом йому найбільше допомагають знання есперанто й есперантисти, які підтримують один одного. В Україну приїхав не так заради подорожі, як підтримати друга, якого не бачив понад 25 років. Як на мене, Роберто добре знає українську, хоча чоловік стверджує, що далекий від досконалості. Каже, аби знати мову, треба спілкуватися з її носіями. Цікаво, що поліглот має такий гострий розум та феноменальну пам’ять, що зауваживши одного разу виправлену помилку, ніколи її не повторить.

Плануючи чергову подорож, чоловік вивчав мову країни, аби мати змогу розмовляти. Цими вихідними француз із Тулузи побував у Луцьку.

– Роберто, скільки мов ви знаєте?

– Що означає знати? Можу добре розмовляти п’ятнадцятьма. Розумію тридцять-сорок. Раніше знав більше, але вже забув. Забуваю, коли не практикую. Радий, що маю можливість сьогодні спілкуватися українською.

– Яка мова була для вас важкою у вивченні? Кажуть, українська – одна з найважчих.

– Ні, коли знаєте російську, українська – не важка. Фінську я добре знав, але забув. Не було практики. Вона важка. Ще важка швецька.

– Ви були в багатьох країнах?

– Думаю, що так. Найбільше розповість мій паспорт (усміхаючись, дістає із нашийної сумочки закордонний паспорт і показує величезну кількість відміток, – авт.). Ось – Грузія, В’єтнам, Вірменія, Корея… Був навіть у Карабаху, де відвідав рідний дім Сталіна. Там зараз музей.– Будинок великий?

– Музей – великий, а сам будинок маленький. Його батько був шевцем. Швець – це ж правильно? Той, хто шиє взуття… (не чекаючи на відповідь, дістає маленький словник і шукає потрібне слово, – авт.). Так, швець, чоботар.

– А в Україні ви вперше?

– Це вже вчетверте. Уперше побував у останній рік існування Радянського Союзу.

– І яке було перше враження? Чи бачите зміни сьогодні?

– Тоді мені Україна запам’яталася порожніми магазинами, браком бензину, дефіцитом усього. У Києві розмовляли російською. Я не знав, що в Україні говорять російською. Сьогодні – магазини повні, а грошей – немає. Тоді нічого було купити, проте гроші в населення були.

– Як у Франції ставляться до України, українців та теперішньої ситуації в державі?

– Французи думають, що у вас війна, що Україна – небезпечна країна. Вони не знають, що бойові дії тільки на сході. Нам казали, що їхати в Україну небезпечно.

– Але ви все ж таки вирішили поїхати. А звідки французьке населення дізнається про те, що відбувається у нас? Які канали транслюють? Чи дивляться російські?

– Ні, російських ми не дивимося. Захід за Україною. Усі думають, що Путін злодій, який украв Крим.

– Україна дуже хоче в Європу. Ми розуміємо, що до того часу ще далеко, та все ж…

– Так, звичайно. Але я цього не бажаю, бо ми будемо змушені за вас платити.

– Тобто Євросоюз вас не влаштовує?

– Мені подобається. Я пенсіонер. І маю непогану пенсію. А інші незадоволені. Тому що змушені платити за бідні держави, а їх багато: Хорватія, Сербія. Ось Англія вже пішла, думаю, тому, що не хоче за когось платити.

– Чи можуть пенсіонери у Франції подорожувати більше, ніж люди, які працюють?

– Так. Маю пенсію трохи більш як півтори тисячі євро. До того ж, я здаю в оренду житло (щоправда, плачу за це податок). Це прибутково, але й досить затратно: ремонт і таке інше. Плюс близько 25 відсотків із прибутку треба віддати державі.

– У нас багато людей їздять на заробітки, а у вас таке практикують?

– Ні, у нас такого немає. Звичайно, в Німеччині та Австрії набагато краще, але треба знати мову, аби туди їхати на роботу. Зараз у нас є безробіття. Але не тільки у нас – всюди.

– А як виходять із ситуації, з чого живуть?

– Держава дає допомогу. Перший рік – 80 відсотків зарплати, потім – менше. Найменша допомога – 400 євро на місяць. Цього вистачає на комунальні платежі: за електрику, воду, газ.

– Роберто, скільки часу плануєте перебувати в Україні? Де вже побували і куди ще збираєтеся?

– Був у Львові, в Мукачевому. Завтра їду в Київ. А загалом, двічі був у Києві, один раз у Луцьку, а також у Чернівцях. Планую побувати ще у Хмельницькому та Івано-Франківську. Хочу побачити архітектуру, порозмовляти з людьми. Подорожую авто, тож вибираю більш-менш хороші дороги. З України поїду до Словаччини – там конгрес есперантистів. Але поїду через Карпати – то найкращий шлях.

– У нас погані дороги?

– Головний шлях достатньо хороший. Наприклад, Мукачеве-Луцьк або Луцьк-Київ.

– Чи подобається вам українська кухня?

– Досі доводилося їсти бургери та салати. Це не дуже українське. Там, де зупинялися, на жаль, вареників не було. Дуже багато піцерій. Але піцу я не люблю. Чомусь українського в Україні мало.

– У нас французька кухня асоціюється із жаб’ячими лапками. Чи це справді так?

– Усе залежить від уподобань людини. Зазвичай французи мало снідають: лише круасан і кава. А от обідають – багато, зазвичай із вином.

Розмовляла Уляна ЧУРИЛО

На головному фото: Роберто, його дружина та есперантист Микола Волошин

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---