Чи вигідно бути фермером на Волині? ІНТЕРВ'Ю

Не кожен фермер може похвалитися такими дорідними врожаями, які збирає Віктор Боярський із Старих Березовичів Володимир-Волинського району. І, мабуть, не у кожного є власна міні-ферма, майстерня, склади, два корівники, де худоби налічується три десятки голів, а ще — 35 свиней і півтори сотні різної птиці, - пишуть «Відомості».

За неповних п’ять років господар придбав два потужних німецьких комбайни — зерно- і бурякозбиральний, стільки ж тракторів і вантажних машин та іншу сільгосптехніку. А недавно від держави отримав доїльний апарат і — з-поміж небагатьох волинських аграріїв — холодильне обладнання ємкістю 200 літрів.

У чому ж секрет успішності?

— За що мав узятися, коли колгосп розвалився? У селі роботи майже ніякої, крім домашнього господарства. А тут якраз майнові й земельні паї роздавали, — Віктор Іванович згадує часи, коли під боком, поряд із домівкою, просто-таки серед білого дня розтягували й «ділили» колгоспне майно: корівники, телятники, свинарники. — Порадившись із дружиною Таїсою, вирішили купити у людей те, що вціліло. Так і зробили.

Тому в Старих Березовичах досі збереглися колишні колгоспні будівлі. Якщо в інших селах від них лишилися руїни, то тут навпаки — все доглянуте й ошатне. Одне слово, господаря помітно здалеку.

А розпочинали Боярські з кількох гектарів землі та пари коней. Зате тепер мають чимале господарство, обробляють 35 гектарів, майже не застосовуючи ручної праці, й врожаї збирають щедрі.

— Одночасно вигідно займатися рослинництвом і тваринництвом. Як навесні підійде пора сіяти-садити, то здаю худобу і купую насіння, пальне, добрива. А вже восени є прибутки від зданого врожаю і, звісно, корми, — продовжує розмову фермер. — Спочатку на орендованих гектарах, окрім основних культур, вирощували моркву та столові буряки, але одного сезону через низьку ціну довелось увесь врожай згодувати худобі й свиням, то тепер сіємо зернові, ріпак, цукрові буряки, садимо картоплю. Бульба цього року вродила добре, особливо сорти «беларосса» і «венета»: вони дали врожайність до 20 тонн із гектара. І проблем зі збутом не мали. Заготівельники зі Сходу брали по три гривні за кілограм. Майже відмовився від «хімії», бо є власна органіка. Ще купую на птахофабриці курячий послід по 100 гривень за тонну, застосовую сівозміну. Так робить багато фермерів, бо такий перегній «працює» три роки і стільки часу не потрібно підживлювати ґрунт. Після картоплі добре сіяти зернові, що і роблю. А ще вирощую ріпак. Уже здав на Луцький комбікормовий завод понад 50 тонн, але за вдвічі нижчою ціною, ніж торік, бо там кажуть, що зросла пропозиція, тому вартість сільгосппродукції знизилась.

Цього сезону в господарстві чи не найвища за минулі роки врожайність цукрових буряків — 700 центнерів із гектара. Поки тривав сезон на Іваничівському заводі, вирощене доставляли туди, а що не все встигли зібрати, то тепер возять солодкі корені на гнідавське переробне підприємство.

Найперший помічник у Віктора Івановича — син Юрій. Він уміє робити все, що й батько. Як треба, то сідає за кермо комбайна чи везе продукцію здавати. У фермера весь процес вирощування цукрових буряків механізований, тому обходяться без сторонньої допомоги і посередників. Навіть про ручне прополювання забули, бо використовують білоруські або російські препарати захисту (але не китайські), які повністю знищують бур’яни.

— Якось знайомий, приїхавши у гості, побачив поле з цукровими буряками і здивувався: «Коли встигли прополоти?» — згадує Віктор Боярський. — А я йому на те, жартуючи: на березовичівських чорноземах бур’яни не ростуть. І порадив, які краще гербіциди застосовувати.

Колись я працював водієм у торгівлі, дружина — швачкою, потім уже разом у колгоспі трудились, — продовжує співрозмовник. — Коли стали фермерувати, «перекваліфікувалися» на агрономів, зоотехніків, а я — ще й на механіка та слюсаря, бо доводиться з синами власноруч техніку ремонтувати. Син Роман відділився і також у Березовичах створив власне фермерське господарство, а Юрій господарює з нами. З міста приїжджає донька Вікторія з п’ятирічним Богданком, бо онук каже, що хоче у село, на бабусине молочко… Та й старші Іринка та Карина люблять гостювати.

У нас корови м’ясо-молочної породи, від однієї в середньому надоюємо 20 літрів у день. Молоко здаємо на «Чортківсир» по 60 літрів щодень, а влітку, бувало, і 80. У листопаді ціна збільшилась до 2,65 гривні. Як розраховуються заготівельники? Поки не скаржимось. А недавно за кошти обласного бюджету отримали холодильне обладнання місткістю 200 літрів. Це дозволить здавати молоко охолодженим, а можливо, і за вищою ціною. Ще плануємо купити корів молочної симентальської породи, вони коштують дорого — до 20 тисяч гривень, зате у них надої в два рази вищі, ніж у моїх чорно-рябих.

До слова, всі тварини у Боярських мають клички. На моє запитання, як їх запам’ятовують, відповіли: дуже просто! Приміром, Квітка народилась у квітні, Мартин — у марті, Іванка — на Івана, Тімон — на Тимофія…

Мабуть, читаючи ці рядки, хтось із читачів дорікне: мовляв, що то за життя, коли все робота і ніякого просвітку з ранку до ночі? Мій співрозмовник каже: неправда! Його Таїсія завжди знайде час, щоб подивувати рідних незвичними стравами, особливо з птиці. Ще господиня гарно вишиває хрестиком і «хворіє» квітами. Лише лілій має зо два десятки сортів, а ще гладіолуси, жоржини, півонії…

А її чоловік — досвідчений пасічник, бо це у їхньому роду з діда-прадіда, і затятий мисливець. Довкола ферми літає багато яструбів, чатуючи на домашню птицю, то інколи доводиться їх відстрілювати. Тільки минулого року Віктор Іванович уполював понад три десятки лисів, а двоє малих — приручив. Було й третє лисеня, але хитрі лиси-батьки вкрали — за ніч перегризли новенький нашийник.

Ці дикі тваринки жили у спеціальній клітці на два поверхи: знизу вхід, а зверху — «спальня», сторожували корівники. Хоч то і дикі звірі, але, побачивши господаря, бігли до нього і лащились, мов домашні улюбленці. І головне — не кусали. Звірі, як бачили, що господар йде з птицею, раділи, заледве на руки не вискакували. Їжу про запас у нори ховали, але так ретельно, що довкола клітки жодної пір’їни не знайдеш. Можливо, і досі б сторожували, але не витримали конкуренції свійських собак, які на них нападали. А одного разу після такої бійки перегризли нашийники й утекли.

Ще на подвір’ї господарів створено справжній музей просто неба. Сюди, як спадок із прадідової хати, перемандрували чавунці, гасова лампа, дерев’яні діжки, ступа і ночви, дубові бочки на вино, праска, ковороток… Й у будинку затишно, є камін із картиною, де мисливці полюють на здобич, — усе виконано за проектом Віктора Івановича.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---