Дмитро Дубняк: «Децентралізацію принесли в жертву політичним амбіціям»*

Досьє: Дубняк Дмитро Олександрович, 39 років, народився і живе у Луцьку. Одружений, дружина – фахівець у галузі міжнародного співробітництва. Виховує сина-школяра.

Освіта: вища економічна освіта (Волинський державний університет імені Лесі Українки).

Досвід роботи: Працював помічником заступника голови облдержадміністрації, начальником відділу майна, заступником директора департаменту економіки Луцької міської ради, обіймав посаду заступника директора ДКП «Луцьктепло», був керівником апарату Волинської ОДА, з 2016 року – керуючий справами Волинської обласної ради.

№ 1 у списку кандидатів у депутати Волинської обласної ради від партії «Батьківщина» у територіальному виборчому окрузі № 1.

– Дмитре, у 2016 році Ви якось дуже несподівано звільнилися з облдержадміністрації і так само несподівано стали керуючим справами обласної ради. Тогочасний голова Ігор Палиця назвав ваше призначення «вигідним надбанням». Зізнайтеся, чим Вас переманили?

Жодних підкилимних інтриг в цій ситуації не було, і ніхто нікого не заманював. З адміністрації я звільнився за власним бажанням, бо не вписався у формат стосунків з керівництвом облдержадміністрації. Виявив незаконні земельні оборудки, приніс докази, кажу: «У Шацьку розкрадають землі, ось кадастрові номери». На що була відповідь: «Ці питання не входять до твоїх посадових обов’язків. Твоя справа – папірці». Просто перекладати папірці я не хотів, і робити вигляд, що нічого не відбувається, не міг. Пішов працювати туди, де можу бути максимально корисним. От і вся історія.

– Ви – професійний управлінець з 15-річним досвідом роботи і в державних, і в місцевих органах влади. У виконавчому апараті облради обіймаєте серйозну посаду. Навіщо Вам ще й громадське навантаження у вигляді депутатства?

Саме тому, що я професійний управлінець, мій голос і потрібний у раді. Маючи чималий досвід, працюючи з усіма документами, над програмами, рішеннями, я як керуючий справами не маю права голосу у сесійній залі. Тому рішення балотуватися до обласної ради я розцінюю не як додаткове навантаження, а як можливість системної роботи. Системність – це суть ефективного управління.

Уявіть, що ви максимально вклалися в організацію якогось процесу, але позбавлені можливості впливати на його кінцевий результат. У випадку роботи найвищого представницького органу області цей результат стосується повсякденного життя і перспективи майже усіх без винятку волинян. Я можу і хочу, щоб результат був кращим.

– Це означає, що теперішній склад обласної ради працює з недостатнім результатом?

Це означає, що за п’ять років багато чого змінилося, з’явилися нові виклики. І для того, щоб відповідати на ці виклики, потрібне і якісне оновлення депутатського корпусу, й інша взаємодія між обласною радою та її виконавчим апаратом. Повноваження виконавчого апарату повинні бути розширені. Це не моя забаганка, це – реальна потреба, щоб громади хоч якось могли давати собі раду! Бо необхідність дієвого самоврядування в Україні знову стала жертвою політичної доцільності.

– Що Ви маєте на увазі?

Центральна влада передумала передавати на місця повноваження і ресурси. Фінансову і управлінську самостійність сьогодні отримали тільки базові громади. І то, ця самостійність визначена лише в Бюджетному кодексі (ОТГ можуть на власний розсуд здійснювати видатки), але не в законі про місцеве самоврядування. Це все, недореформі кінець.

– А районні і обласні ради?

На початку ідея децентралізації передбачала ліквідацію державних адміністрацій і передачу їхніх функцій у вирішенні місцевих питань виконавчим комітетам рад. Виконкоми мали би бути створені на усіх трьох рівнях: громада – район (округ) – область. За законністю діяльності самоврядування повинні були наглядати новостворені префектури.

Але в погодженому до прийняття у 2021 році законодавстві про це – жодного слова! Натомість вносяться зміни до закону «Про місцеві державні адміністрації» з метою ще більше посилити тиск держави на місцеве самоврядування аж до судового скасування рішень рад, якщо вони не влаштовуватимуть держадміністрацію.

– Тобто нічого не зміниться, дублювання функцій і далі провокуватиме конфлікти між радами й адміністраціями?

Я думаю, ситуація загостриться ще більше. Взяти до прикладу райони. На Волині їх 16, а вибори проводяться лише до чотирьох районних рад. Новообрані районні ради мають прийняти бюджети, інші важливі рішення і передати повноваження з їх виконання районним адміністраціям, які ще тільки мають створити, і то не пізніше листопада. А якщо не створять до того часу? Хто забезпечуватиме життєдіяльність території? Життя району зупиниться!

Словом, люди, які сподівалися на децентралізацію як на шанс самим визначати пріоритети і розвивати свої громади і території, знову почуватимуться ошуканими. І все заради чого? Щоб правляча партія, не маючи ні мережі партійних осередків, ні авторитетних кандидатів, змогла таки проникнути в місцеві ради хоча б за списками.

–Який вихід з ситуації ви бачите?

Волиняни не винні в тому, що політикам не до них. Учергове впевнився у цьому, коли побачив проєкт держбюджету на наступний рік. Для охорони здоров’я – мізерних 22 мільйони субвенції, видатки на «Нову українську школу» зникли взагалі, «схуднув» у порівнянні з цим роком дорожній фонд, урізали практично все.

Медична реформа загальмувала. Зарплатня висококваліфікованого хірурга і досі як у вантажника, медсестри йдуть у продавці та касири. Психіатрії в системі охорони здоров’я держава не бачить взагалі. Але обласні медичні установи – це тепер обласна комунальна власність, це наші люди, а, отже, й відповідальність. Національна служба здоров’я «забула» законтрактувати перинатальний центр – зарплатню колективу платив обласний бюджет. Як і 140 мільйонів на добудову цього закладу.

Нам конче потрібно підтримати фермерство. Це – золотий фонд аграрної Волині. Люди хочуть працювати, але, щоб втриматися на плаву, борсаються з останніх сил. Один мій знайомий фермер навіть почав вирощувати північних оленів, їхні роги реалізовує для потреб фармації.

Маємо 50 обласних цільових програм, переважна більшість з яких – соціального спрямування. І як, скажіть, визначати що важливіше: дороговартісне стентування для сердечників, житло для дітей-сиріт чи допомога ветеранам АТО? Треба фінансувати усі.

Тому збільшення доходів обласного бюджету – пріоритет. Великі сподівання у нас на використання природних ресурсів. Цього року процес нарешті пішов. Наїзди на «Волиньприродресурс» припинилися, кримінальні провадження закриті за відсутністю порушень. Видобутий комунальним підприємством торф уже переробляється на «Волиньторфі», його роботу теж відновлено. Підняли на-гора першу сотню кілограмів бурштину, після реалізації його через аукціон кошти надійдуть до місцевих бюджетів.

На завершення ще раз наголошу. Якщо не держава, то про добробут і захист волинян зобов’язаний подбати найвищий представницький орган – обласна рада. Саме тому її склад повинен бути якісним, а робота максимально ефективною. І немає значення, що цю норму законодавець так і не прописав. Бо не до Києва, а на Київський майдан волиняни прийдуть за вирішенням своїх нагальних питань.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---