Фільм «Кіборги» у прокаті зібрав удвічі менше, ніж у нього вклали

Мільярд гривень на кіно виділили з державного бюджету цього року. Половину суми отримає Держкіно, решту Міністерство культури – на виробництво і розповсюдження фільмів патріотичного спрямування, пише Газета.юа з посиланнм на журнал Країна.

– Якщо ситуація з фінансуванням залишиться такою як є – за два роки українське кіно майже зникне, – каже продюсер 43-річний Ігор Савиченко. – Маючи обіцянки прем'єра Гройсмана і президента Порошенка про 2 мільярди гривень, у Держкіно запланували видатки. І не лише на виробництво фільмів. Розраховували модернізувати навчальний процес, наприклад, у Київському університеті театру, кіно і телебачення.

Студенти вчаться знімати фільми на айфон, а викладають у них ті, хто мали справу лише з плівкою. Гроші можна було спрямувати на навчальні програми поза вищою освітою. На місяць запросити британського режисера Крістофера Нолана. Або представника іншої європейської кіношколи.

Індустрія почала вибудовуватись, і стали очевидні прогалини на певних її ділянках. Найбільша проблема – постпродакшн (переведення готового фільму з цифрового формату на кіноплівку, виготовлення комп'ютерної графіки, монтаж, озвучування. – Країна)

Спеціалістів, які вміють працювати з 3D, переманили міжнародні геймерські компанії. Забрали до себе майже 1300 фахівців. Дали їм високі гонорари й соціальний пакет. Відколи в Україні почали більше знімати, бракує навіть освітлювачів.Ігор САВИЧЕНКО, 43 роки, продюсер. Народився 27 листопада 1974-го в Києві у сім'ї науковців. Закінчив механіко-математичний факультет Національного університету імені Тараса Шевченка. Пройшов курс ”Продюсування художніх і телевізійних фільмів” Нью-Йоркської кіноакадемії. Продюсер картини ”Поводир” Олеся Саніна, ”Зелена кофта” Володимира Тихого, ”Брати. Остання сповідь” Вікторії Трофименко, ”Листопад” Маші Кондратової, ”Ядерні відходи” Мирослава Слабошпицького, ”Коли падають дерева” Марисі Нікітюк. Загалом – 10 художніх фільмів, більш як 40 короткометражних, документальних, анімаційних телевізійних картин і серіалів. Спродюсовані Ігорем Савиченком картини 13 разів представляли Україну на кінофестивалях класу ”А”

2018-го скільки планували витратити безпосередньо на виробництво фільмів?

– 1,2 мільярда. Це означає, що на цей рік не вистачить грошей завершити проекти, які вже у виробництві. Ні 2018-го, ні 2019 року немає сенсу проводити конкурсні відбори.

Чому на деяких телеканалах активно критикують голову Держкіно Пилипа Іллєнка?

– Коли 500 мільйонів упали на Мінкульт, чув версію від знайомих депутатів, що ці гроші будуть перерозподілені рано чи пізно на Держкіно.

У Мінкульті вирішили свої півмільярда використати на патріотичні серіали. Тобто профінансувати виробництво комерційних фільмів, що показуватимуть по телебаченню. З початком війни вітчизняні телеканали припинили співпрацю з Росією. Їм десь треба брати гроші на заповнення ефіру україномовним продуктом. З комерційної точки зору це зрозуміло. Але Мінкульт має підтримувати мистецтво. Як українську культуру розвиватимуть умовні "Свати-14", хоч і патріотичні? Другий момент: розпорядження будь-якими коштами тягне за собою створення комісій, системи розподілу. Така є в Держкіно. Навіть прозоріша, ніж у європейських країнах. Конкурси відбуваються он-лайн.

Серед найбільших виробників російських серіалів позаторік третє місце посіла компанія Film.ua з Києва. На першому – українсько-російська Star Media.

Олігархи вже не так зацікавлені тримати "кишенькові" телеканали як інструмент політичного впливу. Аби просунути свою партію чи людей на певні посади, витрачають десь удвічі більше ефірного часу, ніж до 2013-го. Аудиторія зменшується, довіра до телевізора падає.

Крім коштів власників, телеканали живуть із реклами. Ціна години в прайм-тайм приблизно 12–14 тисяч доларів. У цей час треба дати контент такої ж вартості. Для епізоду серіалу це – задешево. Пристойного рівня серія телефільму коштує від 80 до 120 тисяч.

Але замість зменшити кількість телеканалів і, відповідно, збільшити ціну реклами, за грошима звернулися до держави.

"Хороший сценарій пишуть три-п'ять місяців. Але коли є гроші і їх потрібно швидко витратити – знайдуться люди, яким плювати на якість телефільму", – каже продюсер Володимир Яценко.

– Крім "Нюхача", наші телевізійники досі не створили конкурентоспроможного фільму. В цьому серіалі – багато деталей, добре поставлене освітлення, операторська робота. Над серією працювали десь 15 днів, витрачали 400 тисяч доларів. Фільм показують за кордоном. Японці й французи купили права на формат.

До 2011 року, коли Мінкульт розпоряджався всіма кіношними грошима, була традиція – кошти з'являлися у грудні, за місяць їх витрачали. Серіальщики знають, як відзвітувати за півмільярда гривень. Швидко проведуть знімальний період і стануть у постпродакшн. Акти по фільмах закриють. Насправді ж лише зайдуть у павільйони й почнуть працювати. Серіал – це не складне виробництво. Сценарії вже лежать. Із моменту отримання грошей на 20-серійний фільм до початку зйомок проходить два місяці. Ще днів за 30 це може з'явитися на телеканалах. Питання в тому, чи це – кіно.

У Франції 2015-го на кінематограф виділили понад 674 мільйони євро. Кожен громадянин платить щорічно 10 євро. Населення Люксембурга – 580 тисяч осіб, а кінофонд – 35 мільйонів євро.

Держава, яка хоче мати національне кіно, повинна покривати різницю між виробниц­твом фільму і його окупністю. Виділити гроші, які картина не здатна зібрати комерційним чином, аби вона стала культурним артефактом. Або політичною подією, як "Кіборги" (воєнна драма про захисників Донецького аеропорту. – Країна) Ахтема Сеїтаблаєва. Фільм зібрав у прокаті вдвічі менше, ніж у нього вклали.

Наявність національного кіно дозволяє Україні бути на культурній мапі світу. 2018-го драма "Коли падають дерева" Марисі Нікітюк стала першим за 14 років вітчизняним повним метром, що потрапив на Берлінський кінофестиваль. До цього наші фільми щороку були на фестивалях класу А (найпрестижніші кінофестивалі з неспеціалізованим за жанрами конкурсом, акредитовані в Міжнародній федерації асоціацій кінопродюсерів – Країна). В Канни поки що потрапило тільки "Плем'я" Мирослава Слабошпицького. Не в основному конкурсі, але картина отримала три призи для дебютантів.

Українці можуть знімати спільні стрічки не з Росією, а з Польщею, Словаччиною, Німеччиною, Францією. Копродукція означає, що твій фільм покажуть у тих країнах. Матимемо доступ до великих ринків. "Межа" (кримінальна драма про контрабандистів на українсько-словацькому кордоні. – Країна) Петера Беб'яка стала блокбастером у Словаччині. "Коли падають дерева" в Україні напевне подивляться 50 тисяч глядачів. За кордоном буде більше. Коли станемо на платформу Amazon або Netflix – зможемо розраховувати на мільйонну іноземну аудиторію.

Як ставитеся до держзамовлення на патріотичний кінопродукт?

– Це знищує свободу творчості. Ще одне питання: що вважати патріотичним? У розумінні чиновників кіно нам потрібне, щоб боротися з Росією. Вивчити, що роблять сусіди, і виготовити таке саме українське. Тарас Бульба у Володимира Бортка кричав: "За Русь-матушку!" В нас буде "Героям слава!" Зберуть сюжети про партизан, що писали для Росії. І Сидір Ковпак із радянського героя перетвориться в українського націоналіста.

Над якими проектами працюєте?

– У Держкіно підтримали два документальні фільми. Перший – про письменника Олеся Ульяненка. Другий – про бабусю, яка живе поблизу Євпаторії. Переїхала в Крим із Сумщини 2003-го. Хоче звідти втекти. Єдина на все село має проукраїнську позицію. В магазині її відмовляються обслуговувати, мусить іти кілька кілометрів у сусіднє село. На своє 80-річчя запросила дітей. Сподівалася, хтось забере до себе. Донька живе в Білорусі, син – в Ізраїлі. Матір залишили в Криму.

Три ігрових проекти на останньому конкурсі Держкіно не пройшли.

Один із них готові профінансувати поляки. Це історія сепаратиста, який збив нідерландський боїнг. Знайшов на місці катастрофи мобільний. На телефон постійно надзвонює дівчина. Хлопець вирішує їхати в Нідерланди, щоб віддати їй мобільний. Шестисерійний фільм про те, що людина повинна мати шанс вибачитися. І бути прийнятою суспільством.

Не пропустили сценарій бійця "Правого сектора" Валерія Пузіка. Це історія трьох хлопців, які сидять в бліндажі на передовій. Нагадує фільм 1971 року "Джоні взяв рушницю" американця Далтона Трамбо. Стрічка показувала маячню, яка відбувається на війні. Поклала початок серії пацифістського кіно у США.

Сказали, не час знімати такі фільми. Але ж глядач побачить його за три роки. Цього й наступного року українських грошей на нові проекти скоріше за все не побачу.

Фінансувати нові фільми почнуть наступного року

– У нас дефіцит коштів на запуск фільмів, які виграли попередні конкурсні відбори. Це 47 кінопроектів, з якими контракти поки що не підписані, – каже голова Держкіно Пилип Іллєнко, 40 років. – На картини, що вже в роботі, на цей рік фінансування вистачить. Зокрема виконаємо зобов'язання по спільному з французами проекту "Останній крок". Також – по історичній драмі про Голодомор "Гарет Джонс" польського режисера Аґнєшки Голланд. Якщо проведемо конкурс цьогоріч, профінансувати переможців зможемо лише з 2019-го. Щоб реалізовувати всі положення, які передбачає Закон про підтримку кінематографії – на рік необхідно майже 2 мільярди гривень. Сюди входить підтримка кінотеатральних мереж, створення серіалів, освітніх програм, фестивального руху, часткове повернення коштів за фільми, які іноземці зніматимуть в Україні.

Поки що Міністерство культури не може розпоряджатися 500 млн грн, які отримав з бюджету. Мають внести зміни і ухвалити деякі нові нормативні акти. Ведемо консультації, щоби усунути дефіцит коштів на кінопроекти.

Колегія Мінкульту розглядає проект рекомендацій щодо оцінки, які фільми вважати патріотичними. Я є членом колегії. Востаннє запрошували на засідання місяць тому. Вирішили, що документ потрібно доопрацювати.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---