Людмила Тимощук: «Не вмію бути осторонь. Не вмію жити спокійно і тільки для себе»*

На рідній Ківерцівщині Людмилу Тимощук знають найперше як авторитетну лікарку, яка понад усе любить свою професію. Як небайдужу людину, яка завше готова прийти на поміч та прагне змінювати світ навколо себе. Навіть якщо ці зусилля даються дорогою ціною.

Люди добре знають її і як депутатку Ківерцівської районної ради, яка чотири скликання поспіль опікувалася місцевою проблематикою, завжди була активною та робила усе, що від неї залежало.

Останні ж п’ять років Людмила Тимощук є депутаткою Волинської обласної ради й цілком закономірно, що саме їй довірили головувати у постійній комісії з питань соціального захисту населення, охорони здоров’я, материнства та дитинства.

Віднедавна Людмила Тимощук, яка тривалий час була завідувачкою акушерсько-гінекологічного відділення Ківерцівської центральної районної лікарні, стала виконувачем обов’язків начальника управління охорони здоров’я Волинської облдержадміністрації.

Людмила Анатоліївна зізнається: до роботи не звикати, тому готова працювати багато й важко, головне – аби результативно. Адже вона по-доброму вперта й затята, тому намагається завжди доводити до кінця розпочаті справи.

Про те, як минули останні п’ять років депутатства, – в інтерв’ю Інформаційному агентству Волинські Новини.

Читати ще: «Якщо мене вночі викликають в операційну, я не питаю, хто це і звідки, я питаю, яка ситуація і чим можу допомогти», – волинська лікарка

Завершується ваша перша каденція у Волинській обласній раді. Якими успіхами і невдачами вам запам’ятаються ці роки депутатства?

Найбільший успіх нинішнього скликання в тому, що значну увагу депутатський корпус приділяв медичним закладам. І ми не помилилися з пріоритетом, адже цьогоріч перед нами постав коронавірусний виклик – епідемія в Україні і пандемія у світі.Якби упродовж останніх років ми не допомагали медичним установам, ситуація в області була б значно гіршою. Останні три роки кошти на медицину виділяли в першу чергу, тобто була така посилена увага до цієї сфери. Йдеться і про придбання сучаснішої апаратури, і про здійснення ремонтів.

Пригадаймо хоча б нашу обласну інфекційну лікарню, яка була в жахливому стані. Боюся навіть припускати, як ми діяли б нині, якби не навели там свого часу лад. Було би вкрай складно – не те слово.

І усвідомлення того, що шлях було обрано правильно, направду додає мені сил. Так, працювати нині непросто, викликів і проблем безліч, епідемія у розпалі, але ми принаймні були готові до неї.Серед ваших колег в обласній раді є медики, але їх небагато. Чи легко вам вдавалося порозумітися, переконувати?

Мені приємно те, що я як депутат-медик озвучувала колегам усю цю медичну проблематику і мене чули, дослухалися, підтримували. Хоча треба визнати: спочатку було складно, доводилося переконувати.

Звісно, можна було недооцінювати потреби медичних установ. Тим паче, у нас в області є багато інших необхідностей – дороги в жахливому стані, школи, садочки, інфраструктура населених пунктів. Одначе ми вкотре мали нагоду пересвідчитися, що найголовніше – це все-таки здоров’я.

На початку каденції саме я озвучила питання про зведення перинатального центру – довгобуду, яким тепер усі ми пишаємося. Безмежно вдячна тодішньому голові обласної ради Ігорю Палиці, який повірив у цю справу й до якої сам доклав неабияких зусиль. Йому вдалося переконати депутатів підтримати рішення про виділення шаленої суми коштів на добудову перинатального центру. Якби не його принциповість і позиція в цьому питанні, все могло би скластися по-іншому. Тим паче, деякі депутати спершу не розуміли важливості цього об’єкта, мовляв, у нас є гарний пологовий будинок, для чого нам в умовах постійної нестачі коштів ще й перинатальний центр.

Насправді перинатальний центр Волині був украй потрібний, адже ми були єдиною областю, яка не мала такої установи. А взагалі в обласних центрах має бути щонайменше два такі центри, з огляду на можливість виникнення епідеміологічної ситуації. І ось нині ми всі живемо в епідеміологічній загрозі.

По-друге, це довгобуд, на утримання якого, на комунальні платежі усі ці роки простою витрачали немалі кошти. Тому той факт, що Волинська обласна рада впоралася із цим завданням й довела справу до кінця, заслуговує на похвалу.

Тепер ми маємо на Волині надсучасний перинатальний центр, фахівці якого на високому рівні надають якісні медичні послуги, у якому рятують життя і здоров’я й допомагають пізнати щастя материнства. Без перебільшення, це найкращий в Україні перинатальний центр, це наша гордість!Які ще медичні заклади, крім інфекційної лікарні та перинатального центру, ви відзначили б?

Багато уваги приділили Волинському онкодиспансеру. На жаль, пацієнтів із такими страшними діагнозами не меншає, статистика невтішна. Тому ця медична установа потребує осучаснення й підтримки.

Онкодиспансер був у незадовільному стані, маю на увазі значну частину апаратури. Ясна річ, аби правильно встановити онкологічний діагноз й надати максимально ефективне лікування, потрібна в першу чергу якісна апаратура. Тому Волинська обласна рада справді в цій каденції не була осторонь потреб цієї установи.

Наразі серед пріоритетних об’єктів – обласний протитуберкульозний диспансер. Туди вже вкладено чималі кошти. Пригадую, коли вперше туди потрапила, то відчула себе навіть не у ХІХ, а у ХVІІІ столітті. Видовище було жахливе. Тішить, що ситуація змінюється, відбулося багато ремонтів, робота триває. І слава Богу.

Також підтримували госпіталь ветеранів і психлікарню. Та й загалом усі обласні медичні заклади не позбавлені нашої уваги. Ми знаємо потреби цих закладів і поволі намагаємося їх залагоджувати. Звісно, за найпершої можливості.Чи не здається вам, що про ці соціально значущі заклади в першу чергу мала би дбати держава?

Без сумніву, ми не мали б виділяти такі шалені кошти з обласного бюджету на ті речі, якими зобов’язана опікуватися держава. Основне завдання держави – забезпечити нормальними приміщеннями з відповідною апаратурою, а вже тоді вимагати від медичних закладів якості надання послуг.

На жаль, живемо в такі часи, що медицину в нашій державі фінансують недостатньо, ледь не за залишковим принципом. Проте ще раз наголошу: завдяки спільній позиції нинішнього скликання депутатів Волинської обласної ради і підтримці з боку Ігоря Палиці вдалося суттєво покращити ситуацію у медичній галузі регіону.

Про хороше говорити завжди приємно. А чим ви незадоволені в роботі обласної ради?

Бракувало співпраці між усіма фракціями. Хотілося б не відчувати політичної заангажованості, коли йдеться про виділення коштів на якісь принципово важливі речі.

Благо, не було якихось важких політичних протистоянь. Але часто відчувалося, що чимало депутатів зацікавлені найперше у виділенні коштів на свій округ у той час, коли йшлося про якісь інші нагальні потреби, навколо яких слід було об’єднуватися, незважаючи на те, який округ ти представляєш.

Я вважаю, що кожен депутат на перше місце має ставити інтереси усієї Волині, а не лише свого округу. Це справедливо і чесно. І хоча я завжди вболіваю за свої рідні Ківерці, але якщо є якась нагальна потреба в інших районах, то мої зусилля будуть спрямовані в першу чергу туди. Тим більше, що маємо постійне недофінансування бюджету, мусимо жити в режимі економії.Як може змінитися ця ситуація після адміністративного поділу Волині на чотири райони? Чи вчасним було це рішення?

Мені поки що не подобається те, що я бачу. Проте ми свідомі того, що триває реформа і треба дочекатися, поки вона завершиться. Проте смію припускати, що не все продумано як слід. Звісно, це не залежить від обласних депутатів, і ми ніяк не можемо вплинути на цей процес.

Якщо я як депутат обласної ради, як посадовець обласної адміністрації не до кінця усвідомлюю, що і як відбувається, то що говорити про пересічних волинян?

І я прекрасно розумію стурбованість тих же маневичан, які не хочуть ставати частиною Камінь-Каширського району. До того ж, вони наводять справедливі аргументи, що логістично їм вигідніше приєднуватися до Ковельського району. Одне слово, нині питань більше, ніж відповідей.

Створюється враження, що медична і адміністративна реформи відбуваються несинхронно. Мабуть, це й лякає багатьох.

Не без того. Будь-яка реформа – це непросто. Позитив у тому, що на Волині створено один госпітальний округ. А йшлося і про п’ять, і про чотири, і про три.

Хоча медицина від цієї реформи наче не має постраждати, адже пацієнти тепер можуть звертатися у лікувальний заклад не за пропискою. Нам же наголошують, що тепер кошти йтимуть за пацієнтом. Проте люди не вірять, вони бояться, що стане гірше, вони зневірені, адже за 29 років незалежності їхні очікування невиправдані. І мають повне право так оцінювати дійсність.

Відверто кажучи, я й сама не певна, чи не стане гірше. У будь-якому разі мені здається, що загроза для медицини є у всіх ліквідованих районах. Я дуже хочу помилятися.До вас, як і до ваших колег, часто звертаються виборці. З якими проханнями і проблемами?

На жаль, найчастіше з проханнями про матеріальну допомогу, переважно на лікування. Люди йдуть з бідою. Відвернутися не маєш права.

Тому дуже позитивна ініціатива – депутатський фонд, який цього року становив 150 тисяч гривень. Щоправда, я ці гроші вже давно використала. Прикро, що допомогти усім нереально.

Чимало громадян звертаються із проханнями щодо ремонтів доріг, шкіл тощо. Та інструмент депутатських запитів не завжди дієвий. Хоча запитів у мене було багато. Щоправда, вдалося допомогти із ремонтом покрівлі у ківерцівській школі №3, а також виділити кошти на дорогу в тих же Ківерцях.

Вважаю це великим недоліком, що запити переважно лишаються без уваги, адже депутат частіше отримує відписки про відсутність коштів. Останнім часом мені вже й не хотілося озвучувати запитів, аби це не сприймалося як піар.Для багатьох людей слово «депутат» означає, що ця людина їм зобов’язана і навіть винна. Тим паче, багато хто переконаний, що депутати органів місцевого самоврядування отримують зарплатню. Вам із подібним доводилося миритися?

У мене контакт із виборцями хороший, тому що вони мене знають як свою людину, як лікаря, до якого можна завжди звернутися з будь-якою проблемою. Знають давно і добре. Знають мою порядність, знають, як мене знайти. І в принципі, якихось непорозумінь у мене не виникало. Я завжди допоможу, якщо зможу.

Хоча правда: у деяких людей дуже округлювалися очі, коли вони дізнавалися, що депутатство не приносить заробітку. Мовляв, як це ви отак витрачаєте свій час на громадську роботу.

А у вас не виникає іноді бажання полишити цю активність й дбати лише про себе та своїх близьких? Що все-таки спонукає вас допомагати іншим?

Не вмію бути осторонь. Не вмію жити спокійно і тільки для себе. Я була депутатом чотирьох скликань Ківерцівської районної ради і вже навіть думала нікуди не балотуватися, оскільки з досвіду знаю, як складно залагоджувати проблеми, коли постійно бракує фінансування. Проте доля розпорядилася інакше.

Я завжди була дуже активна. Навіть коли ситуація безнадійна, все одно не опускаю рук, пробую, дію, намагаюся зрушити з місця навіть непідйомний камінь.Депутат – це посередник між людьми і владою. Депутат має донести владі, що у громади є та чи та проблема. Неактивний депутат – непотрібний депутат. Тому я вирішила, що все-таки варто йти в обласну раду, люди все одно до мене звертаються, а отже, допомагати їм – мій громадянський обов’язок.

І ось, озираючись на останні п’ять років, мені не соромно за свою роботу, адже мені як медику вдалося головне – донести до колег проблематику волинської медицини.

Хоча, відверто кажучи, я була переконана, що на обласному рівні можна залагоджувати більше питань. Та радію із того, що вдалося здійснити ремонт у пологовому відділенні Ківерцівської районної лікарні, де була ледь не катастрофічна ситуація. Було відремонтовано садочок. Не люблю похвал, але загалом, якщо підбивати підсумки роботи, то те, що я обіцяла виборцям, виконала.

Єдина нереальна наразі справа – через міністерську тяганину поки не вдалося домогтися передання в міську власність занедбаного лісгоспівського клубу, в якому міг би розташуватися відділ РАЦСу. Адже в Ківерцях його нема, приміщення двічі горіло. Також дуже сподіваюся, що ще вдасться придбати у Ківерцівську лікарню такий необхідний рентген-апарат.

Знаєте, я не вважаю усі ці старання і досягнення надзвичайним навантаженням для себе. Але коли ти відчуваєш людську вдячність, коли бачиш, як твої маленькі зусилля комусь стали дуже помічними, це окриляє, додає сил і впевненості у тому, що ти все робиш правильно, що все немарно.

Розмовляла Ірина КАЧАН

Фото Олександра ЗЕЛІНСЬКОГО

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---