USD 38.70 39.05
  • USD 38.70 39.05
  • EUR 38.70 39.05
  • PLN 9.80 9.97

Луцьк буденний: вулиця Паркова

16 Листопада 2014 19:00
Внутрішньоквартальна вуличка у давньому середмісті, що з’єднує дві магістралі – проспект Волі та вулицю Глушець, за якою розташований парк культури та відпочинку імені Лесі Українки, змінила чимало назв упродовж своєї історії.

Як вулиця сформувалася у другій половині XIX століття після приєднання до міста монастирських земель між Дубнівсько-Рівненською дорогою та рукавом річки Стиру – Глушцем. Від неї відходить тупе перпендикулярне відгалуження, залишок давньої східної дороги, вздовж якої в минулому розташовувалося монастирське село Воличка над Глушцем.

Після розпланування між Глушцем та Сапалаївкою нового міського кварталу Воличка (Вулька) на основі давньої дороги виникає вулиця. Починається вона від Святоюанівської (перша назва сучасної Паркової) та доходить до Рівненської (нині – проспект Волі). Як свідчить інвентар міста від 1895 року, вона носила назву Дубнівська. В міжвоєнний час Дубнівська забудовується. Її кінець перетворюється в самостійну Шкільну вуличку, що прямує майже до Глушецької оболоні. На колишню Дубнівську виходять з алей Болеслава Хороброго (проспекту Волі) ще дві вулички. Згодом вона перетворюється в тупикове відгалуження Воєводської (з 1920 року), а з 1937 року – Дрешер-Орліча (польський генерал, колишній легіонер, який загинув в авіакатастрофі).



У 1939 році вулиця дістала назву Енгельса. У 1940 році вона включена в систему магістралей захід-схід, що вулицею Глушець мала з’єднувати володимирський та ковельський напрями через вулиці Енгельса і 17 вересня (проспект Волі) з рівненським та дубнівським напрямами. У 1941 році вулиця названа на честь Данила Братковського. Назву Енгельса відновлено у 1944 році. Згодом, у 1980-их роках, у зв’язку із перенесенням назви Енгельса на теперішню Рівненську, вулиця починає називатися Парковою. Вулицею здійснюється односторонній автомобільний рух від вулиці Глушець до проспекту Волі.

На розі з проспектом Волі розташований пам’ятник архітектури – колишній Бернардинський монастир, зведений у другій половині 18-го століття. Раніше на цьому місці був дерев’яний православний Василівський монастир, зведений ще у 13-му столітті за кошти князя Василька Романовича. Певний час перед будівництвом цегляного його використовували бернардинці. На початку відгалуження вулиці є житловий будинок, характерний для дворянського будівництва 19-го століття.

Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 7
Анонім Показати IP 16 Листопада 2014 20:47
Єуропа...
Пані Людзя Показати IP 16 Листопада 2014 20:48
Ніколи б не подумала, що можна щось яскраве і цікаве показати про таку маленьку вуличку. Респект.
Юрій Показати IP 16 Листопада 2014 21:47
Дякую автору.Кожна маленька сторінка села чи міста - це велика книга незабутньоі історіі нашоі Незалежноі Украіни.Любіть і шануйте своє рідне.
Анонім Показати IP 16 Листопада 2014 22:48
А хто ще витверезник там пам'ятає? А потім пивничку там відкрили, і ті ж самі туди і ходили..
журналіст Показати IP 17 Листопада 2014 08:30
На 24-му фото - чи не найцікавіша споруда цієї вулички, яка назавжди врізалась в па’мять міщан мого покоління як міський витверезник. Звечора в цей ганебний заклад, придуманий вірними ленінцями, доправлялись міліцією і так званими дружинниками особи, які десь вхопили "зайвого" або й ні. Їх роздягали до спідньої білизни, незважаючи на те, що в глибокому підвальному приміщенні завжди було холодно і сиро, і вкладали "спати". Тим часом черговий міліціонер (ще з довоєнних, який називав майонез малінезом), ретельно обшукував кишені невільних відвідувачів цього неприємного закладу. Вранці потерпілому важко було довести, що він мав з собою і, зазвичай, повертався додому пішки і з порожніми кишенями, а нерідко - з синцями чи відбитими нирками та печінкою. Непокірних і буйних прив’язували до ліжка, з шланга обливали холодною водою. Усе робилось як ніби в присутності народного дружинника, але це для окозамилювання. Коли дружинник об 11-тій залишав витверезник, менти вирішували долю відвідувача самостійно. Люди знали правду, що відбувалось за цими дверима, як тут поводились з людьми, тому й з огидою обминали їх. А уже у 80-х роках, коли цей смердючий «медичний» (як він називався), заклад був перенесений до Сапалаївки (внизу по вул. Винниченка), тут був влаштований пивний бар, але попередня «аура» залишилась в свідомості і пам’яті людей, тому важко сказати, хто з шанувальників пива заходив в цю брудну, прокляту людьми нору. На її дверях варто вчепити свого роду «меморіальну» дошку як пам'ять про ганебне поводження тодішньої влади з людьми. А вуличка сама по собі - затишна, ошатна, як і абсолютна більшість вулиць в моєму рідному місті, де я знаю кожну стежинку, кожен скверик, чи не кожне деревце. Дякую автору за інформацію, а то нерідко живуть люди, не знаючи , де вони живуть.
старий мічурінець Показати IP 17 Листопада 2014 09:31
Шановні ботаніки і біологи, якщо такі ходять на цей сайт, дуже прошу назвати, що це за широколистяна рослина з чорними ягодами-шишками на 14-му фото знизу? Дуже агресивна рослина, корінь форми моркви, тільки темно-жовтого кольору і набагато масивніший. Викопував, сягає до 0,5 м і більше. Завелась на дачній ділянці і не можна її позбутись. Завчасно дякую.
місцевий Показати IP 24 Листопада 2014 09:19
Подобається читати про "Луцьк буденний", а по вул. Даргомижського щось знайдеться?

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus