Луцька художниця Алла Харчук: «Щастя – це подорож, а не пункт призначення»
…«А як болить зимовий спокій нашого вікна, ніжно-пастельний, як і твій улюблений Моне»…
Чомусь саме ці слова з відомої пісні «Океану Ельзи» зринули в пам’яті, коли знайомилася з відомою луцькою художницею Аллою Харчук. А під час розмови, коли ми пили «кавиночку» (так оригінально вона називає ароматний напій) в її улюбленій кав’ярні, з’ясувалося, що їй до вподоби саме творчість імпресіоністів…
Витончена, яскрава, красива й неймовірно талановита. У травні Алла Харчук відзначила 20 років творчої діяльності десятою персональною виставкою. Окрім того, цьогоріч світ побачила її книга «На шляху мистецтва». А ще Алла навчає малювати не лишень діток, а й дорослих. І каже, що насправді малювати може кожен, хто цього дуже хоче, треба тільки повірити в себе.
«Восьмирічною дівчинкою я всерйоз задумалася про те, що хочу бути художницею. Загалом, дуже багато тоді думала про зміст життя й про те, що треба обрати таку професію, щоб коли помру, на землі після мене лишився слід, – пригадує Алла. – Відтоді мої плани не мінялися. Звісно, були люди, які казали, мовляв, ти ж мистецтвом не заробиш, треба якусь нормальну професію здобувати – бухгалтера чи продавця. Я ж собі думала, що не буду таким художником, який сидить без хліба, мої картини будуть хотіти купувати».
І це дитяче прагнення таки матеріалізувалося – картини Алли Харчук мають неабияку популярність, вони є в колекціях поціновувачів мистецтва не лише в Україні, а й за кордоном. Були такі періоди, що художниця за рік продавала понад сто полотен!
«Картини я продавала недорого, досліджувала сюжети, які найбільше подобаються людям, – розповідає мисткиня. – Багато моїх робіт возив за кордон тато. Я створювала каталоги, він їх брав, показував людям, і вже мені привозив замовлення. Я старалася, щоби мої картини були присутні у всіх мистецьких крамницях. Бувало, що люди бачили в магазині мої роботи, просили номер телефону й робили замовлення. Чимало своїх картин я дарувала. Їх бачили друзі друзів, хотіли й собі придбати. Так коло замовників збільшувалося».
Алла зізнається, що в той період своєї творчості від охочих придбати її полотна не мала відбою, доводилося й по десять картин на день створювати, щоби встигнути з усіма замовленнями. Були в художниці такі клієнти, що купували її роботи партіями й потім перепродували за кордоном, один з них навіть зізнавався, що дуже добре на них заробляє в Італії.
«За вдачею я людина цілеспрямована, – провадить художниця. – Не дозволяю, щоби мистецтво перейшло в побут. Я не з тих, хто сидітиме й чекатиме, коли ж прилетить та муза. Хоча, якщо чесно, мені вже трохи набридли сюжети, які найбільше продаються. Втім дуже чітко розумію, що коли напишу таку картину, вона продасться. Дуже люблять картини, де зображені квіти, ліс, поле, стежка. Художникові треба бути ще й неабияким психологом, щоб розуміти, чого хочеться замовнику. І от саме такі картини викликають позитив, відчуття затишку. Зараз у мене інші сюжети. Я пишу картини і розумію, що, можливо, їх ніхто не купить. Але я й не маю такої мети. Хочеться, щоб така робота наштовхнула на роздуми. Коли виставляю в мережах котрусь зі своїх робіт, дуже цікаво читати, які асоціації виникають у людей. Мені зараз цікаво створювати образні портрети, такі, щоб кожен міг прочитати в них щось своє».
Тепер, каже Алла, ліс, поле і гай малюють вже її учні. Й коли до художниці звертаються з проханням намалювати щось подібне, вона каже: «Звертайтеся ось до цієї моєї учениці».
Арт-студії Алли Харчук «Світ творчих людей» уже десять років. А починалося все… з однієї учениці. «Я з дитинства мріяла про власну студію, – ділиться художниця. – Дуже цікавилася історією мистецтва і розвитком різних художників минулого, адже в них багато чого можна навчитися – і як писати картини, і які стратегії застосовувати, навіть дізнатися про маркетингові ходи. І от дуже часто читала про те, що художник помер і не залишив своєї школи. Коли була маленька, то думала, що це дуже погано, а от я неодмінно матиму свою школу. Коли писала картини на замовлення, то часу на це не мала. Тоді бралася за все – і розпис на тканині робила, і аксесуари різноманітні. Звісно, це розпорошення, але ж треба спробувати все, щоб знати, що точно твоє. Я пробувала все, що можна, у творчості, щоб знайти те, що мені найближче. А потім сталося так, що в однієї моєї знайомої помер чоловік, її донька просилася до мене в учениці. І я погодилася. Та дівчинка навчалася в мене, потім вступила до Києва в академію. Я собі думала: просто ця дитина дуже талановита. Потім до мене просився синок ще однієї знайомої, взялася і його вчити. І вже коли він у мене навчався, зрозуміла, що готова до того, щоб відкрити школу. Подумала, що треба розписати програму. Але не таку, за якою сама вчилася, а якусь зовсім іншу».
Алла каже, що не хотіла бути такою вчителькою, яка стоїть у дитини над головою. «Діти не мають боятися наставника, – вважає вона. – Я почала цікавитися психологією дитини, тим, як правильно доносити інформацію. Треба бути з дітьми нарівні, щоб вони тобі довіряли. Хотіла, щоб вони зі мною спілкувалися на «ти». Звісно, боялася, не була впевнена, що така моя метода буде ефективною». Але страхи були даремними: діти радо бігли на заняття до любимої наставниці, тому що бачили в ній передовсім друга.
Для Алли Харчук дуже важливо знайти стиль дитини. «Неважко навчити малювати так, як ти, – пояснює вона. – Спочатку я робила цю помилку, але якось сестра мені зробила зауваження: «Чому в тебе діти малюють так, як ти?» І я подумала: «Оце жах, це ж виходить те саме, як колись мене вчили». Визначила собі, що оцінок ставити не буду. І це теж плюс, бо не ставлю їх у рядочок і не кажу, хто молодець, а хто ні. Талант не можна оцінювати. Буває ж так, що дитина, в якої спочатку нічого не виходить, потім ого-го як малює. А скажеш раз, що погана робота, і відіб’єш бажання творити».
На думку художниці, дітям не можна нав’язувати якихось стандартів на кшталт того, якого кольору має бути, скажімо, яблуко. Дуже часто їм хочеться намалювати його якимсь іншим кольором, хай навіть фіолетовим. «Просто діти сприймають світ не так, як дорослі, – пояснює Алла. – І втручатися в це бачення та нав’язувати їм щось не варто. Інакше вони не сформують власної системи цінностей, житимуть за тією, яку їм запропонували. Так, мають бути правила, але не обмеження».
Діти в студії Алли Харчук навчаються групками по п’ятеро, а дорослі ходять на заняття індивідуально. «Зараз, коли я придумала такий експрес-курс, то дорослі приходять по четверо, – каже вона. – Про нього я думала років п’ять: місяць – замало, на три не підуть… Відтак продумала його на вісім майстер-класів. Це вісім картин – практично, вже виставка. Працюємо два місяці – раз на тиждень по дві годинки. Але заняття в нас дуже концентровані. Навчитися можуть всі, може, комусь буде трішечки важче. Просто треба правильно показати. До речі, доведено, що малювання знижує рівень кортизолу – гормону стресу – в організмі. Я маю на меті навчити так, щоб людина не тільки при мені могла щось намалювати, а й сама потім це відтворити».
На майстер-класи до Алли приходять люди, різні за віком, статусом і вподобаннями. У кожного – своя причина. Хтось прагне спробувати щось новеньке в житті, хтось шукає заняття для душі, хтось хоче позбутися стресу, а ще хтось – реалізувати нарешті дитячу мрію.
«До мене на заняття приходять жінки й кажуть: «Як я чекаю того понеділка!», або «Я помітила, що за ці чотири заняття стала спокійнішою»… Це для мене найвища винагорода, оцей обмін позитивною енергетикою – дорожчий за гроші, – зізнається мисткиня. – У мене уроки побудовані так, що є теми, але це не означає, що треба, наприклад, малювати тільки ось такі квіточки. Той, хто не любить чорнобривців, може намалювати бузок… Тобто в межах теми я даю вибір».
На запитання про те, коли до неї приходить натхнення, художниця усміхається: «Я на таке відповідаю фразою Пабло Пікассо: натхнення приходить до мене тоді, коли я за роботою. Багато хто каже про те, що воно приходить вночі. Не знаю… Уночі я сплю».
Алла справляє враження абсолютно щасливої людини. І, певно, так воно й є. «Багато хто каже, що стане щасливим, коли чогось там досягне в житті: одружиться, народить дітей, заробить гроші тощо. А для мене щастя – це подорож, а не пункт призначення. Бо якщо сприймати щастя як пункт призначення, то так і проживеш життя нещасливим, бо ж завжди чогось бракуватиме».
Художниця дуже любить подорожувати. У мандрівку завше бере з собою фарби. «Це просто якась невід’ємна частина мене. Бо не можна сидіти на березі Червоного моря, ніжитися під променями сонця, пити кавиночку й нічого не малювати, – усміхається. – Хоча жити деінде я не хотіла б. Звісно, як і в кожного, іноді виникають думки про те, що треба переїхати в якусь іншу країну. Але ж хай куди людина їде, вона завжди бере з собою себе. І якщо у неї, скажімо, тут не йшов бізнес, то чому він має піти десь за кордоном? Якщо тут нема друзів, то де гарантія, що вони з’являться там?».
Алла дуже любить гори. «У горах я відпочиваю душею, там навіть дихається інакше. А краса ж яка! Якось у Яремчі біля водоспаду чотири години з чоловіком просиділи й не помітили. Говорили про все на світі… – пригадує. – Знаєте, у нас завжди є тема для розмови. Ми обоє люди творчі, споріднені душі. Дмитро – дизайнер шкіряних виробів, шиє сумки, взуття, аксесуари. До речі, ношу взуття й сумочки, які він шиє в одному екземплярі лише для мене, часто за моїми задумами. Ще як ми зустрічалися, то жартома казав: «Як вийдеш за мене заміж, я тобі зроблю 17 пар взуття». Та їх уже набагато більше».
Хоча за плечима в Алли – вже 10 персональних виставок, перед кожною вона неабияк хвилюється. «Найбільше переймаюся, що ніхто не прийде, – зізнається. – Хоча на моїх виставках завжди людно. Люблю, коли багато гостей, багато квітів, звучить приємна музика. Мені завжди хочеться, щоб на виставку люди приходили не просто подивитися на картини. Хочеться створити особливу атмосферу. От, наприклад, на моїй ювілейній виставці Творча студія Наталії Журавльової зробила постановку за мотивами мого оповідання. А коли була виставка моїх картин в турецькій техніці ебру, я вмикала турецьку музику, проводила майстер-клас зі створення картини на воді, аби гості розуміли, що ж це за техніка».
…Час за кавиночкою і приємним спілкуванням спливає якось непомітно. Ловлю себе на думці, що Алла – саме та людина, з якою годинами можна говорити про все на світі й заряджатися позитивом. Утім мусимо бігти кожна у свій бік. Вона – до улюблених учнів. А я – мріяти про те, яку картину колись-таки наважилася б намалювати…
Оксана ГОЛОВІЙ
Фото з особистого архіву Алли ХАРЧУК
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Чомусь саме ці слова з відомої пісні «Океану Ельзи» зринули в пам’яті, коли знайомилася з відомою луцькою художницею Аллою Харчук. А під час розмови, коли ми пили «кавиночку» (так оригінально вона називає ароматний напій) в її улюбленій кав’ярні, з’ясувалося, що їй до вподоби саме творчість імпресіоністів…
Витончена, яскрава, красива й неймовірно талановита. У травні Алла Харчук відзначила 20 років творчої діяльності десятою персональною виставкою. Окрім того, цьогоріч світ побачила її книга «На шляху мистецтва». А ще Алла навчає малювати не лишень діток, а й дорослих. І каже, що насправді малювати може кожен, хто цього дуже хоче, треба тільки повірити в себе.
І це дитяче прагнення таки матеріалізувалося – картини Алли Харчук мають неабияку популярність, вони є в колекціях поціновувачів мистецтва не лише в Україні, а й за кордоном. Були такі періоди, що художниця за рік продавала понад сто полотен!
Алла зізнається, що в той період своєї творчості від охочих придбати її полотна не мала відбою, доводилося й по десять картин на день створювати, щоби встигнути з усіма замовленнями. Були в художниці такі клієнти, що купували її роботи партіями й потім перепродували за кордоном, один з них навіть зізнавався, що дуже добре на них заробляє в Італії.
«За вдачею я людина цілеспрямована, – провадить художниця. – Не дозволяю, щоби мистецтво перейшло в побут. Я не з тих, хто сидітиме й чекатиме, коли ж прилетить та муза. Хоча, якщо чесно, мені вже трохи набридли сюжети, які найбільше продаються. Втім дуже чітко розумію, що коли напишу таку картину, вона продасться. Дуже люблять картини, де зображені квіти, ліс, поле, стежка. Художникові треба бути ще й неабияким психологом, щоб розуміти, чого хочеться замовнику. І от саме такі картини викликають позитив, відчуття затишку. Зараз у мене інші сюжети. Я пишу картини і розумію, що, можливо, їх ніхто не купить. Але я й не маю такої мети. Хочеться, щоб така робота наштовхнула на роздуми. Коли виставляю в мережах котрусь зі своїх робіт, дуже цікаво читати, які асоціації виникають у людей. Мені зараз цікаво створювати образні портрети, такі, щоб кожен міг прочитати в них щось своє».
Арт-студії Алли Харчук «Світ творчих людей» уже десять років. А починалося все… з однієї учениці. «Я з дитинства мріяла про власну студію, – ділиться художниця. – Дуже цікавилася історією мистецтва і розвитком різних художників минулого, адже в них багато чого можна навчитися – і як писати картини, і які стратегії застосовувати, навіть дізнатися про маркетингові ходи. І от дуже часто читала про те, що художник помер і не залишив своєї школи. Коли була маленька, то думала, що це дуже погано, а от я неодмінно матиму свою школу. Коли писала картини на замовлення, то часу на це не мала. Тоді бралася за все – і розпис на тканині робила, і аксесуари різноманітні. Звісно, це розпорошення, але ж треба спробувати все, щоб знати, що точно твоє. Я пробувала все, що можна, у творчості, щоб знайти те, що мені найближче. А потім сталося так, що в однієї моєї знайомої помер чоловік, її донька просилася до мене в учениці. І я погодилася. Та дівчинка навчалася в мене, потім вступила до Києва в академію. Я собі думала: просто ця дитина дуже талановита. Потім до мене просився синок ще однієї знайомої, взялася і його вчити. І вже коли він у мене навчався, зрозуміла, що готова до того, щоб відкрити школу. Подумала, що треба розписати програму. Але не таку, за якою сама вчилася, а якусь зовсім іншу».
Алла каже, що не хотіла бути такою вчителькою, яка стоїть у дитини над головою. «Діти не мають боятися наставника, – вважає вона. – Я почала цікавитися психологією дитини, тим, як правильно доносити інформацію. Треба бути з дітьми нарівні, щоб вони тобі довіряли. Хотіла, щоб вони зі мною спілкувалися на «ти». Звісно, боялася, не була впевнена, що така моя метода буде ефективною». Але страхи були даремними: діти радо бігли на заняття до любимої наставниці, тому що бачили в ній передовсім друга.
Для Алли Харчук дуже важливо знайти стиль дитини. «Неважко навчити малювати так, як ти, – пояснює вона. – Спочатку я робила цю помилку, але якось сестра мені зробила зауваження: «Чому в тебе діти малюють так, як ти?» І я подумала: «Оце жах, це ж виходить те саме, як колись мене вчили». Визначила собі, що оцінок ставити не буду. І це теж плюс, бо не ставлю їх у рядочок і не кажу, хто молодець, а хто ні. Талант не можна оцінювати. Буває ж так, що дитина, в якої спочатку нічого не виходить, потім ого-го як малює. А скажеш раз, що погана робота, і відіб’єш бажання творити».
На думку художниці, дітям не можна нав’язувати якихось стандартів на кшталт того, якого кольору має бути, скажімо, яблуко. Дуже часто їм хочеться намалювати його якимсь іншим кольором, хай навіть фіолетовим. «Просто діти сприймають світ не так, як дорослі, – пояснює Алла. – І втручатися в це бачення та нав’язувати їм щось не варто. Інакше вони не сформують власної системи цінностей, житимуть за тією, яку їм запропонували. Так, мають бути правила, але не обмеження».
Діти в студії Алли Харчук навчаються групками по п’ятеро, а дорослі ходять на заняття індивідуально. «Зараз, коли я придумала такий експрес-курс, то дорослі приходять по четверо, – каже вона. – Про нього я думала років п’ять: місяць – замало, на три не підуть… Відтак продумала його на вісім майстер-класів. Це вісім картин – практично, вже виставка. Працюємо два місяці – раз на тиждень по дві годинки. Але заняття в нас дуже концентровані. Навчитися можуть всі, може, комусь буде трішечки важче. Просто треба правильно показати. До речі, доведено, що малювання знижує рівень кортизолу – гормону стресу – в організмі. Я маю на меті навчити так, щоб людина не тільки при мені могла щось намалювати, а й сама потім це відтворити».
На майстер-класи до Алли приходять люди, різні за віком, статусом і вподобаннями. У кожного – своя причина. Хтось прагне спробувати щось новеньке в житті, хтось шукає заняття для душі, хтось хоче позбутися стресу, а ще хтось – реалізувати нарешті дитячу мрію.
«До мене на заняття приходять жінки й кажуть: «Як я чекаю того понеділка!», або «Я помітила, що за ці чотири заняття стала спокійнішою»… Це для мене найвища винагорода, оцей обмін позитивною енергетикою – дорожчий за гроші, – зізнається мисткиня. – У мене уроки побудовані так, що є теми, але це не означає, що треба, наприклад, малювати тільки ось такі квіточки. Той, хто не любить чорнобривців, може намалювати бузок… Тобто в межах теми я даю вибір».
На запитання про те, коли до неї приходить натхнення, художниця усміхається: «Я на таке відповідаю фразою Пабло Пікассо: натхнення приходить до мене тоді, коли я за роботою. Багато хто каже про те, що воно приходить вночі. Не знаю… Уночі я сплю».
Алла справляє враження абсолютно щасливої людини. І, певно, так воно й є. «Багато хто каже, що стане щасливим, коли чогось там досягне в житті: одружиться, народить дітей, заробить гроші тощо. А для мене щастя – це подорож, а не пункт призначення. Бо якщо сприймати щастя як пункт призначення, то так і проживеш життя нещасливим, бо ж завжди чогось бракуватиме».
Художниця дуже любить подорожувати. У мандрівку завше бере з собою фарби. «Це просто якась невід’ємна частина мене. Бо не можна сидіти на березі Червоного моря, ніжитися під променями сонця, пити кавиночку й нічого не малювати, – усміхається. – Хоча жити деінде я не хотіла б. Звісно, як і в кожного, іноді виникають думки про те, що треба переїхати в якусь іншу країну. Але ж хай куди людина їде, вона завжди бере з собою себе. І якщо у неї, скажімо, тут не йшов бізнес, то чому він має піти десь за кордоном? Якщо тут нема друзів, то де гарантія, що вони з’являться там?».
Алла дуже любить гори. «У горах я відпочиваю душею, там навіть дихається інакше. А краса ж яка! Якось у Яремчі біля водоспаду чотири години з чоловіком просиділи й не помітили. Говорили про все на світі… – пригадує. – Знаєте, у нас завжди є тема для розмови. Ми обоє люди творчі, споріднені душі. Дмитро – дизайнер шкіряних виробів, шиє сумки, взуття, аксесуари. До речі, ношу взуття й сумочки, які він шиє в одному екземплярі лише для мене, часто за моїми задумами. Ще як ми зустрічалися, то жартома казав: «Як вийдеш за мене заміж, я тобі зроблю 17 пар взуття». Та їх уже набагато більше».
Хоча за плечима в Алли – вже 10 персональних виставок, перед кожною вона неабияк хвилюється. «Найбільше переймаюся, що ніхто не прийде, – зізнається. – Хоча на моїх виставках завжди людно. Люблю, коли багато гостей, багато квітів, звучить приємна музика. Мені завжди хочеться, щоб на виставку люди приходили не просто подивитися на картини. Хочеться створити особливу атмосферу. От, наприклад, на моїй ювілейній виставці Творча студія Наталії Журавльової зробила постановку за мотивами мого оповідання. А коли була виставка моїх картин в турецькій техніці ебру, я вмикала турецьку музику, проводила майстер-клас зі створення картини на воді, аби гості розуміли, що ж це за техніка».
…Час за кавиночкою і приємним спілкуванням спливає якось непомітно. Ловлю себе на думці, що Алла – саме та людина, з якою годинами можна говорити про все на світі й заряджатися позитивом. Утім мусимо бігти кожна у свій бік. Вона – до улюблених учнів. А я – мріяти про те, яку картину колись-таки наважилася б намалювати…
Оксана ГОЛОВІЙ
Фото з особистого архіву Алли ХАРЧУК
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 2
учениця
Показати IP
19 Грудня 2019 10:58
це неймовірно позитивна людина!
Наталка
Показати IP
27 Січня 2021 22:26
Сім"я Харчуків - випромінення щастя!
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.