USD 25.45 25.58
  • USD 25.45 25.58
  • EUR 29.7 29.9
  • PLN 6.94 7

Монаший спорт, волохатий ченець та інші секрети монастиря у Жидичині. ФОТО

«ВН» заглянули «за куліси» монашого життя.
Адже на відміну від церкви, де тільки моляться, у монастирі ще й займаються цілком земними і марудними справами - миють посуд, перуть одяг, роблять ремонти і доглядають городи.
Жидичинський Свято-Миколаївський монастир древніший за Почаївську лавру. Перші згадки про нього в Іпатіївському літописі датуються 1227 роком.
Сюди свого часу приїздив князь Данило Галицький молитися святому Миколаю, адже тут зберігалася чудотворна ікона святого Миколая. Де вона зараз – невідомо. Тільки в Свято-Миколаївській церкві зараз перебуває копія образу.
Жидичинська обитель охоплювала 10 сіл. До комплексу входили церква, дзвіниця, будинок єпископа та одноповерховий будинок семінарії.
Сьогодні від колишнього монастирського комплексу лишилася церква та будинок митрополита, збудовані у першій половині 18 століття. У церкві молиться громада УПЦ Московського патріархату.

А монастир, що належить до Київського, облаштувався поряд, у старому приміщенні, де до 1941 року був дитячий притулок, а до 1991-го – сільська школа.

Монахи сюди прийшли у 2003 році. До цього часу приміщення стояло пусткою більш ніж десятиліття. Злодії, вандали і час знищили усе, крім стін.

Першим настоятелем монастиря став молодий випускник Волинської духовної семінарії Марк (Левків). Зараз він уже став єпископом і очолює Кіровоградську єпархію УПЦ КП
Сьогодні у монастирі знайшли духовний прихисток десятеро монахів Свято-Миколаївського чоловічого монастиря УПЦ КП.

У передпокоях – купи будматеріалів. Монахи власними силами ремонтують свою обитель.

Як розповів ігумен отець Констянтин, чоловіки мусили вивчити і професію будівничого.

Весь будинок опалювався системою камінів. На першому поверсі такий камін уже відновили. Як розповідає нинішній намісник монастиря ігумен Констянтин, вони реставрували камін, але димоходи залишилися з минулих епох.

«Але головне – це внутрішнє життя монастиря. Бо можна зробити гарний будинок, а справжнього монастиря там не буде. Головне - молитва», - каже намісник монастиря, ігумен  Константин.
На останнє Різдво монахи зробили собі подарунок – облаштували нову кухню. Кажуть, ремонт робили самі.

Господар на кухні – келар. Або ж по-простому – монастирський повар. Ці обов’язки виконує ієродиякон Пімен.

Як розповів сам келар, він ніколи не вчився готувати, не закінчував кулінарних курсів.

У монастирі ніколи не їдять м’яса – монастирський устав велить дотримуватися щоденного посту. Готують їжу з продуктів, які вирощують на власному городі – мають ділянку площею майже у  гектар. Тож з початком весни всі монахи працюють там. Планують ще й пасіку влаштувати.

«Я ніколи не думав, що пісна їжа може бути такою різноманітною і смачною. До нас приїжджає чимало людей, дехто залишається й пообідати. Наші гості ще й добавки просять, кажуть, що в жодному з ресторанів не куштували такої смакоти», - каже монах.

Не забувають мешканці монастиря й про запаси на зиму. Овочі, ягоди консервують. Вирощують лохину та малину, варять дуже смачне варення з ягід.
Мають вони й запас банок для консервації.
А зберігають все у льосі.

«Льох ми копали самі. Але не виключено, що там колись був який підвал, бо копати було дуже легко», - розповідає ігумен.
Продукти, які неможливо виростити на городі – олію, наприклад, купують за пожертви мирян.
Ще одна «посада» вимагає постійної уваги і невідкладної роботи – ризничний. Її довірили монаху Феодосію. Він постійно стежить за тим, щоб ризи були в хорошому стані, чисті, підшиті.

«Це трохи навіть нагадує армію. Якщо солдат стоїть на плацу в брудному, порваному одязі – його покарають. А перед Богом теж не годиться стояти у брудних ризах», - розповідає отець Константин.
Монах Феодосій – наймолодший, йому всього лиш 20 років. Він ще не в сані. Окрім обов’язків ризничного, які виконує, ще й пече проскури.

«Спочатку він бере благословення. Запалює свічечку від вівтаря, молиться. Тісто вимішує руками. Випічка займає цілий день», - каже ігумен.

Монастирський храм, облаштований в одній з кімнат  – святая-святих монастиря. Ікони, що на стінах – або пожертви, або придбані за власні гроші.

Серед образів є й унікальні п’ять ікон. Монастирю їх подарувала митниця: якийсь контрабандист хотів вивезти ікони за кордон.

«Ми запрошували фахівця з музею Волинської ікони. За висновками експерта, ці ікони намальовані в 16 столітті. Але є припущення, що під цим малюнком є древніший – нижній шар», - розповідає ігумен.

Мешканці Жидичинського монастиря і спортом займаються: час від часу грають у настільний теніс

«В теплу пору року і у футбол можемо зіграти. А основний наш «спорт» - бити поклони», - жартує отець Константин.

В користування на кілька років монастирю довірили «Газель». Щоб водити автомобіль, ігумен Константин мусив скласти водійські іспити, адже водійських прав до цього часу він не мав.

В обителі живуть і тварини. Чорний кіт Барсік частенько гріється на батареї.

«Забобони – це від лукавого. Те, що кіт чорний, то це нам навіть ближче – ми ж також у чорному одязі ходимо. Він теж, виходить, як монах», - каже ігумен.
А надворі живуть Полкан і Діна. Вони й охороняють невелике монастирське господарство

Загрузка...
Коментарів: 0

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.