Морячок, вівчарка і Лукашенко. ОГЛЯД ПРЕСИ

Серед сили-силенної замовної політики у волинських газетах губляться варті уваги публікації. А саме заради них варто взяти до рук сьогоднішню пресу.
«ВН» пропонують читачам огляд сьогоднішньої преси Волині.
Газета «Відомості.UA» піднімає проблему подорожчання послуг таксі у Луцьку. Сталося це, пише автор, без усякого економічного підґрунтя – «просто так». Між перевізниками виник конфлікт. Причина – служба таксі  «Морячок», яка встановила тариф значно нижчий, ніж у інших місцевих перевізників.
Лучани активно користувалися послугами саме «морячків», а в інших підприємців-таксистів клієнтів явно поменшало.
І от на загальних зборах перевізники встановили «оптимальний (і єдиний для всіх!) тариф – 8 гривень за посадку і 2,5 – за кожен кілометр». Це означає, що відтепер лучани за послуги таксі платитимуть більше.
А багато представників «середнього по-українськи» класу, які раніше могли дозволити собі підвезти важкі пакунки на таксі, робить сумний висновок автор, не платитимуть взагалі, а знову пересядуть у маршрутки.
З «Віче-інформ» дізнаємося, як підприємливі ділки заробляють на цілющій воді з Оконських джерел, що на Маневиччині. І це тоді, коли ці джерела належать громаді.
По оконську воду, яку «і Чорнобиль не взяв», їдуть чужі люди, наповнюють нею сотні каністр. Тим часом місцеві люди інколи просто не можуть набрати води для власних потреб. Як-от родина Хомичів, на подвір’ї якої фактично розташоване джерело.
«Мало того, що машини увесь день гудуть під ворітьми. Ще й розвертатися почали на їхньому подвір’ї... У ставочку з’явилися масні плями від мазуту, а біля джерела почала обсипатися земля».
Хомичі за власний кошт обклали джерело каменем, зробили до нього східці. А взамін отримали обурення сільського голови, мовляв, Хомичі загородили громадське.
«Власне що громадське. Та що має з того золота, як називають знавці цілющу оконську водичку, сама громада?» – риторично запитує автор публікації.
Газета «Аверс-прес» розповідає про специфіку роботи експертів-криміналістів, які за запахами, почерком, відбитками пальців, з допомогою фотороботів виявляють злочинців. 20 грудня вони відзначають професійне свято – День міліції. Допомагає експертам у їхній роботі вівчарка Тіна, яка «має відповідний сертифікат, допуски, зареєстрована і є повноцінним працівником центру».
Про цілеспрямовану і ерудовану волинянку Олену Ітані розповідає «Волинь-нова». У свій 21 рік, дізнаємося, дівчина знає аж сім мов. Саме їй у листопаді минулого року випало щастя потрапити до офіційної української делегації, коли в Україну приїжджав лідер Лівійської Джамахірії Муамар Каддафі. І це при тому, пише автор, що вона на той час ще не мала університетської освіти.
Батьки Олени – волинянка та ліванець, і частина дитинства дівчини пройшла у Лівані. Коли батько помер від інфаркту, мати з Оленкою та її братом переїхали до Нововолинська. Знаючи арабську і французьку мови та звикнувши трохи до української, вона відкрила для себе, що, коли володієш кількома мовами, вивчення інших дається легше.
Далі було відділення арабської мови Інституту філології Київського національного університету. На сьогодні дівчина лишень захистила бакалаврську роботу, а «її особисті стосунки розсунулися до Єгипту і Сирії, де вона вже побувала на запрошення тамтешніх міністерств».
Особлива сім’я Осадчуків із с. Стобихівка Камінь-Каширського району постає із публікації у «Волинській газеті». Особлива тим, що – прийомна. Дивує почуття відповідальності цих людей, адже дружині і чоловікові лише відповідно 23 і 27 років.
Та це не зашкодило їм, у яких є уже рідна донечка, взяти під свою опіку ще трьох діток. І спинятися на цьому Осадчуки не збираються. Вони плекають надію дати притулок ще трьом дітям, які є братами і сестрою нинішніх їхніх вихованців.
«Ми сподіваємося, що переконаємо відповідні служби і таки об’єднаємо під одним дахом велику родину», – наводить слова глави сім’ї автор матеріалу. 
Ніна Василівна Яцюк, заслужений вчитель України з Рудки-Козинської, – персонаж публікації у газеті «Вісник + К». До речі,  у свій час вона вчила головного редактора видання Євгена Хотимчука.
У матеріалі йдеться про нелегку долю жінки, яка ще 15-річною дівчиною потрапила серед примусових переселенців із Холмщини на Волинь. 45 років вона віддала роботі у школі, з її легкої руки 60 вихованців стали педагогами. Зараз Ніні Василівні – 80 років, але вона не полишає просвітницько-виховної роботи. «Як член товариства «Холмщина» зібрала неоціненні спогади земляків-крилівців для нащадків».
У «Сім’ї і домі» привертає увагу публікація «Ікона Богородиці стала Скоропослушницею».
Розповідає Антоніна Сягровська, мешканка села Веселе Луцького району: «Коли у нашій церкві цієї осені перебував чудотворний образ Божої Матері «Скоропослушниця», придбала дві паперові копії... Якось у мене заболіла голова, і я прилягла, приклавши до обличчя іконку Скоропослушниці... Розплющую очі й не йму віри: образ Богородиці, що висів на стіні, потемнів. Я злякалася, впала на коліна і стала плакати...».
Нижня половина цього образа стала точною копією Скоропослушниці. Через декілька днів обличчя на іконі посвітліло, розповідається у публікації, з’явився яскравий червоний вінець і напис: «Божа матір Скоропослушниця». До оновленої ікони нині йдуть поклонитися віряни із навколишніх сіл.   
Питання духовності піднімає і «Луцький замок», адресувавши їх архієпископу Луцькому і Волинському УПЦ КП Михаїлу. Серед уього іншого говорили й про  те, що на півдні Волині люди поінформованіші про справи церкви, ніж на півночі.
«Біля кордону з Білоруссю є села, де люди перед виборами збиралися голосувати за Лукашенка. Це і є рівень поінформованості. Стосується він і церковного життя», – сказав архієпископ.
Однак прогрес тут є, запевнив він. І доказ цьому – те, що наступного року у поліських районах має освячуватися чотири храми УПЦ КП. 
 

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---