«Ми боялися, але робили своє», - волинські партизани
Волинські партизани розповіли, як вони боролися за Україну під час другої світової війни і як «воюють» за Україну сьогодні. Із 36 тисяч чоловік їх лишилися одиниці.
Зустріч з волинськими воїнами-підпільниками відбулася сьогодні, 22-го вересня, в приміщенні облдержадміністрації з нагоди Дня партизанської слави, який щорічно відзначається у цей день.
Із усіх запрошених змогли прийти лише троє.
«Після закінчення другої світової війни нас було на Волині 36 тисяч партизанів. Зараз лишилося лише 50 на всю область. В Луцьку було 300 чоловік, на сьогодні є лише 13. Правила природи працюють, час іде, тепер черга і за нами», - каже голова Волинського обласного комітету партизанів і підпільників Іван Глущук.
Окрім Глущука Івана Марковича змогли прийти і Голумбовський Роман Митрофанович та Петренко Галина Іванівна. Кожен із них розказав коротку історію свого непростого життя.
ІВАН ГЛУЩУК:«Я поки можу, то намагаюся приносити користь суспільству, ми, підпільники, не задємося, а воюємо й досі. От, сьогодні ходив у луцьку школу, там зустрічався з дітьми й розповідав, як ми захищали Батьківщину. Вони запитували, чи страшно було. Так, страшно, але ми боронили свою землю від фашистів.
Я народився в Ратнівському районі, на Волині. Коли почалася друга світова війна, то до нас прийшли білоруські партизани, ми за ними доглядали, годували, вони у нас вдома жили. І так ми усі стали партизанами. Мені тоді було 10 років. Я ходив по селах, хуторах, залізничних станціях, я був маленьким розвідником. Окрім того, на окуповану територію кидали з літаків листівки, а я, під виглядом жебрака, розносив їх по селах, серед німців ходив. У листівках були заклики до непокори і повстанського руху.
У нас із Старовижівського, Ратнівського, Заворотівського, Шацького районів був сформований партизанський загін імені Ворошилова, в складі якого я був. Під час війни я отримав і поранення, а саме 12-го березня 1944-го року, коли ми знищили бронепотяг.
Після війни я залишився сам: батьків знищили, хату спалили. Я вижив завдяки партизанам, які доглядали за мною. Потім вони мене віддали в дитячий будинок.
Я працював в школі, ДОСААФі. На жаль, зараз я лишився один, немає сім’ї, дружина померла.
Як бачу в ЗМІ те, що зараз відбувається в Україні, то душа рветься, ми ж разом воювали, а-я-яй…»
ГАЛИНА ПЕТРЕНКО:«Пуп мій закопаний на Черкащині, а на Волині я з 12-ти років. Пригадую, коли наближався фронт, то наші солдати відступали колонами. Мої брати тоді збирали зброю і в хліві закопували. Також у нашому будинку багато людей ховалися. Ми боялися, але робили своє.
Я була в загоні імені Котовського. Штаб був у будинку священика. Мама куховарила, я їй допомагала.
Потім нас направили в Камінь-Каширський район.
На початку 44-го року, фронт знову наблизився до нас і солдати поїхали за зброєю, а ми з ними. Так, ми їхали підводою на вільну територію. Потім ми потрапили у штаб в Київ, далі попрямували назад, додому. Ми і їхали, і йшли пішки. По дорозі люди нас приймали кругом щиро, годували, не питали хто ми і звідки. Додому вдалося повернутися живими.
Зараз я в’яжу шкарпетки. Раніше 10 штук дала Ющенку, у його благодійний фонд, тепер на армію передаю. Так помаленьку помагаю, чим можу. Я люблю Україну, це допомагає мені розвіятися і забути про важке життя, та й користь від мене.
Єдине, що мені зараз ще не дає спокою – це війна в нашій країні, так боляче це все, серце крається, от, як би ж то той Путін десь дівся».
РОМАН ГОЛУМБОВСЬКИЙ:«Народився я 1927-го року, зараз інвалід Великої Вітчизняної Війни та ветеран органів внутрішніх справ України.
Як на нашу землю прийшли загарбники, то я пішов у воювати підпільники. Воював у Житомирській, Волинській, Рівненській, Тернопільській областях. Це були такі рейдові походи.
Пригадую, як одного разу ми попали в оточення. Щодня були бої, у нас патрони закінчувалися. І так ми трималися з квітня по липень, допоки наша армія не зробила контрнаступ на німців. Кулі весь час свистіли над головами, але ангел-охоронець вберіг мене. Дуже гаряче було, коли ми йшли у розвідку і потрапили в засідку. Попереду було зо 50 фашистів, з набоїв лишилося тільки 6 куль. Я думав, як би ближче підібратися, то можна було б спробувати відібрати гвинтівку, але такої можливості не було. Довелося заховався в кущах, і так разом зі своїм товаришем ми кілька днів просиділи, а далі наші їх погнали звідти, і ми лишилися живими».
Під час зустрічі за кавою голова обласної державної адміністрації Володимир Гунчик привітав зі святом волинських захисників Батьківщини та подарував їм годинники.
«Україна зараз по-новому відроджується. Необхідно, щоб Ваш патріотичний дух передавався наступним поколінням. Ми розуміємо, що є люди, які хочуть перетягнути історію на одну чи іншу сторону. Тому ми хочемо її чути від вас, тих, то її пройшов. Україна вже не одне століття переживає те, що ми самостійні, а хтось хоче, аби ми слухалися чиїхось вказівок. Втім, такого не буде. Волинь – край партизанської слави», - додав Гунчик.
Прощаючись з підпільниками, подарунок отримав і очільник області: йому подарували книги про партизанщину на Волині.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Зустріч з волинськими воїнами-підпільниками відбулася сьогодні, 22-го вересня, в приміщенні облдержадміністрації з нагоди Дня партизанської слави, який щорічно відзначається у цей день.
Із усіх запрошених змогли прийти лише троє.
«Після закінчення другої світової війни нас було на Волині 36 тисяч партизанів. Зараз лишилося лише 50 на всю область. В Луцьку було 300 чоловік, на сьогодні є лише 13. Правила природи працюють, час іде, тепер черга і за нами», - каже голова Волинського обласного комітету партизанів і підпільників Іван Глущук.
Окрім Глущука Івана Марковича змогли прийти і Голумбовський Роман Митрофанович та Петренко Галина Іванівна. Кожен із них розказав коротку історію свого непростого життя.
ІВАН ГЛУЩУК:«Я поки можу, то намагаюся приносити користь суспільству, ми, підпільники, не задємося, а воюємо й досі. От, сьогодні ходив у луцьку школу, там зустрічався з дітьми й розповідав, як ми захищали Батьківщину. Вони запитували, чи страшно було. Так, страшно, але ми боронили свою землю від фашистів.
Я народився в Ратнівському районі, на Волині. Коли почалася друга світова війна, то до нас прийшли білоруські партизани, ми за ними доглядали, годували, вони у нас вдома жили. І так ми усі стали партизанами. Мені тоді було 10 років. Я ходив по селах, хуторах, залізничних станціях, я був маленьким розвідником. Окрім того, на окуповану територію кидали з літаків листівки, а я, під виглядом жебрака, розносив їх по селах, серед німців ходив. У листівках були заклики до непокори і повстанського руху.
У нас із Старовижівського, Ратнівського, Заворотівського, Шацького районів був сформований партизанський загін імені Ворошилова, в складі якого я був. Під час війни я отримав і поранення, а саме 12-го березня 1944-го року, коли ми знищили бронепотяг.
Після війни я залишився сам: батьків знищили, хату спалили. Я вижив завдяки партизанам, які доглядали за мною. Потім вони мене віддали в дитячий будинок.
Я працював в школі, ДОСААФі. На жаль, зараз я лишився один, немає сім’ї, дружина померла.
Як бачу в ЗМІ те, що зараз відбувається в Україні, то душа рветься, ми ж разом воювали, а-я-яй…»
ГАЛИНА ПЕТРЕНКО:«Пуп мій закопаний на Черкащині, а на Волині я з 12-ти років. Пригадую, коли наближався фронт, то наші солдати відступали колонами. Мої брати тоді збирали зброю і в хліві закопували. Також у нашому будинку багато людей ховалися. Ми боялися, але робили своє.
Я була в загоні імені Котовського. Штаб був у будинку священика. Мама куховарила, я їй допомагала.
Потім нас направили в Камінь-Каширський район.
На початку 44-го року, фронт знову наблизився до нас і солдати поїхали за зброєю, а ми з ними. Так, ми їхали підводою на вільну територію. Потім ми потрапили у штаб в Київ, далі попрямували назад, додому. Ми і їхали, і йшли пішки. По дорозі люди нас приймали кругом щиро, годували, не питали хто ми і звідки. Додому вдалося повернутися живими.
Зараз я в’яжу шкарпетки. Раніше 10 штук дала Ющенку, у його благодійний фонд, тепер на армію передаю. Так помаленьку помагаю, чим можу. Я люблю Україну, це допомагає мені розвіятися і забути про важке життя, та й користь від мене.
Єдине, що мені зараз ще не дає спокою – це війна в нашій країні, так боляче це все, серце крається, от, як би ж то той Путін десь дівся».
РОМАН ГОЛУМБОВСЬКИЙ:«Народився я 1927-го року, зараз інвалід Великої Вітчизняної Війни та ветеран органів внутрішніх справ України.
Як на нашу землю прийшли загарбники, то я пішов у воювати підпільники. Воював у Житомирській, Волинській, Рівненській, Тернопільській областях. Це були такі рейдові походи.
Пригадую, як одного разу ми попали в оточення. Щодня були бої, у нас патрони закінчувалися. І так ми трималися з квітня по липень, допоки наша армія не зробила контрнаступ на німців. Кулі весь час свистіли над головами, але ангел-охоронець вберіг мене. Дуже гаряче було, коли ми йшли у розвідку і потрапили в засідку. Попереду було зо 50 фашистів, з набоїв лишилося тільки 6 куль. Я думав, як би ближче підібратися, то можна було б спробувати відібрати гвинтівку, але такої можливості не було. Довелося заховався в кущах, і так разом зі своїм товаришем ми кілька днів просиділи, а далі наші їх погнали звідти, і ми лишилися живими».
Під час зустрічі за кавою голова обласної державної адміністрації Володимир Гунчик привітав зі святом волинських захисників Батьківщини та подарував їм годинники.
«Україна зараз по-новому відроджується. Необхідно, щоб Ваш патріотичний дух передавався наступним поколінням. Ми розуміємо, що є люди, які хочуть перетягнути історію на одну чи іншу сторону. Тому ми хочемо її чути від вас, тих, то її пройшов. Україна вже не одне століття переживає те, що ми самостійні, а хтось хоче, аби ми слухалися чиїхось вказівок. Втім, такого не буде. Волинь – край партизанської слави», - додав Гунчик.
Прощаючись з підпільниками, подарунок отримав і очільник області: йому подарували книги про партизанщину на Волині.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
19 квітня: свята, події, факти. День проліска та День поезії
Сьогодні 00:00
Сьогодні 00:00
В Амстердамі заборонили будувати нові готелі для зменшення кількості туристів
18 Квітня 2024 23:43
18 Квітня 2024 23:43
Проєкт української фотографки Юлії Кочетової переміг у World Press Photo 2024
18 Квітня 2024 23:25
18 Квітня 2024 23:25
У Британії схвалили заборону куріння для тих, хто народився після 2009 року
18 Квітня 2024 23:07
18 Квітня 2024 23:07
У Литовезькій громаді відкрили денний центр із кризовою кімнатою
18 Квітня 2024 22:49
18 Квітня 2024 22:49
Вперше в історії: Данія купує зброю в українських виробників для ЗСУ
18 Квітня 2024 22:31
18 Квітня 2024 22:31
Батьки Героя з Ковельщини Олега Олеся отримали його посмертний орден
18 Квітня 2024 22:13
18 Квітня 2024 22:13
Південна Корея цьогоріч надасть $200 мільйонів гуманітарної допомоги Україні
18 Квітня 2024 21:55
18 Квітня 2024 21:55
Майже 30% ветеранів в Україні є безробітними
18 Квітня 2024 21:37
18 Квітня 2024 21:37