USD 39.00 39.40
  • USD 39.00 39.40
  • EUR 39.25 39.50
  • PLN 9.76 9.94

Микола Новосад: «Я народився у пеклі, але з концтабору вийшов живим»

31 Травня 2015 22:35
Обідрані, голодні, холодні, босі, принижені та ображені люди у нелюдських умовах не лише змогли вижити, а й народжувати. Родина Новосадів із власного досвіду розуміє значення виразу: «вижити попри все».

«У вересні 1942-го року моїх батьків забрали на роботу. Вони жили в одному селі, дружили, так разом і потрапили до нацистів. Мамі тоді було 18 років, а батькові - 21», - розповідає 73-річний горохівчанин Микола Якимович, який народився у концтаборі.
Дідусь пригадує, що всю історію знайомства і «романтики» батьків йому розповіла мама, яку він по праву називає героїчною жінкою.

«Батьків везли в іржавих товарних вагонах. Умови були нелюдські: без накриття, без їжі, води, теплого одягу, дуже мерзли й мучилися. Так десь зо два тижні тривала ця страшна подорож, але й діставшись пункту призначення, було не легше.

Пригадую, вона казала, що аби не померти від спраги, злизували конденсат із стінок вагону», - продовжує пан Микола.

Історик Петро Шамринський коментує Інформаційному агентству Волинські Новини про тодішню плачевну ситуацію, згадуючи «чорні сторінки» минувшини українського народу.

«Санітарні умови у вагонах були повністю відсутні. Посеред кожного вагона стояв великий бак, куди люди змушені були справляти свої природні потреби на очах у всіх. Цей бак стояв посеред вагона і коли він наповнювався, то при кожному поштовху його вміст вихлюпувався на голови ув’язнених», - розповідає Петро Анатолійович.

Микола Новосад пригадує зі слів матері, що після зупинки у місті Фінстервальде вагон вигрузили і всіх повезли в бараки. Там жили і працювали на військовому заводі з виготовлення обладнання «Фімак». Туди водили під пильним наглядом конвою.

Петро Шамринський каже, що концтабори, гетто та інші місця примусового утримання, створені фашистами та їх союзниками, були і на території інших держав. Приміром у Німеччині – це міста Бухенвальд, Галле, Дрезден, Дюссельдорф, Катбус, Равенсбрюк, Шлібен, Шпремберг, Ессен; в Австрії - Амштеттен, Маутхаузен; у Польщі - Красник, Майданек, Освенцім, Пшемисль, Радом; у Франції - Мюлуз, Нансі, Реймс; у Литві - Алітус, Дімітравас, Каунас та багато інших.

Історик додає, що у таборах широко практикувалися медичні експерименти і досліди. Вивчалися дії хімічних речовин на людський організм. Випробовувалися новітні фармацевтичні препарати. В’язнів штучно заражали малярією, гепатитом та іншими небезпечними захворюваннями. Також нацистські лікарі тренувалися у проведенні хірургічних операцій на здорових людях.

«Жертвами жахливих дослідів лікаря Йозефа Менгеле, що «орудував» у польському місті Освенцім, і який широко відомий світові як «Ангел Смерті із Освенціма», стали десятки тисяч осіб. Чого варті одні дослідження впливу фізичного та психічного виснаження на людський організм! А ще - «вивчення» 3 тисяч малолітніх близнюків, з яких вижили лише 200! Близнюкам переливали кров і пересаджували органи один від одного. Сестер змушували народжувати дітей від братів. Проводилися операції з примусової зміни статі. Перед тим, як приступити до дослідів, «добрий» лікар Менгеле міг погладити дитину по голові, пригостити шоколадкою... А ще людей заставляли дуже важко й каторжно працювати», - розповідає Петро Шамринський.

Волинянин, уродженець концтабору Микола Новосад говорить, що і його батькам доводилося віддавати усі свої сили на благо іншої держави.

«Батько був зварником і працював у шкідливих умовах, а мати була мотальницею котушок до якорів генераторів. Там німці вчили їх, показували, що і як робити. Працювали по 10-12 годин. Непокірних відводили в карцер, розстрілювали або вішали. Усе охороняли на вищому рівні – колючий дріт, солдати зі зброєю на вишках», - веде далі Микола Якимович.
Та не буває поганого без доброго. Із батьками Миколи Новосада в неволі було багато європейців: болгари, румуни, чехи.

«Чехи українців дуже любили і поважали. Мати здружилася із усіма, мала багато подружок, які залишили на згадку фотографії. І розумілися вони легко, бо ж чеська мова дуже подібна до української. Батьки майже всі мови розуміли. Навіть мати німецьку за три роки вивчила», - каже дідусь.

Щодо харчування – то було все дуже погано, давали лише неякісну їжу – бруква (буряк), капуста і диня. Хліб теж був із висівками і тирсою, але лише по 50 грамів на людину.

«Їжі не вистачало, але окремим вижити вдалося. Чеські друзі матері посилали з дому посилки, в яких був хліб, борошно та інші харчі. Радянський Союз тоді Червоного Хреста не визнавав і посилок своїм співвітчизникам ніяких не передавав. А чехи ділилися! Коли я тільки народився, мама важила лише 32 кілограми. І щоб її «підняти» - передавали згущене молоко. Я народився у пеклі, але з концтабору вийшов живим», - із сумом згадує пан Микола.

А також додає, що на пологах матері був лише один медик на весь табір, а коли мама йшла на роботу, його гляділи тамтешні діти.

«Хоч дуже страшно і важко було, але пригадую, мама казала, що неподалік був залізничний вокзал – зв’язок, через який відправляли снаряди. І коли бомбили місто (в 1945 році перед перемогою), німці тікали і не знали, що це робиться. Казали – тікайте, хто куди хоче. Тікали ми оперативно, з усіх сторін бомбить – шум, темрява. Мати стояла зі мною на руках біля розбомбленого будинку. Заховалася за стіною біля комина і… молилася», - зітхає дідусь.
Микола Якимович розповідає, що бігли – хто куди, але ж не дуже й то втечеш, коли поруч вокзал і повні вагони снарядів, по яким стріляють.

«Бомбили по вокзалу, а у вагонах - снаряди, міни, зброя! І як почало вибухати – від вокзалу півтора-два кілометри три доби темрява була. Від диму створилася така темна завіса, що і сонця не бачили. У повітрі запах динаміту, порох – дихати просто не можливо. Люди тікали подалі від міста в ліс і мати з ними. Там повітря стало чистішим.

Але острах не покидав людей. Три дні жили в темряві, ні чим не світили, навіть багаття розвести не могли. Бо ж, боронь Боже, побачать і з літака бомбу скинуть. Не важливо було, хто ти – чи свій, чи чужий, однаково всіх збивали», - продовжує пан Микола.

Каже, що діставалися додому, коли все втихомирилося. Потрапили в міграційний пункт. Батька Миколи Якимовича після міграційного пункту забрали на фронт. Його відправили в Чехію, в складі армії маршала Івана Конєва. А мати залишилася із маленьким Миколкою.

«У пункті було все дуже охайно та чисто – гарні туалети, європейські. Але навіть там «відзначилися» росіяни. Їх тримали окремо від усіх інших, бо вони дуже шкодили – бруднили стіни і стелю туалетів. Тому їм вбиральню окремо дошками оббили, так званий «русіш туалет». Українці з європейцями були, а росіяни - в русіш туалеті», - сміється Микола Новосад.

На завершення, Микола Якимович каже: «Ми пережили нацизм, страх, муки, приниження та смерть. То й переживемо і те, що відбувається зараз. Над Україною ще зійде сонце добра і справедливості. Слава Україні!».
Розмову вів репортер ІА Волинські Новини Вадим Панафідін.

Аби наочно зрозуміти усю трагедію концтаборів, історик Петро Шамринський представив зі свого архіву документальний фільм про один із найбільших концтаборів, який був у Польщі в місті Майданек.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 10
молодь Показати IP 1 Червня 2015 00:25
душа болить як тільки уявити це страхіття,а пережити його-просто милість Божа...Господи допоможи нам усім у скрутні часи! Слава Украіні!
Анонім Показати IP 1 Червня 2015 08:17
О каких событиях до 45 года может рассказать человек, который родился в 42 году?
українка до Анонім Показати IP 1 Червня 2015 09:07
про те, що йому розповідали батьки. Чи Ви думаєте, що батьки могли про це не говорити?
Волинянка Показати IP 1 Червня 2015 08:21
Мій покійний тато пробув в полоні з 39-го по 45-й. Іх польских знесиленних голодом та спрагою полоненних гнали етапом в Німеччину. По дорозі тих що падали добивали штиками, до привалу його на своіх плечах дотягнув його старший брат, який теж потрапив в ту колону. В таборі годували таким що треба було затискати ніс, щоб пропхнути у шлунок для того щоб вижити, або давали солону рибу без води. Вижив лише тому, що забрали працювати у маєток; будучи невільником працював з задоволенням, бо все було настілки злагоджене, тому після колективизаціі в колгоспі не витримав навіть одного дня після німецького ладу. Завжди дивлячись на якийсь; безлад казав "нема на них німця".
Штефан, Луцьк Показати IP 1 Червня 2015 10:18
Бував я там - Заксенхаузен, Освєнцім... Соловки, Магадан, Колима. Це одне і те ж.
Мік (галицька миша) до Штефан, Луцьк Показати IP 1 Червня 2015 11:58
Невже, пані Наталка Семенівна? Коли ти там встигла побувати?
Штефан, Луцьк Показати IP 1 Червня 2015 10:21
Дякую "ВН", що не "забанили". Все ж демократичний у Вас сайт, що не говори. Я вас всіх поважаю і люблю, не дивлячись на деяку пропаганду чужинської та ворожої нам ідеології, деколи...
Мік (галицька миша) до Штефан, Луцьк Показати IP 1 Червня 2015 12:01
А на своєму сайті НД ти пані Наталка Семенівна чого демократії не бажаєш. Чого ти там сама і видумуєш щось і сама ж коменти строчиш?
до А Показати IP 1 Червня 2015 10:37
Ну це совєтсько-рашинський стереотип мислення. А пам'ять, яка передається із покоління в покоління! Історія, яку оповідають молодшим поколінням ті, хто це пережив, а ті - наступним! Це совєти все перекручували, а люди, які на своїй шкурі пережили пекло, передають відомості дуже правдиво. Я теж зараз хочу вивчити своє коріння і спілкуюся із найстаршими представникпми роду.
УКРОП Показати IP 1 Червня 2015 14:47
ще трохи порошенко побуде при владі і на наших землях кацапи і чеченці будуть робити з українцями те саме, що колись робили німці. поПРОшенко все ласково запрошує і запрошує кацапську погань на Україну, все блюде якісь там міські домовленості (з якими путін вже 1000000 разів в сортир сходив), повідводив всю важку техніку і розказує і далі людям казки в стилі "любі друзі".

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus