Селянин розводить «хутряних» свиней. Фото

Прикарпатський підприємець, привізши з Австрії пару «шерстяних» поросят, згодом оцінив не тільки смак їхнього м’яса, а й перспективи для бізнесу.

Про це пише «Україна молода».

Володимир відразу пожалкував, що кореспондент приїхав подивитися на його живність у травні, а не взимку, коли на території міні–ферми ще лежав сніг.

«Бачили б, які вони тоді були чистенькі й пухнасті, наче ведмедики. Тепер їм багнюка наймиліша. Тому вигляд мають, м’яко кажучи, не надто респектабельний. Зате м’ясо — справжній делікатес. Американці його обожнюють» — розповідає господар.

Приглядаюся до хрюкаючих іммігрантів: свині як свині. І хоча вихованці Володимира Хом’яка — не пара доглянутим українським льохам білої степової породи, у них так багато інших позитивних якостей, що з надлишком компенсують не надто привабливу літню зовнішність.

Загвіздя — приміське село, відмежоване від обласного центру руслом неширокої Бистриці–Солотвинської. Якщо їхати з івано–франківського мікрорайону Пасічна, то до перших загвіздянських осель — менше кілометра.

Володимир Хом’як створив тут, як написано на воротах, «ОСГ» — особисте селянське господарство. За парканом — скромна дерев’яна конструкція. Це приміщення міні–ферми.

На свиней породи «мангаліца» натрапив рік тому в Австрії, гостюючи у знайомого фермера. Той так захоплено розповідав про делікатесне м’ясо цих виведених колись в Угорщині свиней, що Володимир виклав кругленьку суму й привіз у Загвіздя пару тварин.

Свині не тільки прижилися, а й дали потомство. Чи їм сподобався тутешній догляд, чи захотіли віддячити господарю за чималі витрати, та Хом’якові «шерстяні» льохи привели по восьмеро поросят, вдвічі більше, ніж зазвичай.

Австрійський фермер не міг повірити.

«Вони народилися на піку холодів, коли надворі температура повітря сягала майже 30 градусів морозу, а їм — хоч би що. Словом, це — не рожеві розніжені поросятка традиційних свійських порід, яких за таких морозів, мабуть, треба було б у пелюшки закутувати. Про невибагливість цих тварин і говорити нічого: не бояться холоду, знаходять собі поживу на вигулі — траву та корінці, самі себе лікують. Годую їх переважно екструдером — сумішшю зернових культур, схожою на кукурудзяні палички», - каже прикарпатець.

За мінімальної до себе уваги свині угорського походження набирають вагу до 400 кілограмів.

Найстарший нині в господарстві загвіздянського експериментатора кабан на кличку Васько, віком рік і три місяці, вже тягне щонайменше на три центнери. Ваську регулярно підпилюють ікла, бо за дикою звичкою він часто норовить рилом розпороти живіт самцям–конкурентам, котрі задивляються на його «кучерявих» льох.

М’ясо «мангаліци», стверджує господар, поживне, соковите, без холестерину, тому дуже бажане в меню їдців, схильних до повноти, та людей похилого віку. Попит на нього — величезний. Ціни — астрономічні. Американці готові за цей делікатес платити будь–які гроші. Українці, схоже, теж.

Один прикарпатський виробник узяв у пана Володимира трохи м’яса і зробив пробну делікатесну ковбасу, яку заможні вітчизняні споживачі охоче купували по 300 гривень за кілограм.

Довідково:

Породу «мангаліца» вивели в Угорщині, схрестивши дикого кабана зі свійською свинею.

Від неприручених предків представники нової породи успадкували невибагливість до їжі та умов утримання, завдяки довгій шерсті легко переносять холод. Спершу їх вирощували при монастирях, розташованих у лісових масивах.

«Золотим віком» цих тварин вважають період із 1850–го по 1950–й роки, коли бекон і салямі набули величезної популярності в Європі.

«Мангаліца» нині перебуває на межі зникнення, оскільки великий попит на її елітне м’ясо перешкоджає відтворенню. Вирощуванням «шерстяних» свиней займаються переважно фермери–ентузіасти.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---