«Старшокласниця. Першокурсниця»: у Луцьку представили книгу про дорослішання у 2000-них

Дебютну книгу Анастасії Левкової «Старшокласниця. Першокурсниця», яка розповідає про дорослішання у двохтисячних роках та адресована не лише сучасним підліткам, а й для тих, хто дорослішав десятиліття тому, представили 8 грудня у луцькій книгарні «Є».

Оповідачка роману «Старшокласниця. Першокурсниця» – дівчина Ліля 14-18 років, яка спочатку була школяркою в маленькому українському містечку, а потім стала студенткою київського вишу. Дівчина веде щоденник, у якому описує своє життя. Підлітковий вік – це період кохання, перипетій взаємин із друзями та вчителями, всі ці події Ліля переживала на початку ХХІ століття, коли ще не було соцмереж, а мобільні телефони та комп’ютери вважали розкішшю.На початку презентації авторка зауважила, що з Луцьком в неї дуже сильний емоційний зв’язок, тому він згаданий у її книзі.«Коли я у Луцьку, то завжди виділяю кілька хвилин, аби просто походити його вуличками, адже це місто для мене – найзатишніший закуток батьківщини», - каже письменниця.

Зі слів Анастасії Левкової, рукопис книги мав багато «контрольних» читачів, оскільки їй хотілося зробити так, щоб вона була цікавою.

«Багато авторів говорить, що вони пишуть для себе, але якщо хтось це публікує, то це робиться для читачів, час та побажання яких потрібно цінувати. Рукопис роману рік «відстоювався» - його читали мої друзі, смаку яких я довіряю, також рукопис читали діти-підлітки моїх коліжанок, оскільки мені потрібно було знати їхню думку. Вислухавши всі побажання, я скоротила книгу на п’яту частину та зменшила кількість героїв», – зазначила пані Анастасія.Авторка роману не приховує, що більшість людей співставлюють головну героїню Лілю з нею:

«Багато хто в головній героїні впізнає мене. Було б нечесно приховувати, що ця книжка великою мірою автобіографічна. На початках я навіть коплексувала, оскільки мені здавалося, що автобіграфізм для початку двохтисячних був ще «окей», але зараз... Втім, якщо автобіографічні моменти опрацювати так, щоб вони були цікаві читачеві, то чому ні. Я хотіла показати типові ситуації, які могли б бути, чи можуть бути в підлітків різних поколінь. Мені хотілося, щоб кожен читач, хоча б частково впізнавав себе в Лілі та її друзях».

При написанні книги письменниця, щоб зануритися у тодішню атмосферу, слухала пісні, які були популярними на початку двохтисячних, зокрема «Океан Ельзи» та Земфіру, також вона використовували свою колекцію записок, яку збирала з 7 по 11 клас, - це було потрібно, щоб відтворити у книзі підлітковий стиль. Анастасія Левкова говорить, що не вказувала рідне місто героїні, аби кожен у ній міг впізнати себе. Також вона хотіла описати певні моменти, які були в той період, зокрема записування музики на магнітофон, але не зробила цього, оскільки сучасні підлітки, дочитавши книгу до цього моменту, кинули б її читати.Також Анастасія Левкова зачитала уривок з «Старшокласниці. Першокурсниці», який, на її думку, найбільш вдало описує підлітковий вік:

«21 квітня я прийшла додому і стала готуватися до нього – до першого побачення: випрала свою улюблену бузкову кофтину. В результаті довелося йти у вологій, сподіваюся, що Безтужев цього не помітив. Сумнівалася, чи мити голову, і таки не помила – це вже було б занадто, якби я через хлопця щодня мила волосся. Опів на п’яту, побачення мало бути о п’ятій, до мене прийшли Кицюндра та Галка Пампушечок…

Довго вирішували, чи йти мені на побачення самій, чи брати з собою дівчат. А якщо він запізниться, то що я маю стояти там сама, а з іншого боку, йти разом з Олею і Галкою якось тупо. Вирішили, що я чекатиму на другому поверсі торгового центру, де й розташований «Орфей», тільки з іншого боку, поки дівчата перевірять наявність його присутності. Якщо він є – мені скажуть і тоді вже підійду я, але все сталося не так, як ми передбачали. Він стояв коло «Орфею» з Красівським і вони, між іншим, помітили Кицюндру і Галку, які прийшли на розвідку. Оскільки Безтужев був не сам, Оля сказала, що я теж маю йти не сама – ми рушили втрьох, підійшли, привіталися. Я зробила якомога байдужіший вигляд, наче на Безтужого мені начхати. Хлопці тринділи між собою, ми з дівчатами базарили про своє, потім пришвендяли ще якісь знайом і ми почали лялякати з ними. Врешті-решт Безтужев підійшов до мене і сказав, що зараз вони пайдут к аднаму пацану і скора прійдут. Я ж людина делікатна і завжди всіх розумію. Безтужева я теж зрозуміла, адже їм конче треба було піти до одного пацана під час першого побачення, тому сказала байдужісінько: ага, харашо…».

Авторка дещо розчарувала читачів, сказавши, що продовження цього роману не буде, втім, з її слів, в неї вже є задум нової книги.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---