Священник з-за океану: духівник повернувся в Луцьк після 12 років служіння в Бразилії
Панотець Едуард Тарарук 12 років прожив у Бразилії. Нині повернувся на Батьківщину. Служив там не лише для етнічних українців, а й для місцевих.
Як свого часу тимчасове відрядження вплинуло на священника та змінило його? Про це йдеться в сюжеті «12 Каналу».
Із сім’єю Едуард Тарарук повернувся в Луцьк пів року тому. Нині він є настоятелем парафії Святого Великомученика Георгія Переможця, в народі – «поліцейської церкви». До цього 12 років провів у Бразилії, в парафії Української церкви в місті Апукарана. Туди потрапив на тимчасове служіння, та затримався, про що не шкодує, бо все це, каже, життєвий досвід.
«Скільки ти не жив би в Україні, скільки ти фільмів не дивився би, книжок не читав би, розповідей не чув би, поки все на власному досвіді не пройдеш, не взуєш ті черевики і в тих черевиках не пройдешся, то до кінця не зрозумієш», – наголошує священник.
Він приїхав на сформовану парафію, яка розташовувалася в місцевому регіоні з назвою «Нова Україна». Так цю місцину ще з сотню років тому назвали діти-прадіди – вихідці з нашого краю. Нині більшість української діаспори становлять їхні діти та внуки.
«На папері вони бразильці, бо їхні батьки і діди народилися в Бразилії, але в душі вони українці, з тим українським менталітетом», – говорить Едуард Тарарук.
Попри таку далеку відстань від рідного краю, люди там так само трепетно бережуть традиції. Носять вишиванки, відзначають українські свята і готують українські страви, як-от вареники, голубці чи борщ.
Читати ще: Священник з Волині очолив «Софійське братство», створене для єднання українського православ’я
Ба більше, зазначає отець Едуард, українським корінням у Бразилії пишаються.
«Стоїть такий кіоск дерев'яний і пофарбований у жовто-блакитний колір, тризуб намальований і там продають мед. Там живуть українці, які колись приїхали, вони мають свої пасіки», – каже священник.
Спершу вірянами храму були лише етнічні українці, та згодом почали приходити корінні бразильці. Одружувалися там, хрестили дітей, приймали православну віру, хоч у тій же Апукарані діяло з десяток найрізноманітніших конфесій. Найпоширенішою там лишається католицька.
З усіма представниками духовенства, каже Едуард Тарарук, мали дружні взаємини: «Із греко-католицькими, із римо-католицькими, із адвентистами, із протестантами. Тобто спілкування на релігійному рівні йшло завжди і постійно».
Бразильці надають великого значення вірі та церкві у своєму житті. Іменами Ісуса Христа, Діви Марії, багатьох святих названо заклади освіти та медицини. Таке ж поважне ставлення і до священників.
«Бразильці дуже шанобливо відносяться до священників будь-якої конфесії: чи то православні, чи то католики. Навіть на вулиці сторонні люди, бразильці, не знаю якої конфесії, підходили і брали благословіння. «Отче благословіть». «Отче помоліться за мене», – пригадує духівник.За час життя і служіння в Апукарані священник вивчив португальську (офіційну мову Бразилії) та проповідував не тільки українською для етнічних українців, а й об’єднав навколо себе чимало бразильців.
Православних священників у цьому регіоні дуже не вистачає, тож покинути свою духовну родину без настоятеля він не міг. Повернувся на Батьківщину тоді, коли на парафію прийшов наступник. Бажання приїхати в Україну, зізнається, було сильнішим, ніж страх війни.
«Ми усвідомлювали, що це війна, що це можуть бути бомбардування, що це може бути велика загроза і для нас, і для нашої дитини. Але якось, знаєте, Бог давав на душі такий спокій, що нас це абсолютно не лякало», – підкреслює Едуард Тарарук.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Як свого часу тимчасове відрядження вплинуло на священника та змінило його? Про це йдеться в сюжеті «12 Каналу».
Із сім’єю Едуард Тарарук повернувся в Луцьк пів року тому. Нині він є настоятелем парафії Святого Великомученика Георгія Переможця, в народі – «поліцейської церкви». До цього 12 років провів у Бразилії, в парафії Української церкви в місті Апукарана. Туди потрапив на тимчасове служіння, та затримався, про що не шкодує, бо все це, каже, життєвий досвід.
«Скільки ти не жив би в Україні, скільки ти фільмів не дивився би, книжок не читав би, розповідей не чув би, поки все на власному досвіді не пройдеш, не взуєш ті черевики і в тих черевиках не пройдешся, то до кінця не зрозумієш», – наголошує священник.
Він приїхав на сформовану парафію, яка розташовувалася в місцевому регіоні з назвою «Нова Україна». Так цю місцину ще з сотню років тому назвали діти-прадіди – вихідці з нашого краю. Нині більшість української діаспори становлять їхні діти та внуки.
«На папері вони бразильці, бо їхні батьки і діди народилися в Бразилії, але в душі вони українці, з тим українським менталітетом», – говорить Едуард Тарарук.
Попри таку далеку відстань від рідного краю, люди там так само трепетно бережуть традиції. Носять вишиванки, відзначають українські свята і готують українські страви, як-от вареники, голубці чи борщ.
Читати ще: Священник з Волині очолив «Софійське братство», створене для єднання українського православ’я
Ба більше, зазначає отець Едуард, українським корінням у Бразилії пишаються.
«Стоїть такий кіоск дерев'яний і пофарбований у жовто-блакитний колір, тризуб намальований і там продають мед. Там живуть українці, які колись приїхали, вони мають свої пасіки», – каже священник.
Спершу вірянами храму були лише етнічні українці, та згодом почали приходити корінні бразильці. Одружувалися там, хрестили дітей, приймали православну віру, хоч у тій же Апукарані діяло з десяток найрізноманітніших конфесій. Найпоширенішою там лишається католицька.
З усіма представниками духовенства, каже Едуард Тарарук, мали дружні взаємини: «Із греко-католицькими, із римо-католицькими, із адвентистами, із протестантами. Тобто спілкування на релігійному рівні йшло завжди і постійно».
Бразильці надають великого значення вірі та церкві у своєму житті. Іменами Ісуса Христа, Діви Марії, багатьох святих названо заклади освіти та медицини. Таке ж поважне ставлення і до священників.
«Бразильці дуже шанобливо відносяться до священників будь-якої конфесії: чи то православні, чи то католики. Навіть на вулиці сторонні люди, бразильці, не знаю якої конфесії, підходили і брали благословіння. «Отче благословіть». «Отче помоліться за мене», – пригадує духівник.За час життя і служіння в Апукарані священник вивчив португальську (офіційну мову Бразилії) та проповідував не тільки українською для етнічних українців, а й об’єднав навколо себе чимало бразильців.
Православних священників у цьому регіоні дуже не вистачає, тож покинути свою духовну родину без настоятеля він не міг. Повернувся на Батьківщину тоді, коли на парафію прийшов наступник. Бажання приїхати в Україну, зізнається, було сильнішим, ніж страх війни.
«Ми усвідомлювали, що це війна, що це можуть бути бомбардування, що це може бути велика загроза і для нас, і для нашої дитини. Але якось, знаєте, Бог давав на душі такий спокій, що нас це абсолютно не лякало», – підкреслює Едуард Тарарук.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
У селі під Луцьком водій легковика без прав на смерть збив велосипедиста: його посадили на 5 років
Сьогодні 20:43
Сьогодні 20:43
На Волині солдат, який керував авто без прав, дав поліцейському $100 хабара: водія оштрафували
Сьогодні 18:58
Сьогодні 18:58
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.