«Того, шо треба не всякой х***ьой займаться, а жити інтєрєсно». У Луцьку читав свої твори Лесь Подерв’янський. Фото

«Мєсто встрєчі ізмєніть ніззя, бл*дь!» – так анонсували виступ метра української літератури Леся Подерв’янського у Луцьку. Автор читав свої новітні оповідання та класичні твори у розважальному центрі «Промінь».

«Вітаю, Луцьк! Слава Укаїні!» – привітався Лесь Подерв’янський з публікою та одразу ж перейшов до виступу. Письменник зовсім не відволікався на спілкування з луцькими поціновувачами його творчості. За нього говорили його твори у його ж озвучці: авторський стиль автора, приправлений суржиком та міцним слівцем, неможливо було спутати ні з чим.

Він почав із оповідання «Водка, ножиці, халява» із нової збірки «Нотатки подорожнього», в якому події відбуваються у Швеції. Не дивно, що тут він згадав про Карлсона:

«…До речі, про Карлсона. У Швеції він непопулярний. Більше того, його не люблять. Вважається, що він погано впливає на дітей, вчить їх деструктивної поведінки та й взагалі персонаж сумнівний. Астрід Ліндґрен його писала з Ґєрінґа. Так-так, того самого Гєрмана Ґєрінґа. Після Пивного путчу Гітлєра посадили, а Гєрінґ втік у Швецію. У нього дружина була швєдка. Там вони з Астрід і познайомилися. Вона свого кансіла прямо з Ґєрінґа списала. Вгодований мужик, в розквіті сил з пропєлєром в ср*ці…»

«Я, дід, бабуся і Гітлєр»

«…Одного разу дід отримав замовлення на оформлення музею кріміналістікі. Так до дідових друзів додалися ще й мєнти. Мєнти поважали діда за ґрунтовні знання в галузі риболовлі. Друзі діда – слідак Акімич і апєратівнік Панасенко – з’являлися зрання в неділю, брали діда в полон і на мусарському ГАЗіку їхали на станцію «Водомоторна» біля Видубицького монастиря, де дід тримав свого човна. Поодинокі перехожі спостерігали, як мєнти вантажать діда в варанок, співчували і казали: «Інтілєгєнт, а єщьо в шляпє». На човні дід і слідак Акімич залізали в рупку і там розкладали рибальські причандалля. А оперативник Панасенко прилаштовувався на кормі, оскільки в рупку не влазив. У двері нашої квартири він теж не влазив. І не тому, що був товстий. Панасенко належав до підвиду амбал натураліст, тобто природний амбал, якому не треба качатись, щоб на*бати природу…»

«Дідова наука, або Соціалізація білогвардійця»

«…Восени мене здали в дитячий садок. Як з’ясувалося пізніше, батьки пояснювали цей садистський вчинок необхідністю соціалізації дитини перед школою. Заклад зустрів мене казенним парфюмом, складовими інгрідієнтами якого були: пригаріла каша, сеча і хлорка. В дитсадку мої уявлення про життя, до того обмежені, збагатилися. Так я дізнався, що «сіводня пад мастом повєсілі Гітлєра с хвастом», що малювати на столі свастіку погано, а зірку теж погано, але краще ніж свастіку. Хлопчик Різниченко на прізвисько Різя нахилився до мене і сказав: «Х*й». «Шо х*й?», – перепитав я. «Це ж*па!», – пояснив Різя. Для всебічно-гармонійного розвитку соціалістичних дітей нас привчали до фолкльору і художньої самодіяльності. Нас вишикували по зросту і наказали співати…»

Особливо лучанам сподобався твір «Хробаки. Казка» з алюзією на події сьогодення: хробаки Алєксандр і Владімір обрали жити в гам*і, аби не бути під впливом «мірового правітєльства», на відміну від Ніколая, який «навесні перетворився на жука-носорога і вилетів з г*вна на волю».

«…Налітався Ніколай і сів на вишню перепочить. Аж тут жукиня летить. Така гарнюня! Поруч сідає і каже: «Прівєт, пацанчік! Откуда ти такой красівий?» Ніколай згадав про гавно, але сказать постіснявся. І каже: «Мене Ніколай звуть». «Значить, по-нашому Микола», – сказала жукиня. – «Шоб я цього «Ніколай» більше не чула! Ти мене пойняв?» «Пойняв», – сказав Микола. – Більше не буду. А тебе як звать?» «Мене – Галя», – каже жукиня. – «Ану давав вставай, красавчік. Полетіли. Ти мені понравився, я буду с тобою жить». І вони полетіли... А Владімир і Александр так і лишилися жить в гавні. Вони зупинилися у своєму розвитку, не стали лялечками і не впали в анабіоз. Отож лазять по своїх норах, їдять гавно і рассуждають про міровоє правітєльство. Навесні дід вивіз гавно на поле і розкидав гавно вилами. Тут прилетів лелека і з'їв Владіміра. А за Александром трохи поганявся, щоб підтримать форму, але врешті-решт йому то надоїло, і він його тоже з'їв нах*й. Тут і казочці кінець».

Також Лесь Подерв’янський зачитав оповідання «Точка джі», де переосмислював російську літературу. Серед героїв – мужик, який топить собачку, дама, яка хотіла кинутися під поїзд та інші. Тут головний герой Івасик дійшов до висновку, що «загадочна руская душа підказує пізд*ть тих, хто менший за тебе».

А завершився виступ письменник вже легендарною цитатою з твору «Кришку впєрьод», зірвавши шквал оплесків.

«Тому шо треба не всякой х***ьой займаться, а жити інтєрєсно: читати книжки, буть шпіоном, дрєсірувать любіму обізяну і ходить в оперу з красівими тьолками, получать удовольствіє».

Лесь Подерв’янський подякував Луцьку та Волині за теплу зустріч і покинув сцену.

Після цього був проведений благодійний аукціон, на якому вдалося зібрати кілька десятків тисяч гривень для підтримки сил ППО. До слова, усі ті, хто придбали сувенірну продукцію та книги Леся Подерв’янського, мали шанс отримати автограф та пам’ятне фото з письменником.

Олександр ЗЕЛІНСЬКИЙ

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---