«У Києві охочих працювати більше, ніж робочих місць», – колишня секс-працівниця. Відео

До Міжнародного дня захисту секс-працівників від насильства та жорстокості, який відзначається 17 грудня, видання НВ опублікувало інтерв'ю з координаторкою громадської організації Клуб Еней та колишньою секс-працівницею Аліною Сарнацькою.

Жінка розповідає, у чому різниця між секс-роботою та проституцією, хто приходить працювати в цю сферу та чи «кришує» секс-працівниць поліція.

Як правильно говорити: секс-робота чи проституція?

Секс-робота — це коли дорослі люди обмінюють секс на гроші або якісь інші вигоди. І так, зараз це толерантна лексика. Чому це важливо? Тому що якимось словом бабусі біля під'їзду називають тих, хто їм не подобається, — це слово перетворилося на образу. І для того, щоб змінити ставлення суспільства до такої сфери діяльності, ліпше вживати інші терміни. Краще казати «секс-працівники» чи «секс-працівниці», «секс-робота».

Як ти стала секс-працівницею?

Думаю, як усі — через гроші. Прийшла, бо хотіла заробити, в моїй сім'ї грошей було недостатньо. Я залишалася в цій сфері протягом восьми років, але мені це було нецікаво, мені було сумно — хотілося займатися чимось іншим, чимось більш цікавим, ніж секс.

Я розуміла, що є велике покарання за організацію секс-роботи — від чотирьох до семи років, кримінал. Тож єдиним розумним рішенням для мене було працювати одній. Абсолютно одній, навіть без інших секс-працівників разом зі мною. А це доволі одиноко і нецікаво.Чи були ситуації, коли тобі було страшно?

Мені було дуже страшно приходити в цю сферу, тому що є багато міфів навколо секс-роботи. Також її часто плутають із рабством. І я боялася, що зі мною буде, як у фільмах, особливо у стрічках 1990-х. Але в якийсь момент наважилась — далі вже розуміла, що реальне життя відрізняється від цих фільмів, що немає якоїсь сутенерської мафії, яка буде тримати мене десь зачиненою.

У Києві, як я зараз бачу, охочих працювати більше, ніж робочих місць. І є велика різниця між секс-роботою і трафікінгом [[i]мається на увазі сексуальне рабство, нелегальний трафікінг людей за кордон, — НВ], тому вони не перетинаються. Навпаки, я би сказала, що до трафікінгу залучають людей, які не були задіяні в секс-роботі, адже вони часто не здатні оцінити небезпеку. Але про це важливо говорити і з секс-працівниками теж — ця інформація може їм допомогти.

Чи спроможні секс-працівниці себе захистити під час нападу?

Я знаю багато дівчат, зокрема в Києві, які ніколи не стикалися з насильством у секс-роботі та навіть не чули про нього в своєму оточенні. Але знаю і тих, з ким траплялися такі речі. І зі мною теж. Часто люди вважають, що можна нападати на секс-працівниць і за це нічого не буде. Але найрозповсюдженіше — це грабіж. Тобто є люди, які обкрадають секс-працівниць: вони шукають квартиру, де працюють кілька жінок, приїжджають туди, бо знають, що там є техніка, гроші, можливо, золото; і що постраждалі не будуть йти в поліцію. Але, насправді, зараз змінився підхід — потерпілі часто звертаються до поліції, пишуть заяви, і це дуже добре.Тобі пояснювали, як убезпечити себе під час роботи?

Коли я прийшла, мені провели короткий інструктаж, як краще поводитися, спілкуватися, які ситуації можуть виникнути. І це мені знадобилося: потім я відкривала аварійну ручку дверей в машині й вистрибувала з неї — це було на самому початку роботи.

Зараз я веду телеграм-канал для секс-працівників і секс-працівниць — там є багато про безпеку, існують спеціальні алгоритми. Хоча, думаю, ці поради — для всіх. Наприклад, рекомендація слідкувати за своїм напоєм, особливо в якомусь людному місці, не брати вже відкриту пляшку тощо.

Чи часто секс-роботу в Україні «кришує» поліція?

Це поняття — з 1990-х, що поліція когось «кришує». Зараз вона не «кришує», а просто бере звідти гроші, це трохи різні речі. Тобто або сутенери платять поліції — абсолютно всі, — або вони працюють недовго. Деякі «індивідуалки» не платять поліції, але це тому, що вони задрібні, їх не видно. Якщо вони будуть довго працювати в одному місці, або якщо це не Київ, не Львів і не Харків, а місто поменше, вони теж мають платити. Бо відділ із боротьби з торгівлею людьми насправді збирає гроші з секс-роботи. Слово «кришувати» раніше — та і зараз, — мабуть, означало, що хтось когось від чогось захищає. Але там немає жодних взаємодій — вони просто збирають гроші.

Чи можна зателефонувати до поліції, якщо з тобою щось сталося?

Я не телефонувала, але якщо відбувається якась страшна ситуація, звісно, треба дзвонити до поліції. Ясно, що не слід їм говорити, що це телефонує саме секс-працівник, але дзвонити точно можна і треба. Більше немає кому.

Сутенери в Україні — це часто представники дрібного криміналітету, які не втручатимуться в серйозні проблеми, не будуть тебе захищати. Є невелика частка сутенерів, здебільшого це колишні секс-працівниці, які якось би діяли. Але все одно завжди краще телефонувати в поліцію. Проте деякі представники правоохоронних органів можуть не виконати свої обов’язки повністю — тоді варто подавати скарги.

Чи відрізняється якось контингент секс-працівниць в залежності від того, де вони працюють, — наприклад, траса чи бордель?

Ні. І на трасі в Києві є надзвичайно красиві жінки, у яких поруч десь припарковані машини. Є «на квартирах» дуже красиві молоді дівчата. Зрозуміло, що більш впевнені в собі жінки їдуть працювати у великі міста, тому що тут можна заробити більше грошей. Але якщо немає з ким залишити дітей чи є інші обставини, працюють і в невеликих містах також.

Я помітила, що старші жінки часто ставлять собі нижчу ціну, частина — бо думають, що так у них буде більше клієнтів, що так і має бути. Але є також і старші жінки, які працюють за високими цінами, й у них є клієнти. Насправді, це ейджизм — думати, ніби старша жінка нікому нецікава.

Чи багато чоловіків у секс-роботі?

Вони частково невидимі, ми про них не знаємо, але цей відсоток зростає, адже кількість жінок, які готові купити [такі послуги], збільшується. Це жінки, які самі розпоряджаються своїми грошима та не зважають на суспільну думку.Клієнтами чоловіків — секс-працівників можуть бути не обов’язково жінки, але й чоловіки, що мають секс із іншими чоловіками. Проте відсоток таких клієнтів є постійним і невеликим.

Чи часто у секс-працівниць бувають постійні клієнти?

Так, є постійні клієнти. У мене навіть була співбесіда кілька разів, коли кликали на каву і ставили купу запитань про те, з якої я сім'ї, де навчалась і таке інше, на «вакансію» постійної коханки. Один раз я пройшла, другий раз — ні, на жаль. Було дуже цікаво чому, на яке питання я неправильно відповіла.

У тебе були якісь клієнти, які запам’яталися найбільше?

Зі мною дуже багато хто говорив. Є взагалі багато людей, які шукають співрозмовницю «для побухать». І зі мною багато таких було: я не п’ю взагалі ніколи, але просто сиділа, розмовляла з ними.

Був один хлопець, який боявся сам спати — я точно не знаю, що з ним відбувалося, бо він про це не говорив. Він просив приїхати, обіймати його, поки засне, і гладити по спині. Потім спав, і з ним треба було бути до ранку.

Я думаю, що це невикористаний запит на психотерапевтів в Україні, тому що ці люди хочуть відкрито говорити, їм потрібна незнайома людина, яка приїде і поїде. І вони п’ють при цьому. Я часто це робила: добре їх слухала, ставила запитання. Мені згодилася моя перша освіта — психологія. Зараз я закінчила магістратуру з соціальної роботи.

Чи часто чоловіки просять секс без презерватива?

Секс без презерватива в Україні популярний, і не тільки в секс-роботі, а взагалі. Буває, що я досі чую, нібито презерватив може запропонувати лише якась жахлива жінка, і що секс без презерватива — це, навпаки, якесь виявлення чесноти та любові. Ця думка поширена в Україні, зокрема в Києві. Я не можу знайти цьому пояснення. Дуже часто чоловіки кажуть: «Навіщо мені презерватив? Я жонатий». Ось що означає ця фраза? Або «Мені не подобаються презервативи». Деякі жінки погоджуються, деякі — ні.

Як твоє оточення реагувало на те, чим ти займалася?

Тоді у мене не було «оточення» як такого — я працювала одна, вночі, у мене був водій, він періодично змінювався, і все. Тобто ця робота в принципі так побудована, що у тебе є не дуже багато часу і можливостей спілкуватися з людьми. Вдень я спала, вночі працювала. Зараз я би дуже сильно здивувалася, якби моє оточення якось реагувало на те, що я була секс-працівницею.

У своєму близькому колі я не стикалась зі стереотипами і упередженнями. Проте якось я була «книгою» в Живій бібліотеці [інтерактивний захід, під час якого люди взаємодіють з іншими людьми-«книжками», — НВ], і побачила, що жінка дуже дивно [на мене] реагує — вона почала ставити провокаційні запитання на кшталт «Як я можу тепер людям в очі дивитися?». Але потім я зрозуміла, що від неї пішов чоловік, і це була якась її індивідуальна реакція. Зараз я іноді таке бачу — є люди, які неадекватно, агресивно реагують. Але таке стається дуже рідко.

У мене була ситуація, коли я мала приїхати в місто з лекцією, і місцеві праворадикали заявляли, що вони зірвуть її - мовляв, «ви якусь хвойду привезли до нас». Захід відбувався в місцевому Домі культури (він там один), і в цей час у цих хлопців теж щось паралельно відбувалося. Коли ми зустрілися біля кавового автомата, вони почали посміхатися, казати: «Ой, ви людина з Києва, давайте купимо вам кави». Тобто дуже часто це просто заяви, не більше.

Чи мають секс-працівниці проблеми із доступом до медичних послуг?

Наскільки мені відомо, гінекологи дуже часто «навалюють» якісь дивні та неприємні речі загалом всім жінкам. Тут не потрібно бути представницею якоїсь окремої групи, щоб, потрапивши до гінеколога, почути від нього, що народження дитини «дуже допомагає здоров’ю» чи ще якусь дурню.

Так, [секс-працівниці] стикаються [з подібними проблемами]. Особливо, якщо [лікарю] відомо, що вона секс-працівниця, чи у неї є ВІЛ-статус. Були випадки, коли робили стерилізацію під час пологів без згоди людини, розкривали інформацію по всьому невеликому місту чи селу. Також інколи не беруть на лікування, якщо знають, що вона секс-працівниця, бо думають, що у неї є ВІЛ і вона є «небезпечною».

Це все пішло з часів, коли не було жодних засобів для профілактики ВІЛ. До секс-працівниць було таке ставлення, нібито вони обов’язково чимось важко хворіють. Це взагалі про мізогінію; про ставлення до жінок, як до нижчих [осіб].

Не всі взагалі можуть собі дозволити піти до лікаря, не лише секс-працівники. Тут допомагають мобільні амбулаторії — в Києві вони також працюють, і наша організація, наприклад, має таку. Насамперед, завдання такої амбулаторії — інформувати: про безпеку, як не інфікуватися, як себе захистити. Також ми тестуємо на ВІЛ, на гепатити. Але все одно відвідувати лікаря потрібно.

Чи багато серед секс-працівниць дівчат з ВІЛ?

Наразі наша організація — Клуб Еней — тестує секс-працівників в Києві на ВІЛ у мобільних амбулаторіях, і я можу сказати, що це дуже невелика кількість людей. Сьогодні основний спосіб передачі ВІЛ — це гетеросексуальний секс, тобто секс жінки з чоловіком. І іноді саме клієнти можуть інфікувати секс-працівниць різними захворюваннями. Тому що, як ми вже говорили, часто саме клієнти просять зняти презерватив. Я ніколи не чула, щоб цього просили секс-працівники.

Чи не викликає секс-робота у жінок відразу до сексу?

Ні. У мене не було стосунків, коли я була в секс-роботі. Але загалом секс-робота — це не секс, навіть на нього не схоже, тож це не працює, як щось буденне, що може викликати відразу. Я знаю багато людей, які постійно др*чать п’ять разів на день. І це не викликає у них відрази до того, щоб займатися сексом. Тож мені здається, ця логіка просто не працює.

Чи важко вийти з секс-роботи?

Це загалом питання того, чи складно міняти роботу. Певною мірою складно, бо тобі страшно, ти не знаєш, куди піти. А з іншого боку — ні, бо не існує якоїсь мафії, яка тримає в заручниках твою сім'ю, документи. Є велика кількість людей, що готові працювати [в секс-роботі], й немає жодного сенсу когось утримувати. Але мені було важко потім налаштуватися на інший ритм життя, тому що я працювала ночами, і загалом щось кардинально змінити в житті.

Є два поняття, які постійно плутають: декриміналізація і легалізація. Що з цього має бути в Україні стосовно секс-роботи?

Нам потрібна декриміналізація — це коли немає заборонних законів. Тобто, коли не заборонено займатися секс-роботою, бути клієнтами секс-працівниць, організовувати бізнес. Легалізація — це також дозвіл працювати, але з купою регуляцій. Тобто держава визначатиме, де можна працювати, кому, як отримати ліцензію тощо.

Що в цьому поганого? Те, що невелика кількість секс-працівників буде працювати легально, а всі інші працюватимуть так само, як зараз. І залишаться ті самі побори стосовно всіх, хто залишається в тіні. Платня в великих містах дуже сильно відрізняється від маленьких міст. Я знаю секс-працівниць, які хотіли би, наприклад, платити податки як ФОП третьої групи, але не можуть собі цього дозволити.

Про які суми взагалі йдеться?

П’ять років тому з однієї «точки» на вулиці в Києві сутенери платили відділку з протидії торгівлі людьми $1 тис. на день. Яка зараз сума — я не знаю, тому що я там не працюю.У деяких скандинавських країнах відповідальність за секс-послуги покладається на клієнта, а не на надавача послуг — це дієва модель?

Так, перед законом відповідають клієнт та організатори бізнесу. Але насправді ризики на себе приймає, звісно, секс-працівник. Будь-яка сфера послуг рухається за клієнтом, тому ця модель матиме багато ризиків і небезпек для секс-працівників, зокрема і тому, що клієнти можуть мститися. А також через те, що деякі працівники поліції недобросовісні - вони і зараз ловлять клієнтів і намагаються струсити з них грошей, а так це буде поставлено на потік. Крім того, це майже повністю знищить «індивідуалок» — люди звертатимуться у великі перевірені салони.

Я, наприклад, не хотіла працювати з салонами і сутенерами. Не розумію, навіщо мені віддавати 40%? За що? Вони мене не захищають, нічого корисного для мене не роблять. Але є інші люди — ті, хто хочуть працювати лише в салоні. Це також нормально. Тут як серед перукарів — є ті, хто орендує місце в перукарні; а є ті, хто працює сам на себе.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---