USD 39.70 40.00
  • USD 39.70 40.00
  • EUR 39.75 40.05
  • PLN 9.76 9.92

«Варто експериментувати». Сексологиня з Луцька – про секрети чудового сексу і те, чому вмирає бажання. Інтерв’ю

30 Листопада 2021 08:00
Багато хто вважає, що інтимна сфера не потребує обговорення, дослідження та вкладання зусиль. Ніби це те, що само собою має якось функціонувати. Якщо ж у такої пари виникають труднощі, то тоді все закінчується взаємними звинувачуваннями або тихим примиренням із ситуацією.

Як наголошує психотерапевтка, психологиня-сексологиня, голова ГО «Центр психології і психотерапії» Ольга Магеровська, це дуже сумно, адже спільні еротичні переживання дуже об’єднують пару.

Із якими проблемами звертаються до сексолога, що не обговорюють партнери, чому ми відчуваємо невпевненість у собі, який він – шлях до чудового сексу, із якими стереотипами досі доводиться стикатися, з якого віку потрібно розповідати дітям про секс, які помилки ми найчастіше допускаємо у стосунках, коли вмирає бажання і як зберегти пристрасть – в інтерв’ю Інформаційного агентства Волинські Новини, яке ми підготували з нагоди Міжнародного дня сексу.

Питання, пов’язані з сексом, обговорюють із психологом-сексологом і сексопатологом. У чому різниця? Із якими проблемами найчастіше звертаються саме до сексолога?

Давайте з’ясуємо, що таке сексуальне здоров’я. За визначенням Всесвітньої організації охорони здоров’я від 2006 року, сексуальне здоров’я – це позитивний підхід із дотриманням поваги до сексуальності та сексуальних стосунків, можливість мати задоволення та безпечний секс, вільний від примусу, дискримінації та насильства. Для досягнення та підтримання сексуального здоров’я необхідно поважати, захищати та дотримуватися сексуальних прав кожного.

Сексопатологія – це розділ медицини, який спеціалізується на лікуванні патологій у сексуальній сфері людини. Сексопатолог може ставити діагнози згідно з медичною класифікацією хвороб і призначати медикаментозне лікування. Проблеми в інтимній сфері можуть бути результатом деяких захворювань внутрішніх органів, ендокринної та нервової систем. Фактично зона сексопатолога – це сексуальні розлади.

Психолог-сексолог – це консультант, який досліджує психологічні закономірності та механізми сексуального реагування в межах сексуального здоров’я. Він надає консультативну психологічну допомогу на теми сексуального виховання, планування сім’ї, статевої дисфункції та розвитку сексуальності, психологічних особливостей стосунків, діагностує психогенні фактори сексуальних розладів. Він допомагає розвинути та зберегти сексуальну повноцінність через вплив на психологічні аспекти, які заважають відчуттю оптимальної сексуальності, що загалом сприяє підвищенню відчуття задоволення життям.

До психолога-сексолога звертаються при психогенному неплідді, еректильній дисфункції, аноргазмії та вагінізмі, відсутності емоційного контакту між партнерами, синдромі тривожного очікування сексуальної невдачі, відсутності чи відчутті недостатнього задоволення в інтимному житті, з питаннями сексуального виховання дітей тощо.

Про що соромляться говорити партнери? І чому досі люди бояться розмовляти про проблеми в ліжку? Чому вони не можуть відкрито говорити про свої сексуальні бажання, обговорювати певні невдачі чи те, що хотіли би змінити?

Партнери просто соромляться та бояться говорити на інтимні теми. Тому що ніхто їх цього не вчив, тому що не знають, які слова підібрати, тому що тема сповнена вразливості: страшно, якщо партнер не зможе зрозуміти та прийняти, звинуватить у чомусь. Боляче почути відгук, сповнений засудження. Соромно зізнаватися у своїй особливості, завжди є ризик почути: «ти якийсь неправильний» або «збоченець». Особливо, якщо твої вподобання не вписуються в бачення твого оточення або ти стикався раніше з осудом.

Загалом цю сферу людського життя наука почала досліджувати в 50-х роках минулого століття, і то в США. Зрозуміло, що доступу до обґрунтованих знань у наших бабусь і дідусів зовсім не було. Вони не навчили наших батьків, а ті – свої дітей.
Люди не вміють знаходити правильну форму для подання сигналів партнеру, часто самі не знають, чого прагнуть. Хочуть підтримати свій образ «вправного коханця», «відчуття нормальних стосунків», розцінюють таку розмову як небезпеку розчарування в собі, в партнері, у стосунках. Тривожаться, що їх покинуть, дізнавшись про потаємне, та інше.

Значний вклад у це зробили культура «бікіні» та порноіндустрія, які спотворюють усвідомлення образу свого тіла та інформацію про природний процес, таким чином даючи підґрунтя для народження купи неправдивих стереотипів.

Чому в парі можуть виникати проблеми з сексом?

Причин багато: блоки через особливості виховання, конфлікти в парі, кризи стосунків і кризи одного з партнерів, хвороби, зміни через народження дитини, вікові зміни, стреси, втома, проблеми зі сприйняттям образу тіла та нехтування своїм тілом, зміна вподобань партнерів, складнощі в житловому питанні, перевантаженість побутом і вихованням дітей, психологічні травми тощо.

Які можете назвати ознаки, симптоми, в разі виникнення яких парі потрібно задуматися над тим, аби звернутися по допомогу до спеціаліста?

Достатньо відсутності або зниження інтересу до сексу, бажання дослідити та розвинути свою сексуальність. Складність розмовляти з партнером про свої бажання, складність із розумінням того, якого сексу я насправді хочу…

На терапію краще приходити тільки удвох?

Залежно від запиту. Парна терапія допомагає сформувати команду з партнерів, яка буде спільно працювати над покращенням якості контакту. І це не залежить від статі партнерів. Але інколи є запит клієнтів на дослідження власної сексуальності, дефіцит усвідомлення якої ускладнює пошук того самого партнера.

Чи залучаєте під час роботи з парами лікарів? Відправляєте клієнтів на додаткові медичні обстеження?

Так, обов’язково рекомендую огляд гінеколога, андролога, ендокринолога, невролога.

Якщо, наприклад, говорять про болі, якісь неприємні тілесні відчуття, неодмінно скеровую до фахівців. Якщо в чоловіка є проблеми з ерекцією, зрозуміло, спершу потрібно провести діагностику. Передусім необхідно зробити обстеження, аби виключити гормональні захворювання, захворювання сечостатевої та нервової систем, судинні захворювання, щоб потім перейти до психологічних питань. А ендокринні розлади впливають на потяг і в чоловіків, і у жінок. Також вони впливають на потенцію чоловіків.

Читати ще: «Доводиться переконувати: не замалий, а нормального розміру». Розмова з волинським урологом-андрологом

Чи просять вас допомогти розкрити власну сексуальність, розвинути впевненість у собі? Узагалі чому люди відчувають невпевненість?

Через недостатній рівень обізнаності в цій темі, особливості виховання, релігійні та соціокультурні фактори, травматичні ситуації, недостатню підтримку та прийняття під час дорослішання ми почуваємося дуже вразливими. А як люди набираються впевненості? Коли йдуть у контакт та отримують підтвердження своєї «нормальності». А якщо не пощастило з отриманням правильної інформації від батьків та підтримкою в розвитку, далі в підлітковому віці трапився досвід, який залишив відчуття «з тобою щось не так». Ще кілька ситуацій, де соромили та залякували, було боляче та огидно, тиск, вплив стереотипів. Усе це формує постійні сумніви у своїй «нормальності» та праві на отримання такого природного задоволення. Часто психолог-сексолог є першою людиною, з якою можна поговорити про тривоги, запитати: «чи це нормально?», «чи я нормальний?», «чи в інших так само?» Відчуваючи ніяковість, але в безпечній атмосфері можна краще зрозуміти свої вподобання і потреби.
Що нам дає впевненість, коли ми перевіряємо й отримуємо відгук про те, що з нами усе добре? Коли людина ризикує почати говорити про секс – це вже терапевтично. Вона розказує про себе, а коли ми проговорюємо, то починаємо краще розуміти себе, бо що не сказано, того немає. Людина починає переживати емоції, які з цим пов’язані, отримує досвід: «це нормально», «нормально ділитися такими темами» і «нормально відчувати те, що ти відчуваєш». Вона може запитати в сексолога чи психотерапевта: «отут я сумніваюся, а як у інших?» Люди напрочуд рідко розмовляють на інтимну тему, бо вона табуйована. Ніхто ж не скаже: «коли в мене депресія, маю проблеми з ерекцією» або «я не відчуваю оргазму». Це соромно, ніхто не хоче ділитися своїми справжніми переживаннями, бо в соціумі транслюють: «якщо ти не відчуваєш оргазму, то з тобою щось не так».

Хоч сьогодні є купа літератури, більшість орієнтована на тематику, як-от «використовуємо секс маніпулятивно» або «зроби щось із собою, бо ти недостатньо хороший» (наприклад, «У ліжку з твоїм чоловіком»). Водночас є багато книг про те, що з тобою все добре, про те, що секс – це не тільки пенетрація, про те, що мастурбація – це не погано, про те, які речі впливають на здоровий секс (контексти, система подвійного контролю тощо).

Насправді багато чинників впливають на те, як підтримувати інтерес, готовність і бажання.

Відмова в сексі як міра покарання або секс як спосіб загладити конфлікт. До чого призводить?

Деякі партнери не готові до близькості після конфлікту. Це нормально, оскільки у стресі бажання відсутнє у 85% випадків (за американськими дослідженнями). Мозок обирає виживання на противагу розмноженню. Також деякі партнери тільки через секс розуміють, що їх люблять, і можуть наполягати на близькості, щоби впоратися зі своєю тривогою, а в разі відмови переживають болісне відкидання, часто не розрізняючи: хочу я сексуальної близькості чи обіймів і дотиків для заспокоєння.

Так стається, оскільки ми перестаємо почуватися в безпеці, якщо втрачаємо відчуття емоційного контакту з нашим партнером. І починаємо думати, що вона/він спеціально має намір нас покарати. А партнер може бути у стресі й не бажати близькості. А той, хто відчуває себе під тиском, сприймає ситуацію типу «тобі тільки секс від мене потрібен». І кожен починає розглядати партнера як ворожий об’єкт та бореться за відчуття надійного зв’язку.

Інколи шантажування сексом – єдиний відомий і надійний спосіб вплинути на партнера в інших сферах, коли є бажання достукатися й бути почутим: «будеш добре поводитися (проводити час з дітьми, допомагати, звертати на мене увагу…), я відгукнуся на твоє бажання». На жаль, оскільки така ситуація нагадує не взаємно бажаний процес, що приносить насолоду обом, а потребу тільки одного, натомість сексуальність другого партнера має функціональний характер, то інтим навантажується іншим і псується.

Нагадаю, що для забезпечення гарних стосунків варто практикувати «активну згоду», а не тиск. А страх – це те, що гасить бажання.
Із якими стереотипами щодо сексуального життя досі доводиться стикатися?

Чоловіки хочуть тільки сексу, він відповідає за моє задоволення, гарне тіло не таке, як у мене, не можна відмовляти в сексі, бо знайде іншу, треба задовольняти, хоча відсутнє бажання, оргазм – ознака успішного сексу, жінка має видавати сильні звуки при досягнені оргазму, не потрібно дбати про своє задоволення, гарантія успішного шлюбу – хороший секс, секс – це лише проникнення, самодослідження – це погано, маструбація – це небезпечно, з дітьми не потрібно розмовляти про секс, старість не для сексу, орієнтація не може змінитися з часом…

Часто люди приходять у стосунки вже з певними очікуваннями: яким має бути секс, як жінка чи чоловік має поводитися. Якщо секс не відповідає очікуванням, стає незрозуміло, що з цим робити. Інколи партнери лякаються і починають говорити одне одному: «з тобою щось не так», «ти – збоченець», «ти недостатньо сексуальна/сексуальний». Зрозуміло, це дуже пригнічує…

Або, наприклад, чоловіки завжди мають хотіти сексу, а обійми – це не для них. Якщо він не такий, то, значить, недостатньо хороший коханець. Або який вигляд мають мати статеві органи. Порноіндустрія показує багато статевих органів, які вже пройшли реконструкцію. Маємо сумну статистику: багато дівчат у 20-25 років записуються на пластику, бо думають, що вони недостатньо гарні. А чоловіки хвилюються за розмір. Це дуже сильно руйнує впевненість у собі, прийняття себе. Якщо ти соромишся себе, то як можеш показуватися партнеру, не переживати і розслабитися?

Також на сьогодні канадські науковці, які досліджують сексуальну сферу, на чолі з Пеггі Клайнплац пішли далі за зосередження на «нормі та патології». Вони розробили модель оптимальної сексуальності. У більшості випадків акцент у книгах і рекламі роблять на продуктивності, техніці, новизні, спонтанності й неймовірних оргазмах як шляху до чудового сексу. А дослідження, проведене групою канадських учених, опубліковане The Canadian Journal Of Human Sexuality, показало, що люди при оцінці задоволення від сексу на перше місце не ставлять досягнення оргазму чи володіння техніками. Для них важливо зовсім інше.

Результати вказують на те, що основні компоненти оптимальної сексуальності такі: присутність у моменті, повна зосередженість, тілесне відчуття; зв’язок, єднання, злиття та синхронізація; глибока сексуальна та еротична близькість; надзвичайно відкрите спілкування та підвищена емпатія; міжособистісний ризик, дослідження та гра; автентичність, щирість і прозорість; вразливість і капітуляція; трансцендентність, блаженство, мир, перетворення та зцілення.

Додаткові компоненти: посилене фізичне відчуття, оргазм; пристрасть, бажання, фізичний потяг.

Як оцінюєте, чи виникнення комплексів, проблем у парі може бути пов’язано з відсутністю грамотного сексуального виховання? Чи, на вашу думку, потрібно сексуальне виховання запровадити у школах?

Комплекси чи певні блоки, установки, які перешкоджають нормальному досягненню задоволення… Фактично, це наш природний інстинкт, і якщо якісь речі заважають нам поводитися природньо – це те, з чим треба працювати.

Звичайно, це стається, тому що не вистачає правильної едукації, яку потрібно починати проводити дітям із чотирьох років. Сьогодні вся європейська література в доступній формі пояснює дітям, як називаються органи, звідки беруться діти, які є шлюби, що таке орієнтація, як проводити гігієну, що таке менструація, ерекція, як відбувається зачаття. Якщо дитину виховують у такій атмосфері, вона краще ідентифікується і в гендерній ролі, і в тому, що відчуває, які має потяги. Бо кожному віку притаманні свої моменти розвитку сексуальності. Тоді дитина сприйматиме свою сексуальність як природну, як-от голод чи бажання бути в безпеці, та за допомогою пояснень правил навчиться регулювати свою поведінку відповідно до етичних норм суспільства. Наприклад, своє тіло варто досліджувати наодинці, а не у громадському місці.

Наразі це дуже табуйована сфера, де безліч страхів і багато незрозумілого. Батьки не знають, як пояснювати, які слова обирати, яка інформація має бути доступна для певного віку… Дитина має отримувати інформацію поступово, у міру розвитку, аби розуміти, як ми влаштовані, як усе функціонує, що вона відчуває, щоб учитися взаємодіяти, розуміти себе та світ. Якщо проводити едукацію відповідно до вікових норм, якщо дитина орієнтуватиметься в цій сфері, то ми зможемо запобігти багатьом речам. Вона розумітиме, де її кордони, де її інтимна зона, розумітиме, що отримувати задоволення – це нормально, розумітиме, що бувають різні сім’ї, є різна орієнтація, в неї не буде страху і, відповідно, агресії до інакшого, не буде блоків, аби досліджувати себе, пробувати щось нове з цікавістю, вона відчуватиме безпеку й почуватиметься повноцінною в цій сфері…
Моя колега працювала в міжнародній організації, яка опікується боротьбою зі СНІДом. У них був проєкт, скерований на едукацію дітей у школах Західної України. Кілька шкіл в Івано-Франківську відгукнулися, хоча були й такі, які чинили спротив, бо не розуміли, навіщо дітям одинадцяти років показувати, як надягати презерватив. А що їм показувати у 16 років, якщо, згідно зі статистикою, перший сексуальний досвід підлітки мають уже в 12?

Особливість – у тому, що урок проводили спільно для дітей обох статей. Але деякі школи захотіли розділити учнів. Їм розповідали про жіночі й чоловічі органи, про всі процеси в організмі чоловіка та жінки тощо. Що показав досвід? Там, де урок проводили для обох статей, діти виходили з розумінням: «ми різні, але це наша спільна сфера», «заняття сексом – це командна робота, тому потрібно розуміти, підтримувати одне одного». А там, де дітей розділяли, вони після уроку соромили, дражнили одне одного: «я знаю, що в тебе є». Тобто спільне навчання було більш ефективним – більше сприйняття, менше сорому і менше страху…

Тему сексуального виховання в школах піднімали неодноразово й на місцевому телебаченні. Бачила коментар: «навіщо вводити це навчання, якщо є порно?» Але ж у порно – неправда. А потім підлітки, побачивши великий пеніс, починають комплексувати. Що вони ще можуть побачити? Що акт триває годину, що жінка має голосно стогнати і вигинатися, що тіло ідеальне? Це ж неправда, в житті все не так.

Деякі батьки хвилюються: мовляв, якщо запровадити сексуальне виховання у школах, діти раніше починатимуть статеве життя. Чи погоджуєтеся з цим?

Сексуальність – це те, що супроводжує нас від народження. Якщо вдавати, що в дітей відсутні сексуальні переживання, то це ніби стверджувати, що Земля пласка, й повертатися в Середньовіччя. І це стверджують люди, які не орієнтуються в етапах та завданнях психосексуального розвитку людини. Статеве виховання потрібне завжди відповідно до вікових потреб дітей. Якщо цього не робити, є ризик, що дитина на вулиці знайде неправильну інформацію, яка згодом буде негативно впливати на її доросле сексуальне життя.

На мій погляд, відсутність такого виховання в сімях повязана з відсутністю знань у самих батьків. Вони не знають, як про це розмовляти, коли про що саме говорити, їм важко впоратися із соромом та страхом, адже власного досвіду таких розмов зі своїми батьками вони не мають. Тому на сьогодні грамотний підхід до такої едукації у школах може розірвати це порочне коло невігластва нашого суспільства, допоможе сформувати цінність інтимного простору, кордонів, тіла, буде профілактикою протидії харасменту, використанню та насильству, адже дитина почне розуміти, як із нею не мають поводитися і як себе захистити.

Можливо, почати варто саме з лекцій для батьків та прозорості протоколу проведення таких занять, що дозволить зменшити батьківську тривогу до нововведення та допоможе сформувати команду «школа + батьки».

Щодо початку статевого життя, то з найважливішого – щоб цей початок настав тоді, коли підліток буде фізіологічно та психологічно до цього готовий, коли він бажатиме цього, а не з якихось інших причин.

Дослідження ізраїльських учених показують, що саме складнощі у формуванні надійної прив’язаності з батьками призводять до проблем. Зокрема підлітки, які мають близькі стосунки з батьками, відрізняються від своїх менш захищених однолітків причинами вступу в секс та обставинами, за яких вони вирішили це зробити. Вони віддають перевагу сексуальним стосункам, що включають прив’язаність і, відповідно, частіше мають статеві стосунки, аби сприяти емоційним зв’язкам (наприклад, для вираження любові до партнера). Також вони мають менші ризики займатися сексом через побоювання відмови, тому рідше погоджуються з бажаннями своїх партнерів і рідше вступають у ризиковану поведінку під час сексу (наприклад, статевий акт без контрацептиву або в стані сп’яніння). У них інша мета інтимної близькості, тому вони рідше вступають у випадкові статеві стосунки. Загалом безпечна сексуальна поведінка підлітків – це один із способів, яким вони висловлюють зростання своєї прихильності до стосунків, сприяючи встановленню затишних інтимних зв’язків із романтичним партнером.

Підлітки, які не мають таких взаємин удома, частіше вступають у сексуальні дії, які їм не подобаються. Деякі (наприклад, невикористання контрацептивів, вживання алкоголю та наркотиків) піддають їх ризикованим ситуаціям і призводять до небажаних наслідків (захворювання, що передаються статевим шляхом, незапланована вагітність). Їхня невпевненість теж може змусити їх нав’язати сексуальний контакт своїм партнерам як спосіб отримати впевненість або відновити зв’язок. У них можуть виникати складнощі з поєднанням фізичної близькості та емоційної (складнощі вступати в сексуальні стосунки з партнером, до якого відчувають кохання).
Читати ще: «Завдання максимум – відновитися. Все інше мусить почекати». Психолог із Луцька – про те, як здолати затяжний ковід

20% конфліктів у парі виникають на фоні сексуальних проблем. Які найпоширеніші помилки допускають партнери у стосунках?

Не вважають, що інтимна сфера потребує уваги, дослідження, виділення часу та вкладення зусиль. Ніби це те, що само собою якось має функціонувати. Якщо виникають складнощі, то все закінчується на взаємних звинуваченнях або тихому примиренні з таким станом речей. І це дуже сумно, адже спільні еротичні переживання дуже об’єднують пару.

Що робити, якщо один із партнерів наполягає на неприйнятних для іншої сторони сексуальних експериментах?

Якщо в парі надійна прив’язаність, кожен буде поважати безпеку та комфорт іншого. Якщо є тиск, варто звернутися на консультацію, щоби дослідити, що відбувається в парі.

Якщо стосунки надійні, тобто близька емоційна взаємодія, коли партнера не розглядають як ворожого, тоді можна це обговорювати. Одна з технік для пар – написати кожному «меню»: «що я хотів би спробувати колись», «що я хотів би спробувати зараз». Варто починати з якихось маленьких речей: наприклад, «щоби мене полоскотали за вушком», «запалити свічки», «зав’язати очі» тощо. Деколи люди не зізнаються в таких простих речах… Інколи вони забувають про те, що це для них приємно, а часом соромляться. Але якщо обмінятися цими «меню», там завжди можна знайти спільні речі.

До того ж, один із партнерів може бути менш досвідченим або менш готовим зрозуміти, що він хоче, адже ніколи над цим не задумувався. А побачивши список свого партнера, він може подумати: «класна ідея, це можна було би спробувати, а от цього я робити не хочу, бо це для мене ризиковано». Впевнена, завжди можна знайти компроміс. З часом, якщо пара буде експериментувати, якщо в неї це виходитиме, вона отримуватиме позитивний досвід, то й далі може пробувати досліджувати, коли обоє будуть розуміти, що завжди можна зупинитися, завжди можна сказати «ні», що партнер підтримує, дбає про тебе, тобі з ним безпечно, йому не байдуже і він не буде примушувати тебе до того, що може тебе травмувати, до чого ти будеш неготовий.

Чи люди з різними сексуальними проявами (так званою сексуальною конституцією, коли, наприклад, чоловік хоче щодня, а жінка – раз на тиждень або навпаки) здатні збудувати щасливе подружнє життя?

Якщо надійні стосунки, зазвичай пара знаходить компромісні рішення. Часто не в конституції справа, а в тому, що людина і не мала ще сексу, який їй справді подобався б. Також може бути і випадок сексуальної залежності, коли секс – це нав’язлива саморуйнівна поведінка, а не особливості конституції. Наприклад, людина з сексуальною залежністю перестає бути чутливою до себе, не сканує безпечність ситуації, часто підтримує сексуальні зв’язки, які можуть завдати їй шкоди (потрапляння в небезпечні ситуації, коли є загроза здоров’ю, життю, де можуть зґвалтувати, відсутність контрацептивів і як наслідок – захворювання, що передаються статевим шляхом). Єдиний спосіб, завдяки якому людина з сексуальною залежністю може заспокоїтися, – зайнятися сексом або дивитися порно і мастурбувати. Це про виділення великої дози дофаміну, який дає можливість, як і у випадку будь-якої залежності, почуватися краще, хоча це й дуже короткотривалий ефект.

Тому опора тільки на конституцію, на мій погляд, нічого не вирішує. Кожен випадок індивідуальний.

Чому люди зраджують? Чи варто пробачати зради, аби зберегти сім’ю?

Зради виникають тоді, коли стосунки перебувають у вразливому стані (втрата емоційної близькості, криза) та один партнер випадково або усвідомлено йде шукати розради в інших стосунках. Часто для того, щоб не розривати цей зв’язок, впоратися зі своїм болем, відчуттям самотності та покинутості. Також з’являється третя зацікавлена сторона, яка дбає про задоволення своїх потреб.

Чи пробачати, вирішує для себе кожен партнер. Чи є ще почуття та цінність стосунків? Після викриття зради боляче обом. Деяким парам вдається відновити довіру, навіть покращити якість союзу. Іншим, навпаки, складно налагодити колишній зв’язок після отримання такої «рани прив’язаності».
Часто можна почути, що зраджують усі або що корінь зради – в тому, що людина від природи полігамна.

Полігамія – це не про зраду. Полігамія – це про вибір людей і про неможливість залишатися у прив’язаності з однією людиною. Особливість полігамії в тому, що тут ми погоджуємося на це обоє, домовляємося про правила, є чіткий протокол, як ми живемо. А не один живе, як вважає за потрібне, а інший терпить через якісь причини (фінансова залежність, страх залишитися самому чи втратити доступ до дітей…).

У випадку зради ідеться про створення паралельного життя. Насправді партнеру, який зраджує, теж дуже непросто, він може нести на собі тяжку ношу, особливо, якщо для нього важливі ці стосунки і збереження вірності є його цінністю. Інколи ті, хто зраджує, не можуть пояснити, чому це сталося. Багато хто іде на терапію, аби усвідомити, що сталося, чому він так вчинив. А інколи це про відчай та зневіру відчути себе добре у стосунках. Бувають навіть дуже дивні ситуації, коли дружина народжує, а він вийшов по пакет, зустрів якусь колегу, вона йому допомагала і вони чомусь опинилися в ліжку. А в нього – стрес, бо дружина народжує. Все сталося швидко і виправити тепер неможливо.

Постраждала сторона може сприйняти як зраду не тільки секс. Так партнер може сприйняти, наприклад, листування чи дружні обійми. Може спрацювати якийсь тригер: «усе, ти мене не кохаєш, обираєш когось іншого, мене це ранить». Сьогодні все-таки більше випадків, коли листування сприймають як зраду, що призводить до того, що люди розлучаються. Але важко обом. Варто пам’ятати: зраду п’ють на трьох, але рахунок оплачують двоє.

У зраді є третя зацікавлена сторона. Зараз у соціально багатих прошарках є «професіоналки», які вишукують партнерів, вивчають, коли стосунки стають вразливими, і спеціально підлаштовують ситуації так, щоб потім за це отримати якісь бонуси.

Ревнощі. Які причини? Що робити, якщо партнер проявляє неконтрольовані, необґрунтовані ревнощі? Чи є майбутнє в таких стосунків?

Такі ревнощі можуть завдати сильної шкоди стосункам. Питання: що відбувається в парі? Зрозуміло, що недовіра виникає, коли стосунки сприймають як ненадійні. Це може бути пов’язано з травматичним досвідом прив’язаності одного з партнерів або ідеться про якийсь механізм у парі, який підтримують обоє.

Зазвичай ревнує той, хто не впевнений у тому, що його люблять, що партнер відгукується і готовий завжди до нього прийти. Він хвилюється, в нього починається так звана паніка прив’язаності, і аби себе заспокоїти, він починає все контролювати, щоб не сталося того, чого він найбільше боїться: «виберуть когось іншого», «мене покинуть», «мені знову буде боляче». Це ілюзія контролю, але в цей момент це єдиний спосіб упоратися з тривогою. Інший партнер почувається себе під тиском. У моїй практиці траплялися випадки, коли партнер робив щось на зло іншому: «ти про мене так думаєш, ти на мене тиснеш, ти мені не довіряєш, тому я піду і зроблю це, щоб підтвердити твоє бачення мене». Буває і так, що партнер, який не може отримати достатньо бажаної уваги, починає провокативно поводитися для того, щоб отримати підтвердження своєї важливості через прояви ревнощів іншого.

Там, де є тиск, відсутність взаєморозуміння, неможливість налаштуватися на потребу одне одного, будуть ризики та недовіра. Тому потрібно працювати над налагодженням надійного зв’язку. Це можна зробити на парній психотерапії, з’ясувати, як пара потрапляє в цикл, які тригери запускають такі переживання. Це реактивні емоції, а за ними завжди – глибокі переживання. Що говорить або робить один, як сприймає це інший? Ми різні люди, тому інколи нам важко порозумітися.
Часто в сучасних реаліях молоде подружжя вимушене жити в одному помешканні з батьками. Як їм зберегти близькість, як домовлятися зі старшим поколінням? Які є варіанти?

З’їжджати. Не маючи інтимного простору, де можете інколи повечеряти разом, потанцювати чи походити голими одне перед одним, ви дуже обмежите можливість отримати задоволення, здобути досвід. Бо глибокий секс потребує часу, контексту, якихось проявів. А якщо у вас є 15 хвилин і ви все робите автоматично, нічого не досліджуючи і нічого нового не розвиваючи…

Модель смерті сексуального життя говорить: секс вмирає тоді, коли збільшується кількість випадків близькості, що не приносить задоволення. Один випадок, другий, потім ти починаєш себе вмовляти (а збудження ще більше падає, бо немає підтвердження того, що це для тебе приємно), далі ти починаєш звинувачувати себе в тому, що тобі неприємно, погоджуєшся на секс, коли тобі цього не хочеться, з провини до партнера – це все призводить до того, що бажання взагалі вмирає, бо насправді ти й не мав того сексу, якого хотів би.

Я не вірю, що в квартирі з батьками можна мати такий секс, який ти хочеш, коли можеш досліджувати. Можливо, як варіант – хоч іноді виїжджати кудись. Бо зміна ситуації, зміна контексту дає можливість не переходити до автоматизму, бути постійно включеним і отримувати новий досвід.

Якщо говорити про сім’ю, де підростають діти…

Діти не мають ставати свідками інтиму. Коли це трапляється, вони лякаються, почуваються втягнутими в те, що їх не стосується. Це може травмувати дитину та впливати на її подальший розвиток. Тому двері кімнати батьків мають зачинятися на замок. Діти мають розуміти важливість дотримання інтимного простору інших. Для початку батьки самі демонструють свою повагу до простору дитини, стукаючи до її кімнати чи ванної, коли дитина там перебуває наодинці. Далі навчають стукати до батьківської кімнати.

Якщо це сталося, то варто зупинитися, обов’язково вдягнутися та відвести дитину до її кімнати. Важливо не сварити чи соромити! Варто поцікавитися самопочуттям дитини і як вона зрозуміла ситуацію, чи вона не злякалася, і заспокоїти поясненням, що так дорослі граються, щоб показати своє кохання. Але таке пояснення – тільки для малюків. Діти після восьми років можуть і самі здогадатися. Важливо не атакувати зі звинуваченнями.

Відповідальність – на батьках. Про дитину треба дбати, аби не наробити їй травм. Батьки мають створювати свій інтимний простір, встановлювати чіткі правила, бо тут ідеться про емоційну безпеку дитини.

Поцілунки, обійми припустимі у присутності дітей?

Поцілунки, дотики, обійми – це припустимо, коли відбувається на рівні інтересу, флірту, без фривольності. Коли дитина бачить, як взаємодіють батьки, то розуміє, що таке любов.

«Якщо мене пестять, якщо я бачу, що тато з мамою обіймаються, цілуються, то я це сприймаю як прояви ніжності, ласки і потім буду нести це у свої стосунки».

Читати ще: Улюблені «граблі», зради, життя з батьками і «жіночі» обов’язки – сімейний психолог про сучасну родину

Чи відсутність оргазму в жінок може бути пов’язана з психологічними чинниками? Чому може виникнути аноргазмія? І як позбутися цього сексуального розладу?

Причини можуть бути різні.

Фізичні: хвороби статевої, сечовидільної, ендокринної та психічної систем, гормональні зміни, прийом медичних препаратів та інших хімічних речовин.

Психологічні: тривалий дистрес, незадоволеність базових потреб у сні, безпеці, їжі, складнощі у стосунках із партнером, відсутність обізнаності в моделях свого сексуального реагування та знань про фізіологічну будову тіла, установки батьків, що суперечать отриманню задоволення від сексуальності, складність сексуальної комунікації з партнером, наявність травматичного досвіду, депресивні або тривожні розлади.

Для початку варто пройти діагностику і фізичних, і психологічних причин. Тільки після встановлення причини можна підібрати ефективний спосіб терапії.
Важливо розібратися: «як я влаштована», «що викликає інтерес» або «на що я відгукуюся у відповідь», «що посилює та послаблює бажання», «що впливає на готовність перейти до процесу», «як ми можемо впливати на підтримання та посилення свого збудження». Наприклад, Ерік Янсен і Джон Бенкрофт, які першими розробили цикл сексуального реагування (2000 рік), говорили про те, що фактично сексом керують дві системи: «газ» і «гальмо». «Газ» допомагає посилити збудження, а «гальмо» робить усе для того, щоб його зменшити. Коли ми відчуваємо небезпеку, отримуємо якісь сигнали ззовні, які не свідчать про ситуацію, що сприяє виникненню збудження і бажанню перейти до сексу, активується «гальмо» і збудження згасає. Коли ми потрапляємо в контекст, де нам добре, де є сигнали, які ми розпізнаємо як такі, що нас збуджують, якщо ми бачимо щось еротичне і нам нічого не заважає перейти до сексу, тоді активується «газ». Тому якщо ти знаєш, як у тебе це влаштовано, то можеш зрозуміти, як ситуацію облаштувати так, щоб підняти збудження, якщо тобі це потрібно, або навпаки включити якісь речі, аби зменшити його. А фантазії можуть допомогти в найбільш відповідальний момент посилити збудження. Але пам’ятайте: ніщо так не віддаляє оргазм, як гонитва за ним.

Американські психологи дослідили, що пристрасть не вдається зберегти тим парам, які не практикують різноманіття в ліжку. Чому все-таки лібідо падає?

На сьогодні американські, ізраїльські, канадські дослідники пишуть про те, що фундаментом для підтримання сексуального інтересу в парі є надійна прив’язаність. Коли у стосунках присутні безпека, емоційна глибина, взаєморозуміння, то з’являється простір для спонтанності, гри, бажання досліджувати свою сексуальність разом із партнером, експериментувати й відкривати нові грані. Канадська дослідниця Пеггі Клайнплац каже: «Ніщо так не вбиває бажання, як безперервне виконання того, що працює». Автоматизм не дає нам можливості задіяти мозок та бути емоційно присутнім тут і тепер. Відповідно, ми починаємо втрачати інтерес. Без сексу ми можемо вижити, тому наш мозок влаштовано так, що мотивація займатися сексом виникає тоді, коли ми регулярно активуємо в мозку систему винагород переживанням задоволення. Тобто для того, щоб займатися сексом, ми щоразу маємо відчувати задоволення. Якщо це не оргазм, то хоча б щоб нам було приємно. Тоді наше тіло пам’ятатиме, що нам це приємно, і буде готове спробувати це ще раз. От, наприклад, якщо нам смакує страва, то ми хочемо її скуштувати ще раз. Так само і з сексом. Якщо було добре, нам нічого не заважатиме знову піти на цей досвід.

Також секс потребує активації системи дослідження (здатність до навчання та грайливості), яка блокується в разі небезпеки в системі прив’язаності. Тобто конфлікти в парі призводять до дистресу і втрати відчуття безпеки. А якщо страшно, то не до гри.

Пеггі Клайнплац запитує своїх клієнтів: «Можливо, у вас немає сексу, бо у вас ніколи й не було сексу, який вам подобався би?» Це та сфера, де варто експериментувати, оскільки сьогодні нам подобається одне, а завтра ми можемо відчути потребу в чомусь іншому. З віком усе міняється, навіть орієнтація, ти можеш зрозуміти, що прагнеш іншого. Це неригідна матерія, те, що потребує постійної уваги, постійної чутливості, постійного бажання відкриватися, грайливості, речей, які допомагають нашому мозку, зокрема, розвиватися.
Які можете дати поради, як парі зберегти пристрасть?

Налагоджуйте емоційну близькість.

Ризикуйте, вчіться бути вразливим і відкриватися партнеру.

Постійно досліджуйте свої вподобання.

Задовольняйте свої базові потреби у сні, їжі, безпеці.

Вчіться любити своє тіло таким, як воно є, і піклуйтеся про нього.

Фантазуйте, розвивайте свою ключову еротичну тему. Дослідники говорять про те, що в кожного з нас є якась еротична тема, яка допомагає підсилити збудження. Хтось любить фантазувати про якусь домінацію, хтось – про кількість партнерів, хтось – про те, як його зваблюють тощо. Чому потрібно приділяти цьому час? У якийсь момент, будучи в сексі, розуміючи, що збудження починає падати, ти можеш повернутися до цієї фантазії і допомогти собі закінчити процес найкращим чином.

Практикуйте майндфулнес і вчіться фокусуватися на відчуттях. Це допомагає, займаючись сексом, сфокусуватися на тілесних відчуттях, а не йти за нав’язливими думками, які відволікають. Тобто ти сам обираєш, на що звертати увагу й де зараз тобі бути: тут і тепер чи думати про те, що треба приготувати борщ. Партнер же все відчуває: «ти не тут, не зі мною», «я не відчуваю, що ти відгукуєшся, що ти зараз емоційно зі мною, що нам обом добре і ми через секс відчуваємо єдність». Коли партнер цього не відчуває, то в нього породжується невпевненість: «я не достатньо хороший/хороша, аби ти хотіла/хотів мене».

Використовуйте техніки для зниження наслідків стресу. Наприклад, дихальні вправи, релаксаційні техніки, можливо, йога чи плавання, приємна активність. Управління стресом – це дуже важливо, бо під час стресу лібідо падає.

Виділяйте час на взаємодію – не менш як чотири-п’ять разів на тиждень.Це може бути навіть не спілкування, а присутність, наприклад, ми торкаємося спинами, читаючи книжки, граємо в ігри, гуляємо, але водночас присутні одне з одним.

Влаштовуйте побачення з партнером і фліртуйте одне з одним.

Не зважайте на вік. Успішність у сексуальній сфері додає нам щастя, тому сьогодні багато досліджень спрямовані на вивчення сексуальності в поважному віці. Тут теж багато стереотипів, як-от у старшому віці неможливо знайти партнера, чоловіки обирають молодших за себе жінок. Мені не зрозуміло, чому люди відмовляються від сексу в старшому віці. Насправді тут так само, як і з фізичною формою. Якщо є регулярні тренування, то ти не втрачаєш форму, а підтримуєш її.

Ольга ШЕРШЕНЬ

Фото Олександра ДУРМАНЕНКА

Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 5
Валентин Показати IP 30 Листопада 2021 11:13
Дякую за цікавинку! Було інтересно читати, особливо про розмову з дітьми. В мене їх двоє і я не можу наважитися на розмову (
Валя до Валентин Показати IP 1 Грудня 2021 08:58
Ну це ж брєд.
Лучанин до Валя Показати IP 1 Грудня 2021 11:20
Що саме? Який момент вам не подобається?
Славік Показати IP 30 Листопада 2021 22:50
То є гарна стаття я як починаю шось виробляти зі своєми самицями то вони мені шантаж сексом улаштовують а то в них психіатрічні проблеми тра шото рішать
Ржу до Славік Показати IP 1 Грудня 2021 18:30
Ти в свинарнику щось виробляєш?

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus