ВАРТО ПРОЧИТАТИ: Рекомендації від Віктора Вербича
Рубрику «ВАРТО ПРОЧИТАТИ», в якій відомі, зокрема українські, письменники радять читачам нашого сайту ознайомитися з цікавими книжками, продовжують Волинські Новини.
Сьогодні нашим експертом з читання є наш земляк, український письменник, журналіст і літературознавець Віктор Вербич:
Рекомендуючи те чи інше чтиво, зазвичай усвідомлюєш, що, таким чином, наче здійснюєш спробу крадіжки чийогось часу. Тим паче, за умов, коли людина здебільшого спроможна прочитати впродовж усього свого життя яких дві тисячі книг. Тож я, звісно, лишень зізнаюся про ту літературу, у світі якої побував і ще зберіг у собі це світло життєдайне, натхненне Творцем.
Так сталося, що три романи Мирослава Дочинця («Вічник», «Горянин» і «Криничар») читалися підряд і сприймаються як унікальна трилогія, де крізь призму доль промовляє нетлінна сутність, де такий небесний огром мудрості без дидактичної нав’язливості. Так глибинно, щиро й оптимістично, попри розставленні трагедією пастки. Адже, як констатується у «Вічнику», «все, що стається з нами, - благодать. Се милість Згори. Навіть випробування». У цьому ж контексті виявилася співзвучною і «Книга духовної мудрості», впорядкована Мирославом Дочинцем. А повертаючись до його прози, хочеться зізнатися, що в моєму сприйнятті вона (талановита, життєдайно-світла, глибинно українська) – в цікавому ряду творчих набутків таких митців, як Степан Пушик («Страж-гора»), Марія Матіос («Трояка ружа», яка у сучасних варіантах стала «Солодкою Дарусею»), Володимир Лис («Століття Якова»)…
Дещо інші авторські підходи до художньої концепції та цілком інакша стилістика у Володимира Шовкошитного (маю на увазі дилогію «Кров – свята»), де, здається, саме життя написало це об’ємне прозове полотно. А сам автор зумів почути цей голос історії, побачити ці унікальні шляхи (як світлої пам’яті Миколи Куделі). І допомогти читачеві усвідомити власну причетність до багатовікової української дороги. До речі, в цьому ракурсі зумів так промовисто сказати Іван Корсак (особливо – своїм «Отаманом Чайкою»), не просто повертаючи нам імена лицарів, подвижників-страдників, а формуючи відчуття єдності поколінь, неминучості оптимістичної візії.
Для мене виявилися цікавими (письменницьке «SOS!») і дві книги-романи Юрія Щербака «Час смертохристів» і «Час великої гри», де письменник попереджає про суворі виклики, з якими не вдасться розминутися Україні та всім, хто у ній сущий.
Не жалкую, що серед недавно прочитаних - «Сповідь із зеленим натяком» Йосипа Струцюка (стільки чесного болю та життєдайного оптимістичного світла), «Що записано в книгу життя» Михайла Слабошпицького (йдеться про феномен Михайла Коцюбинського, мого улюбленого Майстра), дилогія раннього Харукі Муракамі «Танцюй, танцюй, танцюй», роман Салмана Рушді «Флорентійська чарівниця», роман Надії Гуменюк «Янгол у сірому», повість Миколи Мартинюка «Під мурами твердині», оповідання Оксани Головій «Любові дивне задзеркалля», книги новел Еріка-Еммануеля Шмітта «Пан Ібрагім та квіти Корану» й «Оскар і рожева пані», роман Жанни Куяви «Нічниця», роман Джеремі Стронга «Вікінг у моєму ліжку» (це «читання для реготання» освоював разом із онуком Ярославом), роман-феєрію Сергія Цюриця «Рай-Мир», денники Петра Сороки… Кожна з книг у цьому переліку «інфікувала» своєю енергетикою, стала навчителем-добротворцем, нагадала про філософему-настанову нашого лірика Олександра Олеся – «Лови летючу мить життя».
Зараз читаю роман «Львівська гастроль Джимі Хендрікса» Андрія Куркова, якого особливо шаную за «Останнє кохання Президента». А коли з’являються «глухі кути», звертаюся як до Святого Письма, так і до поезії Яна Твардовського. І, звичайно, до книги кардинала Любомира Гузара «Три дороги».
Зрештою, намагаюся читати суто те, що допомагає торувати життєву стежину, не сіє відчаю та ненависті, а, навпаки, надихає, осяює. Це зовсім не означає, що наполегливо хочу нав’язати комусь когось зі «своїх» (хай це буде навіть Мілан Кундера з його «Нестерпною легкістю буття», чи Габріель Маркес зі «Стома роками самотності» , чи згадуваний отець Ян Твардовський з його божестовенно-молитовною поезією) письменників. Дякую Богові за здатність бути одним із тих, хто належить до великої армії читачів (або, як говорить Валерій Шевчук, читальників). Адже коли читаєш, то не стільки зазираєш у чужі життя, скільки відчуваєш, що живеш.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Сьогодні нашим експертом з читання є наш земляк, український письменник, журналіст і літературознавець Віктор Вербич:
Рекомендуючи те чи інше чтиво, зазвичай усвідомлюєш, що, таким чином, наче здійснюєш спробу крадіжки чийогось часу. Тим паче, за умов, коли людина здебільшого спроможна прочитати впродовж усього свого життя яких дві тисячі книг. Тож я, звісно, лишень зізнаюся про ту літературу, у світі якої побував і ще зберіг у собі це світло життєдайне, натхненне Творцем.
Так сталося, що три романи Мирослава Дочинця («Вічник», «Горянин» і «Криничар») читалися підряд і сприймаються як унікальна трилогія, де крізь призму доль промовляє нетлінна сутність, де такий небесний огром мудрості без дидактичної нав’язливості. Так глибинно, щиро й оптимістично, попри розставленні трагедією пастки. Адже, як констатується у «Вічнику», «все, що стається з нами, - благодать. Се милість Згори. Навіть випробування». У цьому ж контексті виявилася співзвучною і «Книга духовної мудрості», впорядкована Мирославом Дочинцем. А повертаючись до його прози, хочеться зізнатися, що в моєму сприйнятті вона (талановита, життєдайно-світла, глибинно українська) – в цікавому ряду творчих набутків таких митців, як Степан Пушик («Страж-гора»), Марія Матіос («Трояка ружа», яка у сучасних варіантах стала «Солодкою Дарусею»), Володимир Лис («Століття Якова»)…
Дещо інші авторські підходи до художньої концепції та цілком інакша стилістика у Володимира Шовкошитного (маю на увазі дилогію «Кров – свята»), де, здається, саме життя написало це об’ємне прозове полотно. А сам автор зумів почути цей голос історії, побачити ці унікальні шляхи (як світлої пам’яті Миколи Куделі). І допомогти читачеві усвідомити власну причетність до багатовікової української дороги. До речі, в цьому ракурсі зумів так промовисто сказати Іван Корсак (особливо – своїм «Отаманом Чайкою»), не просто повертаючи нам імена лицарів, подвижників-страдників, а формуючи відчуття єдності поколінь, неминучості оптимістичної візії.
Для мене виявилися цікавими (письменницьке «SOS!») і дві книги-романи Юрія Щербака «Час смертохристів» і «Час великої гри», де письменник попереджає про суворі виклики, з якими не вдасться розминутися Україні та всім, хто у ній сущий.
Не жалкую, що серед недавно прочитаних - «Сповідь із зеленим натяком» Йосипа Струцюка (стільки чесного болю та життєдайного оптимістичного світла), «Що записано в книгу життя» Михайла Слабошпицького (йдеться про феномен Михайла Коцюбинського, мого улюбленого Майстра), дилогія раннього Харукі Муракамі «Танцюй, танцюй, танцюй», роман Салмана Рушді «Флорентійська чарівниця», роман Надії Гуменюк «Янгол у сірому», повість Миколи Мартинюка «Під мурами твердині», оповідання Оксани Головій «Любові дивне задзеркалля», книги новел Еріка-Еммануеля Шмітта «Пан Ібрагім та квіти Корану» й «Оскар і рожева пані», роман Жанни Куяви «Нічниця», роман Джеремі Стронга «Вікінг у моєму ліжку» (це «читання для реготання» освоював разом із онуком Ярославом), роман-феєрію Сергія Цюриця «Рай-Мир», денники Петра Сороки… Кожна з книг у цьому переліку «інфікувала» своєю енергетикою, стала навчителем-добротворцем, нагадала про філософему-настанову нашого лірика Олександра Олеся – «Лови летючу мить життя».
Зараз читаю роман «Львівська гастроль Джимі Хендрікса» Андрія Куркова, якого особливо шаную за «Останнє кохання Президента». А коли з’являються «глухі кути», звертаюся як до Святого Письма, так і до поезії Яна Твардовського. І, звичайно, до книги кардинала Любомира Гузара «Три дороги».
Зрештою, намагаюся читати суто те, що допомагає торувати життєву стежину, не сіє відчаю та ненависті, а, навпаки, надихає, осяює. Це зовсім не означає, що наполегливо хочу нав’язати комусь когось зі «своїх» (хай це буде навіть Мілан Кундера з його «Нестерпною легкістю буття», чи Габріель Маркес зі «Стома роками самотності» , чи згадуваний отець Ян Твардовський з його божестовенно-молитовною поезією) письменників. Дякую Богові за здатність бути одним із тих, хто належить до великої армії читачів (або, як говорить Валерій Шевчук, читальників). Адже коли читаєш, то не стільки зазираєш у чужі життя, скільки відчуваєш, що живеш.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 1
Читач
Показати IP
18 Вересня 2013 09:25
Віктор, а де Василь Шкляр - найкращий сьогодні в Україні романіст-патріот?
Не впорався з керуванням та злетів з дороги: на Волині ДТП за участю 17-річного мотоцикліста
Сьогодні 09:14
Сьогодні 09:14
«Я не боялася померти». Військова з Луцька, яка пережила полон, нині працює в ТЦК і мріє шити одяг для захисниць
Сьогодні 08:58
Сьогодні 08:58
У Франції заарештували віллу ексдружини Путіна, – ЗМІ
Сьогодні 08:42
Сьогодні 08:42
ЗСУ знешкодили 910 окупантів і знищили 13 артсистем за добу
Сьогодні 08:26
Сьогодні 08:26
Фермерка з Волині завдяки гранту запустила виробництво охолодженого перепелиного м'яса
Сьогодні 08:09
Сьогодні 08:09
У Польщі торік нелегально працювало майже 5 тисяч українців
Сьогодні 07:41
Сьогодні 07:41
20 шкільних психологів з Волині навчилися працювати з дітьми, які перебувають у стресі від війни
Сьогодні 07:14
Сьогодні 07:14
У Львові нейрохірурги успішно прооперували чотирирічну пацієнтку з Північної Ірландії
Сьогодні 06:39
Сьогодні 06:39
Вчені відкрили новий вид титанозавра
Сьогодні 00:35
Сьогодні 00:35
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.