Ветеран-сибіряк з Луцька у сто років щодня зарядку робить та смачний суп варить

Жителю Луцька Олексію Ліхторовичу вже за сто років. Та ніхто не дасть йому стільки літ, хоч він чимало пережив. У дитинстві не раз голодував, воював у Другу світову війну, без жодного поранення повернувся додому. І на фронті, й нині над чоловіком є велика Божа опіка, бо рідко хто доживає до таких літ при добрій пам’яті та з молодечим вогником в очах.

У чому секрет довголіття Олексія Тихоновича, розповідає Вісник+К.

Чоловік усе життя присвятив військовій службі. Та хіба думав колись молодий хлопчина з селища Новотроїцьк Томської області, що доля закине його в Україну? Він народився у багатодітній сім’ї трударів. Ще його дід Кузьма переїхав із Білорусі в Сибір, щоб розчистити від тайги землю та господарювати. Упертим і цілеспрямованим був. Може, від нього перейняв ці риси довгожитель? Про батька він пам’ятає, що у 1942 році його забрали на фронт і за кілька місяців він загинув.

«Коли батька забирали на фронт, він сказав: «Синку Льоню, збирайся, скоро й ти підеш в армію». У березні 1943 року мене забрали в армію. У військкоматі 15 березня було дві групи. Одну відправили в Білоцерківське училище, яке на час війни було евакуйоване в Томськ. Нас готували командирами піхотних військ і кулеметних», – столітній Олексій Тихонович навдивовижу хронологічно все пам’ятає, детально описує навчання, кожен кадр зафіксувався у його пам’яті.

Читати ще: Ветеран Другої світової війни з Волині відзначає 100-річний ювілей

Під час Другої світової війни пройшов нелегкий шлях до перемоги. Отримав чимало бойових нагород. Не раз поряд падали міни, але не розривалися. Якась вища сила боронила від смерті. Олексій Ліхторович звільняв багато населених пунктів Волині від німецьких військ.

Після закінчення Саратовського танкового училища його скерували в Україну у Прикарпатський військовий округ. З 1955 року служив у Володимир-Волинському гарнізоні.

«Але щороку у відпустку їхав у Сибір. Звідти привіз дружину Валентину. З нею виховали двох хороших синів. У 1974 році пішов на пенсію. В армії прослужив 31 рік і 10 місяців», – наголошує довгожитель.

І про цей період у дідуся найкращі спогади. Хоча після виходу на пенсію, отримавши житло в Луцьку, він не звик сидіти на дивані. Пішов працювати на пластмасовий завод. Активно провадив громадську діяльність. Співав у хорі ветеранів, очолював комітет ветеранів війни при обласній організації ветеранів України. Вдома був дбайливим батьком та чоловіком, допомагав дружині провадити підприємницьку діяльність.

Олексій Тихонович був постійно в русі. Може, тому рокам не до снаги його наздогнати? Завжди акуратний, підтягнутий. У чому ж секрет довголіття?

«Може, вам кілька років у паспорті дописали?» – таки не втримуюся від припущення.«Нє, все правильно. Нас було семеро в сім’ї. Я другий по старшинству, а наймолодша сестра з 1945 року. Мої брати-сестри більш як 93 роки не жили. То я один такий», – сміється дідусь.

Читати ще: «Ми брали в руки зброю, щоб захистити нашу свободу», - ветеран Другої світової

Він вражає своєю витримкою та оптимізмом. І військова дисципліна теж відіграла свою роль у характері. Зізнайтесь, чи робите ви зранку зарядку? А от Олексій Тихонович не лінується, а виконує вправи.

«У молодості на турніку, брусах підтягувався та солдатам показував. Я маленький, худенький, ніколи не мав зайвої ваги. І зараз мій день починається з фіззарядки: потягуюся, як котики-собачки. Це розмагнічує м’язи. Потім помився, побрився. Супчик зварив, поснідав. Ще у 98 книжки без окулярів читав, а зараз упав трохи зір: читаю з лупою. І погано чую, а так все добре, навіть не знаю, де ті сто років взялися?» – сміється.

Син Юрій, якій живе з батьком, додає, що пам’ять той має дуже добру, іноді навіть йому нагадує, що треба зробити. Раніше завжди з сусідами в шахи на вулиці грали. Тепер однолітків нема, але дідусь все одно щодня виходить на свіже повітря. Ще у перукарню дівчатам могорич носив за своє сторіччя. Часто гуляє з собачкою Дарою. Правда, важко пережив смерть дружини та сина. І досі їхні портрети в кімнаті гріють світлими спогадами серце.Олексій Ліхторович багатий на чотирьох онуків, двох правнуків. У великому колі родини та друзів зустрів сторіччя в ресторані. Отримав вітання та подарунковий сертифікат від мера Ковеля Ігоря Чайки, адже ветеран брав участь у боях за визволення цього міста. Вітали представники міської та обласної влади.

Олексій Тихонович має звання полковника. Досі спілкується з представниками Волинської ветеранській організації та організації інвалідів. Вони часто телефонують. День Перемоги – особливе та важливе свято для ветерана війни. Незважаючи на вік, він відвідує урочистий мітинг. Тому йому особливо болить нинішня путінська війна. А оскільки він великий оптиміст, то вірить, що на його віку судилося зустріти ще одну перемогу – над Путіним!

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---