«Відбувається цілеспрямоване знищення галузі», – директор «Волиньторфу»

Парадоксально, але держава, у власності якої перебуває одне з найприбутковіших підприємств «Волиньторф», усіма своїми діями гальмує його роботу. І нині основна проблема підприємства – у відсутності дозволів на розробку земель, без яких воно – лише купа брухту. Як наслідок – одна з філій заводу повністю згортає свою діяльність, а 100 його працівників лишаються без засобів для існування…

Про ці та інші проблеми підприємства розповідає його директор Іван Киричик: в розмові з Іриною Бурою на сторінках Твій портал.

– Нині ситуація на «Волиньторфі» критична. Вона бере свій початок ще з 2012 року. І попри те, що ми маємо ліцензію, відвести землі для видобутку досі не можемо. Це пов’язано з різними бюрократичними тяганинами. Дійшло вже до того, що на наявних земельних ділянках, на яких працювало наше підприємство, закінчились договори оренди. І сьогодні нам Держгеокадастр та ОДА блокують питання погодження продовження дії цих договорів оренди. Для стабільної та нормальної роботи потрібно, аби підприємство у рік вводило додатково приблизно 400 гектарів площ. А з 2012 року ми не ввели жодного гектара...

– Як же в таких умовах працюють філії заводів «Волиньторфу»?

– Філіал ДП «Волиньторф» Маневицький торфозавод уже повністю вичерпав запаси торфу. В цьому сезоні торф ми ще заготовили. А на наступний, тобто весною, нам потрібно буде звільнити усіх працівників заводу, бо він повністю припиняє свою роботу, а це 100 осіб. Адже ми фінансуємося лише з того, що заробляємо.

– Яка зарплатня на вашому підприємстві?

– Середня зарплата на сьогодні – 10 тисяч гривень. Плюс загальний соцпакет, повністю забезпечуємо спецодягом, в сезон видобутку – гарячим харчуванням з доставкою на місце проведення робіт, є 13-та заробітна платня, преміювання, лікарняні. У сезон трактористи отримували навіть понад 20 тисяч гривень. Тож 100 сімей залишаться без засобів існування. Це вже потенційні польські заробітчани.

– Чому така незрозуміла позиція обласної адміністрації, яка має бути зацікавлена у повноцінній роботі одного з найприбутковіших підприємств, а не гальмувати його діяльність?

– Волинь сьогодні посідає перше місце в державі із запасів торфу. Останні 4 роки ОДА фактично водить нас за носа і розповідає різні історії. Це почалося ще з Володимира Гунчика (екс-голова Волинської ОДА, – ред.), який говорив, що «Волиньторф» приватизують, тож погодження отримає новий господар. Згодом обласна адміністрація змінила «плівку», листом нам повідомила, що пріоритети на отримання земель для розробки в області надані КП «Волиньприродресурс», тож ми можемо співпрацювати з ним. Однак це комунальне підприємство теж стикається з тією ж проблемою – землевідводу, себто йому теж не дають погодження. Нас завели в такий кут, що ми змушені зменшувати потужності, скорочувати людей, закривати торфозавод, який працює з 1972 року, виробництво якого повністю забезпечене технічними засобами, спеціальними кадрами. А якби це підприємство працювало, йшло б вагоме наповнення до обласного бюджету. Ми постійно ділимо якісь копійки від перевиконання бюджету, і їх завжди не вистачає ні на дороги, ні медицину. Хоча маємо, з чого заробляти.

– Кілька місяців тому «Волиньторф» з’явився у Верховній Раді в списках на приватизацію. Яка ситуація зараз? – Комісія Верховної Ради з питань приватизації розглядала питання про приватизацію «Волиньторфу» і «Рівнеторфу». Це два підприємства в цій галузі у всій державі, які працюють прибутково, однак чомусь саме вони потрапили в поле зору на приватизацію. Але сьогодні на державному рівні це питанні не стоїть, тому що підприємства перебувають в переліку, де є заборона приватизації. Єдине – вони можуть бути корпоратизовані. Коли я поставив запитання головуючому комісії, чому в переліку на приватизацію до 2020 року з’явився «Волиньторф», він відповів, що у державі не виконується план з приватизації, який є на 2018 рік...

– Які, окрім Маневицького, ще маємо перспективні торфові райони?

– Потужні поклади торфу є і в Камінь-Каширському, Любешівському, Ратнівському, Старовижівському, Рожищенському та Любомльському районах.

– Фактично прикордонні райони області мають достатньо торфу, аби люди були забезпечені робочими місцями і отримували нормальну зарплатню та не ринули на заробітки за кордон?

– Саме так. Сьогодні торфу достатньо і у бідних поліських районах. Там, де дійсно немає ні промисловості, ні роботи. Люди мають можливість з праці на наших торфових заводах годувати свої сім’ї. Я вважаю, що середня заробітна платня 10 – 15 тисяч – це досить нормально.

– Торф ще є одним з найдешевших видів палива?

– Можна сказати, це соціальне паливо. Якщо порівняти сьогодні з ціною газу, то дві тонни торфобрикету за калорійності прирівнюються до тисячі кубів газу. Якщо перше обходиться у 8 тисяч гривень плюс транспортування, то друге – у дві тисячі. Різниця дуже відчутна.

– Чи намагалися ваші однопартійці з «УКРОПу» вплинути на вирішення цієї проблеми?

– Не тільки однопартійці , але і більшість колег з облради солідарні в тому, що «Волиньторфу» потрібно надати можливість працювати. «Волиньприродресурс» також має працювати і наповнювати бюджети всіх рівнів, адже це вирішення як енергетичних, так і соціальних проблем регіону.

– Складається враження, що підприємство навмисне хочуть привести до банкрутства?

– Так і є. Оскільки питання приватизації довгий час літає в повітрі, хтось явно хоче зробити це підприємство банкрутом, аби потім привласнити за безцінь. Це перевірені методи 90-х. Я категорично проти такого розвитку подій.

– Яке ж все-таки диво має статися, аби Маневицький торфозавод продовжив свою роботу?

– Якби сьогодні ОДА підписала розпорядження про надання цих земель «Волиньприродресурсу», то з великими потугами, але ми змогли б на сезон заготівлі наступного року вийти з видобутком якраз для Маневицького торфозаводу. І це цілком реально. Але на це потрібна добра воля пана губернатора. А її поки немає…

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---