Волинянин на велосипеді досліджує «нестоптані» туристами місця Волині

19-річний будівельник Назар Ярмолюк має цікаве хобі – подорожує велосипедом такими місцями Волині, які ще не надто заїздили туристи. Як розповідає сам хлопець, оскільки його професію не можна вважати надто творчою, то максимум емоцій він черпає від подорожей рідним краєм.

З Назаром ми познайомились у дещо незвичний спосіб. Так, під одним із дописів на сторінці редакційного аккаунту Instagram, у якому Інформаційне агентство Волинські Новини розповідало про інтерв’ю з луцьким коміком Назаром Пащуком, волинянин жартома залишив коментар: «Я теж Назар, то й про мене напишіть».

У той момент я подумала: «А чом би й ні? Адже кожна особистість по-своєму цікава. Головне – знайти ту родзинку, розговорити». Тим паче, професійний жарт «була б людина – а статтю напишемо», яким люблять «бавитися» юристи та правоохоронці, цілком підходить і для журналістів.

Тому ми вирішили піти на маленьку авантюру й записати інтерв’ю з абсолютно незнайомим жартівником, який, утім, є нашим постійним читачем.

«Але ж я нічого не знаю про Назара», – думалося, але репортерський мозок уже генерував перші запитання, що могли б допомогти дізнатися про хлопця більше інформації. «Хто ви? Ким працюєте? Звідки? Які захоплення маєте?...». Перелік «ознайомчих» запитань міг би бути довжелезним, однак коли я запитала про хобі та захоплення, родзинка майбутнього інтерв’ю таки «вистрелила».

Виявилось, що 19-річний житель села Струмівка, обожнює подорожувати відомими та не дуже місцями Волині на велосипеді. Хлопець накрутив педалями вже не одну сотню кілометрів волинськими селами й охоче розповів про це.

«Залиште ваші контакти», – написала я Назару, чим, власне, трошки і спантеличила. Мабуть, він все думав, що я жартую у відповідь. Однак, переконавши хлопця, що уже не в тому віці та сімейному статусі, аби знайомитись із читачами протилежної статі, виманюючи у них номери телефонів, він таки почав розповідати.

«Я –Ярмолюк Назар. Мені 19 років, мешкаю у селі Струмівка. Я працюю будівельником. Для мене ця робота нецікава, тому максимум емоцій беру від поїздок! Дуже тяжко описати подорож словами, тому що це потрібно відчути! Відчути абсолютно все: від звуку коліс до запаху неймовірно прозорого ранкового повітря. Також отримую неабияке задоволення від спілкування з людьми, які готові поділитися зі мною своїм обідом та бажають щасливої дороги. До них хочеться повертатися знову і знову», – розповідає волинянин.

Велоспорт для звичайного волинського будівельника – не просто хобі. Він переконує, що, попри те, що не є професіоналом, мандрівки на велосипеді – це стиль життя.

«Подорожую з 15 років. За цей час вдалося побувати в багатьох місцях Волині й не тільки, зокрема у Млинові, Острожці, Олиці, Колках, Цумані, Клевані, а також в дуже великій кількості українських сіл. Одним із цікавих відкриттів стала для мене Олика. Річ у тім, що це містечко ще «нестоптане» туристами і приховує безліч таємниць», – поділився Назар.

Поки що найдовша дистанція, яку здолав хлопець, натискаючи на педалі двоколісного друга, без зупинки, – 120 кілометрів. Орієнтовно такою є відстань від Луцька до Цумані через Журавичі.

Волинянин з усмішкою розповідає, що реакція людей на його запитання, як проїхати в той чи той населений пункт, буває досить несподіваною:

«Найбільш вражають люди, точніше їхня реакція на мої запитання, як проїхати в те чи те місце. Якось запитав у дідуся, який їхав возом, як виїхати на Острожець. Дві хвилини він мовчки дививсь на мене. А я чекав. Врешті-решт таки допоміг. Дідуся здивувало те, що я сказав, що приїхав з Луцька. Якщо запитати у людей, як проїхати, скажімо, в сусіднє село, у 90% випадків вони спокійно показують дорогу. Але якщо питаю у Цумані, як проїхати на Луцьк, часто виникає десятисекундна пауза, а потім потік запитань на кшталт «ти звідки?», «де тут взявся?», «що тут робиш?» тощо», – сміється велосипедист.

З його слів, тільки на велосипеді, не на авто, можна отримати максимум задоволення від поїздки.

Окрім того, Назар – прибічник здорового способу життя: не вживає спиртного, не курить і категорично проти енергетиків.

«Я не перебираю харчами, але маю кілька табу: сухарики, чипси, солодку воду і ще деяку гидоту типу жувальних гумок категорично не вживаю. Спорт – це дуже корисно не тільки з фізичної точки зору, а й з психологічної. Якщо людина ставить собі цілі у спорті та досягає їх, то вона, найімовірніше, буде керуватись цим же принципом і в буденному житті», – каже волинський мандрівник.

Усім, хто планує пересісти зі своїх двох чи автомобіля на велосипед, Назар радить почати з купівлі, власне, самого двоколісного друга:

«Неважливо, дорогим чи бюджетним він буде. Вибирайте велосипед під свої цілі! От, наприклад, вам потрібен велосипед, щоб двічі на тиждень виїхати, скажімо, у парк. То навіщо купувати дорогий MTB велосипед? Для початку, якщо обмежений бюджет, вистачить і дешевого. А вже як зрозумієте , що це – ваше, вибирайте максимально підходящого для ваших цілей», – радить волинянин.

Зазвичай відстані до 20 кілометрів хлопець долає з компанією друзів, а ось дистанції більші – тільки сам. Каже, що часто у дорозі трапляються форс-мажори:

«Дорогою буває всяке. Зазвичай пробиваються колеса, хоча якось зламався руль. Добре, що до дому було 13 кілометрів! Зламався би в Цумані – були б проблеми», – підморгує Назар.

Разом із тим, він поділився планами на найближчі поїздки:

«Для початку хотів би з'їздити в Білорусь. А загалом, про плани – це гучно сказано. Правильніше сказати, що у мене є мрії», – каже хлопець і додає, що краса України сама по собі є унікальним явищем.

Кожне українське село – унікальне. Волинські селяни живуть тяжкою працею

«Природа України надзвичайно красива. Кожне село по-своєму унікальне! Починаючи від природи, доріг та ставлення місцевих жителів. У мене був випадок, коли зовсім незнайома мені людина запропонувала пообідати у себе в оселі. Село живе важкою працею. Не раз бачив, як навіть у неділю люди сіно возять! Лише за сільську молодь дуже сумно. Проїжджаючи через один населений пункт, бачив таку картину: двоє дівчат, яким на вигляд років по 15, взяли собі пиво і розпивали на сходинках перед магазином . Блін, ну ви ж дівчата! А поводитеся, як останні п'яниці! Так, можливо, хтось скаже, що це нормально, що всі у в такому віці так роблять. Але ні! Не всі! І це – ненормально», – обурюється велолюбитель.

Назар розповів, що у поїздках бачив не лише закинуті оселі, а навіть цілі села!

Окрім того, зі слів хлопця, на Волині багато закинутих клубів, шкіл, військових частин. Також волинянин зазначив, що здебільшого обирає незаїжджені маршрути:

«Я був у Клевані в тунелі кохання. Так, там дуже красиво, але майже неможливо зробити нормальне фото без масовки. А коли їдеш туди, де були одиниці, почуваєшся першовідкривачем».

Які місця на Волині порадили б відвідати і чому?

«Усе потрібно відвідати!Це не тільки Волинь, є багато цікавих місць і на Рівненщині, до яких можна без проблем та особливих зусиль доїхати велосипедом. Передусім відвідайте Олику, якщо там ще не були. Містечко маленьке, але дуже цікаве і недалеко від Луцька. Думаю, в недалекому майбутньому там буватимуть натовпи туристів. Тоді Олика втратить той дух старовини, який відчувається навіть у повітрі», – радить велолюбитель.

Насамкінець волинян зазначив, що найприємнішим невеличким відкриттям для нього стало джерело неподалік Колок з надзвичайно смачною водою:

«За Колками, понад дорогою, як їхати на Вараш, є джерело. Трішки страшно було з нього пити, але вибору не було – моя вода закінчилася. Ризикнув, спробував! Це було неймовірно! Я такої води ще ніколи не пив! Дуже смачною вже вона мені видалась. Прохолодненька, чистенька. Це саме те, що мені було потрібно того спекотного дня», – пригадує волинянин.

А всім, хто хоче розпочати підкорювати незвідані шляхи верхи на велосипеді, він, не лукавлячи, радить перш за все піднятися з дивана:

«Усім, незалежно від віку, раджу підійматися з дивана! Ви навіть уявити собі не можете, що втрачаєте, лежачи на дивані! Я не змушую когось їздити велосипедом на відстані, які здолати не до снаги. Кожному – своя подорож, навіть якщо це відстань всього у п’ять кілометрів. Головне – це ж не відстань у кілометрах, не рекорди, а емоції, які ви отримали», – переконує хлопець.

А загалом укотре переконуюся, що кожна людина по-своєму цікава. Усі ми різні, але в кожного є таланти, особливості, унікальні вміння. Головне – віднайти оту «родзинку», ну й, звісно, розповісти про неї читачеві.

Розмовляла Вікторія Семенюк

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---