USD 24.25 24.45
  • USD 24.25 24.45
  • EUR 26.5 26.8
  • PLN 6.17 6.23

Мама загиблого волинського воїна витратила пенсію на проїзд по довідки

Три місяці спливло, як у Красногорівці загинув 42-річний боєць 14 бригади Олександр Шеметюк. Його батьки досі не можуть прийти до тями від втрати сина – чорні від горя ходять. А ще кожного разу плачуть від образи: за що загинув їхній син, коли навіть поваги немає до його пам’яті?

Про це пише Наталка Слюсар на «Віснику+К».

Коли вся країна готувалася до зустрічі Нового 2016 року, в родину Шеметюків із села Волиця Камінь-Каширського району прийшло страшне горе – під Красногорівкою 26 грудня загинув їхній син Саша. У це просто не можливо було повірити. Адже йому тільки місяць залишалося служити. Тато Степан Іванович закреслював дні в календарику, все не міг дочекатися сина…

Виростили трьох синів – і всі воювали Степан Іванович і Галина Федорівна Шеметюки виховали четверо дітей – три сини й дочку. Всі сини Шеметюків знають, що таке війна.

Мама каже, це через те, що в них тече бандерівська кров – дядько Степана Івановича був у повстанцях. Маленькими її хлопчики все у «войнушки» грали.

Повиростали – довелося всім трьом пізнати, що таке війна справжня, з потом, кров’ю та зі смертю. Старший Сергій на першій чеченській був – він якраз строкову проходив. Менший Роман став кадровим військовим, служить на Скнилівському аеродромі Львова. Влітку 2014 року брав участь в АТО. Визволяв Краматорськ, стояв під Слов’янськом. Кулі його минали.

А Саша, середній, торік каже: «Брати воювали, а я що, гірший?» На той час він уже вісім років, як був розлучений – життя не склалося. Та як воно може скластися, коли жінка часто у чарку заглядає? Дві старші дочки замужем, трьох внуків йому подарували. А менші – Павло та Марійка – в школі вчаться. Саша дітей завше підтримував як міг, але ж жили вони не з ним, а з матір’ю, хоч і непутящою. Тож чоловік на початку 2015 року пішов у військкомат і записався добровольцем.

Став служити у 14-й бригаді, в 3-му взводі інженерно-саперного батальйону. Щовечора зідзвонювалися з батьками. До того страшного дня, 26 грудня, було все добре.

– В четвер він подзвонив: «Мамо, немає часу говорити. Я вас люблю, цілую». То були його останні словечка, які він сказав, – ковтає сльози Галина Федорівна. – Ніколи такого не говорив. Того вечора я чула в трубку, як рвалися снаряди. Все – гуп, гуп. П’ятниця

– немає дзвіночка від нього. На другий день дев’ять часов приходить – немає дзвіночка від мого Саші. Що то таке? Дзвонимо в дванадцять – підняв трубку хлопчина, каже, товариш. Мов, із Сашою все добре. – Його тоді вже на цьому світі не було, у п’ять годин вечора вже забили. А нам все говорять: зараз прийде. Нащо нас було обманювати? – втирає скупі чоловічі сльози Степан Іванович. – І для кого тепер живемо? Ради нього і жили. Сини отдєльно живуть, дочка отдєльно. Думали, що Саша нас до смерті догледить.



Брат два тижні у землі лежить – а числиться живим

П’ять днів батьки чекали, поки до їхньої хати привезуть сина. Поїхали за ним на далеку Донеччину його брати – Сергій та Роман.

«У Скнилові на аеродромі мені часто доводилося «Вантаж-200» приймати. Ніколи не думав, що за своїм поїду.

Нам навіть спорядити Сашка не дали. Привезли ж із собою з дому одяг, гріб, хотіли самі все, що треба, зробити. Нас виставили за двері. Досі не знаємо, як же загинув Саша. Ми не бачили ні комбата, ні командира роти, ні взводу, нікого. Отак у морзі видали заключення про смерть, дозвіл на вивіз тіла, – і все. Ледве звідти вирвалися в об’їзд полями. Сам не знаю, як проїхали, бо через тиждень на тій дорозі машина підірвалася», - розповідає Роман.

Роман – кадровий військовий, він за останні роки багато бачив, багато знає про армійські порядки не з чиїхось слів. Його важко чимось вразити. Але й він не може дібрати слів про те, що робиться у Володимирі-Волинському, в 14-й бригаді.

«Уже більше двох тижнів мій братик у сирій землі лежав, коли я приїхав у частину, привіз довідку про смерть, військовий квиток. А він по документах на той час, виявляється, ще там служив! Його зброя ще була не списана. У мене нема слів. Хтось же повинен цим займатися! Якщо чесно, у мене також бракує слів, щоб висловити обурення і достукатися до чиновників – військових, цивільних: люди, два роки триває війна, на сході гинуть хлопці, які боронять нашу країну, яких ви туди послали. Так, саме ви. Бо військові виписують повістки, влада на місцях їх розносить. Тому ви відповідаєте за те, щоб дбати про родини загиблих. Поясніть, чому мама Саші Шеметюка мала за місяць виїздити в Камінь-Каширський у військкомат і райдержадміністрацію свою невелику трудову пенсію простої колгоспниці? Раз приїхала – привезіть цю довідку, другий – привезіть ту довідку… А клепки написати в одному списку всі необхідні документи у місцевих чинуш немає? То дозвольте запитати, що вони роблять на своїх посадах? Мало платять? У Польщу – на полуницю. А чоловікам – в армію на контракт. Там зарплата мінімум сім тисяч гривень», - обурюється чоловік.

Журналіст не з’ясовувала прізвищ тих, хто ганяв маму загиблого воїна по довідки: найбільше, що їм може загрожувати за таке наплювацьке ставлення, – це догана.

А батьки Героя кожного разу плачуть від образи: за що загинув їхній син, коли навіть поваги немає до його пам’яті? Тільки близько десяти днів тому в Камені сподобилися повісити портрет Олександра на Стелу Героїв у місті. Хоча мама сама возила фото й у міську, й у районну ради, і ще в багато структур. Чого не вистачило, щоб повісити портрет, – грошей, часу чи, може, совісті?

За цей час сім’ї полеглого воїна виділили земельну ділянку в Камені-Каширському і 10 тисяч гривень допомоги з районного бюджету. Статусу родини загиблого батьки досі не отримали. У департаменті соціального забезпечення лежить пакет документів на виділення 100 тисяч гривень з резервного фонду обласного бюджету. А в обласному військкоматі – документи для отримання 600 тисяч допомоги від держави. Але у цьому пакеті не вистачає двох «папірців» – акта розслідування смерті, який має надати військова частина, і висновку військово-лікарської комісії. Скільки ще родині загиблого доведеться кланятися чиновникам, щоб їх отримати?
Реклама
Loading...
Коментарів: 9
совість Показати IP 24 Березня 2016 14:20
без слів!!!!!
Ковельчанин Показати IP 24 Березня 2016 15:25
Це держава ?!
ЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯ Показати IP 24 Березня 2016 16:08
Хоч сама чистокровна українка - ненавиджу цей народ! Щодня задаю собі питання і не знаходжу відповіді, чому на такій благодатній родючій землі, з такими запасами чорнозему, прісної води і зелених лісів живуть такі недолугі ,,людиська" як ми - українці.Крім того, що занапастили навколишнє середовище навколо себе, так і людяність втратили: ці довбані бюрократи в кабінетиках так зацькують просту людину своїми папірцями-документиками, що поки їх збереш докупи - забудеш як тебе звати. А вдумаєшся - такі ж люди ті чиновники як і ми, тим же повітрям дихають, тим же в туалет ходять, а як тільки дорвуться до влади стають інопланетянами - раптово відключається все людське - ні розуміння, ні співчуття, ні поваги, немає Бога в серці.......Ніяк не можу зрозуміти в чому причина? А може ви знаєте відповідь, а?.......
Анонім до ЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯЯ Показати IP 24 Березня 2016 21:29
Вiдповiдь кожен сам повинен знайти. Тодi i жити будемо, як мають жити люди.
Сестра Віталіна Показати IP 25 Березня 2016 09:53
Люди , добрі не можемо зібрати ті прокляті довідки ....Сашка забрати і вбили за один день а правди ну ніяк не можемо добитись. Акту розслідування смерті, Володимир-Волинська частина ніяк не може видати (вже місяць не реагують на запити). Які ще слова і методи підібрати ,щоб справа зрушилась з місця????
СеСтра Віталіна Показати IP 25 Березня 2016 10:01
Шановні Владці, будь ласка почуйте НАС, Допоможіть !!!!
Правда Показати IP 25 Березня 2016 20:37
Та хто коли слухав простих людей...всім чхати...вони ніколи не знали такого горя як знає кожна мати, яка зустрічає у журбі сина....якого більше не почує голосом...я вам співчуваю...тримайтеся...вам Господь допоможе
ні фашизму Показати IP 29 Березня 2016 19:48
Мій двоюрідний брат уже два роки в Білорусі ховається від мобілізації.З квітня по вересень 2014 я з ним не спілкувався (дезертир, іуда). А з вересня 2004 став його потихеньку розуміти. І зараз з кожним днем та кожним місяцем став розуміти його переховування від служби все більше і більше. На жаль.
Vy pane до ні фашизму Показати IP 29 Березня 2016 21:05
durachok, shcho shche skazaty

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.