Лучанка з незвичним захопленням

Лучанка Настя Борець, студентка 4 курсу ЛНТУ, має незвичне захоплення – займається виготовленням дощовиць. Про це повідомляє «Слово Волині».

– Настю, як з’явилося таке, досить незвичне захоплення, – виготовляти дощовиці?

– Одного разу приблизно рік тому я була на фестивалі у місті Кам’янці-Подільському. Це було всередині вересня, я ніколи не забуду той момент, я йшла, підіймалася до Старого міста, до замку, і почула звуки дощу, хоча дощу насправді не було. Я здивовано почала роззиратися довкола, і в поле мого зору потрапив чоловік, який тримав у руках палицю і перевертав її, і виходив дуже мелодійний звук. Я підійшла до чоловіка і купила свою першу дощовицю.

– Що підбило не просто мати такий інструмент, а спробувати його створити власноруч?

– Коли приїхала додому, довго гралася цією дощовицею, насолоджувалася звуком, і прийшло бажання самій спробувати створити щось подібне, поекспериментувати, чи вийде у мене інший звук. Куплену дощовицю я не розбирала, у мене був знайомий, який знався на дощовицях, і розказав мені основні етапи її виготовлення.

Більш-менш знаючи теорію виготовлення, я взялася шукати борщовик, у місті цієї рослини, звичайно, не знайти, бо вона отруйна. Спочатку мої пошуки були в Торчині, потім в Антонівці, його там дуже багато. І почала експериментувати, робити свої перші дощовиці.

– А чи знали Ви історію дощовиці?

– Так, історію я знала, розказав мені її майстер у Кам’янці-Подільському. За легендою, хоча це однозначно було правдою, древні мольфари у Карпатах, коли не було цивілізації, прогнозу погоди, виготовляли дощовиці, палиці дощу, і закликали або проганяли дощ. Як на мене, якщо дощовиця буде грати дзвінко, то, можливо, дощ вдасться відігнати. А якщо звук буде грубий, ніби один потік, то дощ можна прикликати. Зараз, звичайно, яке закликання може бути… Хоча майстер говорив, що навіть нині, якщо вийти у чисте поле, маючи із собою кілька дощовиць, в які вкладена душа, то ними можна закликати, якщо не дощ, то хоча б хмари.

– А яке призначення дощовиць у цивілізації, у сучасному світі?

– Ви, напевно, на собі перевірили, що це – дуже гарний релакс, заспокоєння нервів після важкого дня. Наше ж тіло на 90% складається з води, і звуки води дарують йому певну гармонію. Багато українських етногуртів використовують дощовиці у своїй творчості.

– Скільки дощовиць за цей рік Ви виготовили?

– Більше ста. Я роблю, не задумуючись, куди я діну дощовицю. Спочатку виробами обдаровувала друзів.

– Як відбувається сам процес виготовлення?

– Я приходила з навчання стомлена, хотілося просто відволіктися. Я сідаю (мама мене не розуміє, каже, що краще поспати чи подивитися фільм), починаю длубатися, чистити… але перед тим пізньої осені я їду по борщовик, заготовлюю його, страюся вибирати міцні стовбури, тому що багато є тріснутих, а це дуже важливий момент. Вибираю якомога чистіші, найкращі. Привожу їх додому в Луцьк, у свій підвал, там вони стоять, заготовлюю я дуже багато, бо літом я цього не зможу зробити (борщовик, що буяє, залишає опіки на тілі людини, - авт.), чищу маленьким ножиком. Потім – це дуже важливий момент – борщовик треба перенести у квартиру. Від зміни температур він може дуже лунко тріснути – звук схожий на постріл. Тріснуті стовбури я теж зберігаю, бо мені шкода їх викидати, може, потім пригодяться чи вдасться їх склеїти. Але якщо борщовик тріснув, то це означає, що він був не дуже міцний і не надто придатний для дощовиці. Ті ж стовбури, які пройшли перевірку, переходять до наступного етапу. Після цього я роблю по спіральці перетинки, переважно із зубочисток, а вони є різної товщини, що також впливає на звук. Потім, коли перетинки зроблені, ззовні я зрізаю зайві частини зубочисток, зашліфовую наждачкою. Коли він зашліфований, можна наносити різні малюнки, а можна і не розмальовувати. Якось захотілося мені намалювати небо і поле з маками — вийшла невеличка дзвінка дощовиця з таким малюнком. Ще коли я захоплювалася Індією (хоча і зараз нею захоплююся), розмальовувала дощовиці

візерунками з голови в індійському стилі.

– А якими фарбами треба розмальовувати дощовиці, чим покривати?

– Бачила в Інтернеті, що розмальовують акриловою фарбою, але це мені трохи затратно, тому я викоритовую гуаш, потім лакую. Лакувати – обов’язково. А після починається найцікавіший процес — засипання різних частинок і слухання. Це може бути усе, що завгодно — від круп — до камінчиків і подрібненого скла. Щоправда, зі склом я ще не експериментувала. Найменші частинки за звуком схожі на дрібний дощ або дощ, який тільки починається. А якщо насипати більші за розміром частинки — наприклад пшеницю — звук виходить грубший. І от я змішую різні частинки, аби отримати потрібний мені звук. Головне — під час прослуховування не впасти у транс чи нірвану, бо від звуків дощовиці настає повне розслаблення.

Нині Настя виготовляє дощовиці на продаж, проте не хоче повністю комерціалізувати свою діяльність, бо, на її думку, в такому разі зникає те, “що від душі”, магія.

Якщо ж говорити мовою прагматизму, то різні за розміром, стилем оздоблення, дощовиці орієнтовно вартують від 20 до 60 гривень. Невисока ціна, як для того, аби купити легенду, правда?

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---