Світ художника Григорія Чорнокнижного: до 102-ї річниці з дня народження

У сприйнятті мистецтва душею небайдужою творчість художника безсумнівно талановитого і вдумливого відкривається як персональний Всесвіт у вервечці взаємопов’язаних подій від народження до смерті людини на Землі, пошуків себе як мистця і надбань на цьому шляху, та найвагоміше, все-таки, – той унікальний живописний спадок, який мистець залишив по собі. Бо вписав не лише себе у портрети людської історії, а охопив весь той час, у якому жив…

Сьогодні 102- річниця з дня народження Григорія Чорнокнижного – віртуоза пензля, майстра кольорів, творця гармонії у образах і фарбах.

Від імені цього художника віє містикою. Послухаймо голос самого Григорія Чорнокнижного про своє коріння, коли у інтерв’ю журналістці Валентині Штинько у 1992 році він розповідав:«З діда-прадіда ми були Чорнокнижниками, то вже потім записали мене Чорнокнижний… Народився я в Оренбурзькій області, куди батьків виселили з України. Батько вмів замовляти, знав, як зарадити від усякої немочі й людині, й скотині, вся округа до нього зверталася. Мав чорного сундучка, де зберігав різні старовинні книги: Біблію, «Лєчєбніки», а також твори Достоєвського, Чехова».

Передав батько синові-мистцеві мабуть не стільки здібності до окультизму, скільки надчутливість до краси цього світу у її емоційних вібраціях, нагородив генетичною вправністю до трансляції гармонії у власній палітрі. Пейзажі Чорнокнижного заворожують. Вони випромінюють аромати трав, квітів, самого повітря. А натюрморти не просто оживають перед очима глядача, а якимсь незбагненним чином об’ємно «обступають» його і «включають» у свій простір. Містика!Свою живописну «Пісню пісень» вписав Григорій Чорнокнижний у земний ритуал поклоніння жінці і красі жіночого тіла. Для мистця це було зразком вищої естетичної цінності, що його пропонує людині її земне життя у вимірах поза часом і смертю. І жінка на полотнах Чорнокнижного – щира і справжня, природна і безпосередня, та, яка ступає по землі босими ногами. Цікава деталь: заглибився у цю тему прекрасного тілесного художник уже будучи у поважних літах та розмінявши сьомий десяток.Час і епоха, в яку художникові судилося жити, розвиватися як особистості, формуватися у мистецтві, змусило його пережити багато трагічних подій, особистих болючих компромісів. Григорій пройшов війну. Людина, яка бачила смерть, змінюється безповоротно. Навчання у Харківському державному художньому інституті, до якого вступив молодий абітурієнт у 1938 році, саме тоді, напередодні війни поступово втрачав закладений Малевичем, Бойчуком, Кандінським, Седлярем та ін. дух свободи творчого самовираження і експерименту, а невідворотно ставав «кузнею кадрів» соцреалізму, жорстко обламуючи крила молодим художникам. Творчі дискусії стихали, а згодом запанувала тиша та загальний «одобрямс», коли на загал озвучувались «ідеологічно правильні» речі, а з власними судженнями варто було обережно обирати співрозмовників або взагалі промовчати. Мистець в таких умовах повинен був переживати болюче «роздвоєння особистості» і якимсь чином поєднувати кар’єру і творчість, укладаючи компроміси насамперед з власною совістю.

Портрети Леніна та інших радянських діячів (які, як відомо, в ті часи довіряли виконувати далеко не кожному художникові), трударів і доярок, прикордонників і снайперів, тематичні полотна на традиційні теми оспівування праці радянської людини відкривали Григорію Чорнокнижному двері статусних виставкових залів і музеїв, давали можливості кар’єрного зростання і визнання. У 1964 році він стає членом Спілки художників СРСР, активним учасником численних республіканських, всесоюзних і міжнародних експозицій. Саме у цей час приїздить мистець до Луцька, бере активну участь у культурному житті нашого міста і стає одним із ініціаторів створення Волинської секції спілки художників. Власне, його праця і вклад у формування культурної еліти, мистецького середовища Волинської області у ті «соціалістичні» десятиріччя важко переоцінити. Колега по цеху, товариш Володимир Галькун написав портрет Григорія, де ми бачимо гарного серйозного чоловіка із сумним поглядом.Пильному глядачеві в цих роботах відчувається певна його відстороненість, та малярська школа реалізму у виконанні Григорія Чорнокнижного не викликає сумніву у його таланті і віртуозності. Хоча сам він визнавав, що в процесі малювання замість обличчя вождя на полотні проступала нежива маска. Щирість мистця проступала у деталях.

«Все одно час зробить своє, навіть без волі мистця, відобразившись в найнезначніших моментах. Можливо, але тому не в змозі нищити жодної своєї роботи… Інколи почуваюся їхнім заложником. Однак підняти руку – не можу. Це був би злочин. Гріх перед самим собою і своїм часом. Щось на зразок самогубства. Майбутнє – найкращий суддя. Воно розбереться в катаклізмах моєї доби. Дасть вірну оцінку мені, моєму час і творам, створеним на його тлі», – таке проникливе судження вдумливої людини-мистця цитує мистецтвознавець Зоя Навроцька у публікації «Художник на тлі доби», де дуже ґрунтовно аналізує творчий доробок Григорія Чорнокнижного саме у контексті ідеології того часу, коли він працював. Повний каталог його творів, що зберігаються як у державний, так і приватних колекціях, дбайливо укладено працівниками Луцького художнього музею.

Сучасний глядач сприймає творчість мистців попереднього покоління у власному часовому вимірі, зважаючи на реалії і інновації динамічного інформаційного ХХІ сторіччя, напевне, не усвідомлюючи у повній мірі небезпеку ідеологічних пасток, творчих лімітів і способів «мистецького виживання» художників сивочолих.

Вже багато років нема серед нас цього художника, мудрого і відповідального. Помер і похований він у Луцьку. Та справжній мистець живе, допоки хвилюють і наповнюють красою його полотна життя нових поколінь.За матеріалами сайту Галереї мистецтв НСХУ

Марія Пилипчук

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---