Як йому вдалося таке написати? - Нова збірка від Лазуткіна в Луцьку

Але все одно – по зернині, потроху
неначе збагнувши – вже час
ми творимо разом велику епоху
й вона проростає крізь нас.

Дмитро Лазуткін - поет, перша збірка якого вийшла у 2003 році («Дахи»), справді творить, чи співтворить нову епоху – епоху 2000-тисячників – разом з тими авторами, які почали писати й публікуватися на початку XXI століття. Cьогодні він презентує свою новостворену збірку у Луцьку.

«Колядки і вальси» - вже сьома робота автора і творіння 2014 року. В ній не лише нові вірші, які позначені однойменним першим розділом, а й твори більш давніх років – причому за весь період творчості. А це означає, що читач зможе прочитати і вірші, написані у 1997-му, і зовсім нещодавні, але раніше публіковані 2012-го.
Є в книзі і переклади поезії білоруських авторів Віталя Рижкова, Сяргея Прилуцького, Андрея Хадановича, а також російського Дмитрія Кузьміна. Видавець доповнив збірку вибраними піснями – із репертуару гуртів «Файно», «Калєкція», «Запаска», «Козак систем».

Пише Лазуткін про все – важко виділити якусь тему або якісь теми, які б переважали, щоб зробити його «тематичним» поетом. Інженер-металург, тренер з карате, кікбоксер, журналіст та спортивний коментатор Дмитро і у віршах, як і в житті, різноплановий:

тема родини і друзів

всі друзі – у стан перехожих
кохані – в омани оаз
самотністю власною схожі
найкраще – це гаяти час
●●●
та одного разу зриваєшся – батьку – кричиш- що робити?!
на вулиці Чернишевського такі питання доречні

як що робити? – вчасно поливати квіти
годувати кота – інакше вони приречені.

тема плинності буття

розповзалося сонце і стиглі вишні
закипала кава у хіросімі
нас попереджали – ви геть не вічні
(переважно щури принагідно свині)

батьківщини:

і ця моя розхристана країна
і сірі неримовані кути..

У розмові зі ще одним поетом, Юрієм Матевощуком, Дмитро сказав, що він намагається присвячувати своє життя тому, що йому подобається. А коли витрачаєш сили й енергію на «улюблені іграшки», відбувається постійна підзарядка.
Мабуть, тому метафори, «виткані» Лазуткіним – це, перш за все, творіння, що подобаються йому самому. І це видно з того, як у кожній (!) поезії він «смакує» «страву» за власним (!) рецептом.

Чого варті хоча б наступні кілька:
●●●
ти знаєш, на що перетворюється розлитий чай незручної розмови?
●●●
кавуновим зерням
лишається решта літа у порцеляновій мисці.
●●●
місто з усіма його вогнями
мирно заховалося під ковдру
дихати бензиновими снами.
●●●
ти будеш з нею разом пити небо?
ти будеш доглядати її жах?
●●●
вночі пливуть дерева нетутешні
чарівні як на згині липня тижні.
●●●
пакистанський малюк уповільнює місячне сяйво
у прозорій кімнаті на стінах ростуть колоски
та кишені доріг надто рвані щоб втримати зайві
і невміло приклеєні до горизонту зірки.

Мова Лазуткіна – проста, зрозуміла, без термінів. Зі знаків пунктуації все мінімалістично – лише три крапки, двокрапка і тире – жодних тобі крапок і ком.

Замість звичних «цитат, що запам’яталися» - вірш:

Нема

розставляв прапорці заплітав тенета
десь і сам блукав ніби дикий звір
а вона питала: ну де ти? де ти?
я кохаю тебе повір

а вона дзвонила йому надвечір
не чекаючи поки подзвонить він
і кохання тримало її за плечі
й кошеня звивалося біля колін...

і птахи що у сни її залітали
і вогні що з'являлися і не зникали
і цілунки котрими ловила тишу
обертались на гру – божевільну і хижу
але билося серце
і в серці лунало:
мала я ніколи тебе не залишу

він шукав пояснень робив зауваження
доки сонце сідало над житломасивами
а вона все ловила якісь відображення
бо їй просто хотілось чогось красивого

він казав – ми ніколи не станемо іншими
він благав дочекайся а там побачимо
їхні ночі були показово грішними
аж настільки що не вимагали пробачення

але справжня ніжність нічним експресом
пролітає лишаючи присмак болю
він приходив невчасно прощався весело
говорив – щось назавжди єднає нас із тобою

заганяв себе у шаленім русі
ніби світ чужий ніби світ – тюрма
та одного разу кинув усе й повернувся
а її нема

Вирок: Дмитро Лазуткін і його «Колядки і вальси» - це зовсім не той автор і не ті вірші, які зазвичай вивчають у школі. Не хрестоматійні тексти, читання яких вганяє в сон. Навпаки – його поезія «накриває» хвилею «мурашок по шкірі», пришвидшеним серцебиттям і думками: «Чорт забирай, це ж геніально! Як йому вдалося таке написати?».
Але найкращий спосіб у цьому переконатися – самому познайомитися з автором.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---