«За націоналізм засудили на 25 років», - відомий композитор з Волині
Почесний громадянин Нововолинська, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, композитор, поет і музикант Олександр Каліщук – людина з надзвичайно складною долею. Ще зовсім юним шістнадцятирічним школярем він потрапив у лапи радянської системи, яка ненавиділа все українське. Його творчу натуру не змогли зломити ні тюрми, ні режим, який поставив на Олександрові Каліщуку тавро в’язня, з яким не так вже й легко було жити при радянській владі, і ось уже більше півстоліття поет і композитор творить на культурній ниві. Про нелегкі випробування на життєвому шляху та творчі плани розповідає інтернет-видання «БУГ».
«Та що там ще про мене писати, і так багато вже написано»,- сором’язливо усміхається знаний композитор.
Удома на фортепіано стоять безліч фотографій Олександра Пилиповича. Скрізь він у вишиванці, вдома всюди українська символіка. «За це колись і постраждав», – згадує Олександр Каліщук. Навчаючись у 10-му класі, разом з однокласниками організував націоналістичну групу. Читали Грушевського та бандерівські листівки. За це школярів засудили до 25 років тюрми.
«У нас якраз був пошитий синьо-жовтий прапор, ми його хотіли на виконком повісити, але, бачте, не встигли», – зітхає поет.
«Мене вислали в Пермську область, поселення Сердухів. Ну як поселення? То було кілька бараків. Ми валили ліс», – згадує ті нелегкі часи композитор. Олександр Каліщук повернувся додому через 4 роки – строк скоротили після смерті Сталіна, та врахували, що засуджений був «малолітнім».
Після того, як повернувся додому, батьки не впізнали сина. «Видно, так змінився»,- усміхається Олександр Пилипович.
Після повернення додому пішов працювати баяністом в клубі в Іваничах. «Мелодії підбирав на слух, бо на баяні не те, що грати не вмів, а навіть й як слід не знав, як він називається», – згадує Олександр Каліщук.
А потім поїхав працювати в школу в Павлівку. «Я погодився там працювати за однієї умови, – якщо мене візьмуть туди в 10 клас. Я ж в себе в школі не довчився, ні атестата не мав, нічого», - розповідає Олександр Каліщук. У школі композитор познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Фактично відтоді вони нерозлучні. Після школи разом поїхали вступати до Львова: він – у консерваторію, вона – в медучилище.
Щоправда, повчитися в консерваторії Олександру Каліщуку так і не вдалося: після двох місяців його розсекретили та відправили додому, мовляв, їм люди з судимістю там не потрібні. Згодом Олександр Пилипович заочно закінчив диригентський факультет та курси культпрацівників у Харкові.
«То, бачите, такі тяжкі часи були. Тепер не так буде, після революції всі зрозуміли, що треба будувати державу», - вважає композитор.
- Вашим першим широковідомим твором стала «Волиняночка»?
– Ну, напевне. Вона облетіла увесь світ. Мені сусідка з Канади платівку привезла. Правда, вона зламана – митник у Москві зламав, це ж були радянські часи. Мене, до речі, з роботи звільнили через пісню.
– А яка композиція є вашою улюбленою?
– Навіть не знаю… Люблю «Лелеки» на слова Дмитра Павличка. Павличко приїжджав на передвиборчу кампанію у Нововолинськ. Я заспівав пісню на його слова, Павличко заплакав. Він сказав: «Я й забув, що в мене такий вірш є».
Олександр Каліщук зізнається, що у сім’ї не було нікого творчого взагалі, тому від кого дістався такий талант – важко сказати. Але поет не перестав писати і зараз – щодня з-під його пера виходять нові вірші. Щоправда, поки немає аудіозаписів із виконанням пісень автором, але у найближчому майбутньому це може змінитися – дочка Олександра Каліщука має намір серйозно взятися за цю справу – країна має знати, ким варто пишатися.
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
«Та що там ще про мене писати, і так багато вже написано»,- сором’язливо усміхається знаний композитор.
Удома на фортепіано стоять безліч фотографій Олександра Пилиповича. Скрізь він у вишиванці, вдома всюди українська символіка. «За це колись і постраждав», – згадує Олександр Каліщук. Навчаючись у 10-му класі, разом з однокласниками організував націоналістичну групу. Читали Грушевського та бандерівські листівки. За це школярів засудили до 25 років тюрми.
«У нас якраз був пошитий синьо-жовтий прапор, ми його хотіли на виконком повісити, але, бачте, не встигли», – зітхає поет.
«Мене вислали в Пермську область, поселення Сердухів. Ну як поселення? То було кілька бараків. Ми валили ліс», – згадує ті нелегкі часи композитор. Олександр Каліщук повернувся додому через 4 роки – строк скоротили після смерті Сталіна, та врахували, що засуджений був «малолітнім».
Після того, як повернувся додому, батьки не впізнали сина. «Видно, так змінився»,- усміхається Олександр Пилипович.
Після повернення додому пішов працювати баяністом в клубі в Іваничах. «Мелодії підбирав на слух, бо на баяні не те, що грати не вмів, а навіть й як слід не знав, як він називається», – згадує Олександр Каліщук.
А потім поїхав працювати в школу в Павлівку. «Я погодився там працювати за однієї умови, – якщо мене візьмуть туди в 10 клас. Я ж в себе в школі не довчився, ні атестата не мав, нічого», - розповідає Олександр Каліщук. У школі композитор познайомився зі своєю майбутньою дружиною. Фактично відтоді вони нерозлучні. Після школи разом поїхали вступати до Львова: він – у консерваторію, вона – в медучилище.
Щоправда, повчитися в консерваторії Олександру Каліщуку так і не вдалося: після двох місяців його розсекретили та відправили додому, мовляв, їм люди з судимістю там не потрібні. Згодом Олександр Пилипович заочно закінчив диригентський факультет та курси культпрацівників у Харкові.
«То, бачите, такі тяжкі часи були. Тепер не так буде, після революції всі зрозуміли, що треба будувати державу», - вважає композитор.
- Вашим першим широковідомим твором стала «Волиняночка»?
– Ну, напевне. Вона облетіла увесь світ. Мені сусідка з Канади платівку привезла. Правда, вона зламана – митник у Москві зламав, це ж були радянські часи. Мене, до речі, з роботи звільнили через пісню.
– А яка композиція є вашою улюбленою?
– Навіть не знаю… Люблю «Лелеки» на слова Дмитра Павличка. Павличко приїжджав на передвиборчу кампанію у Нововолинськ. Я заспівав пісню на його слова, Павличко заплакав. Він сказав: «Я й забув, що в мене такий вірш є».
Олександр Каліщук зізнається, що у сім’ї не було нікого творчого взагалі, тому від кого дістався такий талант – важко сказати. Але поет не перестав писати і зараз – щодня з-під його пера виходять нові вірші. Щоправда, поки немає аудіозаписів із виконанням пісень автором, але у найближчому майбутньому це може змінитися – дочка Олександра Каліщука має намір серйозно взятися за цю справу – країна має знати, ким варто пишатися.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть
Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Коментарів: 0
У В’єтнамі кількість жертв тайфуну «Ягі» перевищила 290 осіб
Сьогодні 21:17
Сьогодні 21:17
«У командуванні брали хабарі»: волинянин на два роки самовільно залишив військову частину
Сьогодні 20:59
Сьогодні 20:59
У Лівані та Сирії масово вибухнули пейджери. Є загиблі, поранено майже три тисячі людей
Сьогодні 20:41
Сьогодні 20:41
Волинський суд конфіскував автомобіль у латвійця
Сьогодні 20:23
Сьогодні 20:23
На Волині відзначили найкращих спортсменів та їхніх тренерів
Сьогодні 19:11
Сьогодні 19:11
Пропонував співпрацю чотирьом жінкам: колишнього гінеколога з Луцька знову судять за сутенерство
Сьогодні 18:35
Сьогодні 18:35
Вчені назвали причину руйнівних повеней в Європі та світі
Сьогодні 18:16
Сьогодні 18:16
Додати коментар:
УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.