Кардіолог обласної лікарні – учень легендарного академіка Амосова

Знайомство 28-річного Зоряна Завербного та світоча української медицини Миколи Амосова відбулося ще далекого 1975-го. На той час молодий лікар повернувся із Сибіру, де працював за направленням, до рідного Львова. Прочитав у газеті оголошення «Інститут туберкульозу і хірургії запрошує молодих спеціалістів» та без жодних попередніх домовлень вирушив до Києва.

Про це йдеться на сторінках щотижневої газети «Волинські Новини» (№41).

Запорука успішної операції – точність рухів і холоднокровність розрахунків

– Як зараз пам’ятаю: разом із мамою ми постукали у двері ординатури. Заходимо – Амосов! «Доб­рий день, Миколо Михайловичу. Ми зі Львова», – привіталися. Лікар, який уже тоді здобув світову славу, сидів за столом і спокійно пив чай із сушених яблук. Вислухав. Узяв до рук мій рекомендаційний (його написав давній товариш Амосова, професор зі Львова). І так само спокійно промовив: «Обіцяти нічого не буду. Але... побачимо-подивимося».

Проводити операції на серці Зорян Завербний став не відразу. Спершу два роки відпрацював в ординатурі. Потім асистував у дитячому відділенні. А відтак і сам узяв до рук скальпеля. На той час заклад, очолюваний академіком Амосовим, був фактично єдиним в Україні, де рятували найскладніших кардіо­хворих. Щоб потрапити на операційний стіл, пацієнти ставали в чергу за багато місяців наперед. Тож кардіохірургія працювала цілодобово сім днів на тиждень 12 місяців на рік.

– Графік – дуже напружений. Кардіохірург мав щомісяця виконувати від ста операцій і більше, кожна з яких тривала близько трьох із половиною годин. Але ми, спеціалісти, цьому лише раділи. Точність рухів під час операцій доходила до автоматизму. Ми чітко знали, що треба і як треба. Усвідомлюючи величезну відповідальність за кожного пацієнта (а наймолодшим із них було по кілька місяців), навчилися опановувати хвилювання, бо з тремтячими руками операцію не зробиш, – провадить лікар.

Згадуючи період 27-літньої роботи в Інституті Амосова, Зорян Завербний не приховує: летальні випадки також траплялися. Адже кожен пацієнт – індивідуальність. Бувало, серцевий клапан завеликий вшиєш – синдром малого викиду і...

– Особливо тяжко було лікарям, коли помирала дитина, – зізнається Зорян Михайлович. – Ще доки молодий спеціаліст, якось не так боляче сприймаєш. А з віком усе більше ставишся до маленького пацієнта, як до власної дитини. І це негативно впливає на холоднокровність, яка вкрай потрібна під час операції.Він був серед тих, хто «народив» кардіоцентр на Волині

Отримавши досвід під час проведення 10 тисяч (!!!) операцій, Зорян Завербний на запрошення головного лікаря Волинської обласної клінічної лікарні Івана Сидора став практикувати на Волині.

– Іван Миколайович запропонував узятися за створення кардіоцентру на Волині. Я трохи повагався. Адже починати потрібно було з нуля, – пригадує Зорян Михайлович. – Утім погодився і з 1999-го став працювати в обласній лікарні.

Відразу хірургічні втручання проводили без апарата штучного кровообігу, тобто на серці, яке працювало. Але це, зі слів Зоряна Завербного, аж ніяк не свідчить про «вищий пілотаж» (наш співрозмовник в інституті Амосова провів цих операцій коло восьми сотень).

– Щоб удосконалювати роботу кардіоцентру, я запрошував колег із Києва, разом ми робили операції із зупинкою серця. Паралельно їздив до Польщі, аби врешті-решт привезти на Волинь апарат штучного кровообігу (він вартував близько 400 тисяч доларів). І так в обласній лікарні розпочалася нова віха розвитку кардіохірургії, – пригадує Зорян Михайлович.

Дебютного 2003-го волинським спеціалістам вдалося провести 50 операцій. Наступного року – 60. Іще через рік – 75. І ось так кількість хворих, яким допомогли фахівці обласної клінічної лікарні, постійно збільшувалася.

– Звісно, в Києві я оперував знач­но більше. Але серед факторів порівняно невеликого числа пацієнтів – обережність хворих (як-не-як, столичні клініки давно вже завоювали авторитет), ціна операції (близько десяти тисяч гривень), – зізнається спеціаліст. – І якщо порівняти з розміром пенсій, то для багатьох хворих здорове серце було (та й лишається) недосяжною розкішшю.

Проте Зорян Завербний старався щосили. Хвилюючись за життя кожного пацієнта (а відтак, додає, і за свою репутацію), він упродовж п’яти літ працював без відпустки. Формував колектив професіоналів кардіохірургічного відділення. Учив навіть, як правильно скальпель у руках тримати. А коли підросло молоде покоління, Зорян Михайлович вирішив перейти на більш спокійну роботу: проводити прийом у поліклінічному відділенні при обласній лікарні, консультувати в Луцькому пологовому будинку, удосконалюватися в напрямку ехокардіографії. А на дозвіллі – перечитувати праці свого Вчителя Амосова.

На сороковий день після смерті Амосов прийшов уві сні: вперше і востаннє...

– Дуже часто беру до рук книгу, яку мені підписав Микола Амосов. Шукаю в ній відповіді на майже всі питання, які ставить нам доля. І назавжди лишуся вдячним Миколі Михайловичу. Бо він повірив у мене, дав розвинутися як спеціалісту. І нині, у свої 70, я можу озирнутися й сказати: літа прожито недарма, – розмірковує оповідач і додає: – А ще дуже тішуся за тих жінок, яким вдалося повернути радість материнства. Є така в мене Лариса Жилко: молода жінка, ще 39 нема. Колись її прооперував. Після того вона двох діток народила. Хотіла ще третю. Медики відмовляли. Мовляв, надто великий ризик. А вона сказала: «Якщо на пологах буде Зорян Михайлович, усе складеться добре». І справді, все минуло чудово....У грудні 2002-го академіка Амосова не стало. На 90-му році життя він відійшов у Вічність. Та до помічниці Зоряна Завербного, медсестри Галини Миколаївни, Амосов прийшов уві сні десь на сороковий день після смерті. Весь у довгому чорному вбранні, лікар промовив до жінки: «Не покидай його. Він учень мій. Допомагай. У всьому й зав­жди». Обернувся до вікна. І зник...

Ліки від Миколи Амосова для хорошої роботи серця

– 500 г меду

– 500 г родзинок

– 500 г кураги

– 500 г інжиру

– 500 г чорносливу без кісточок

– 2 скл волоських горіхів

– 1 лимон зі шкіркою.

Лимон ретельно помити, ошпарити, щоб змити харчовий лак. Сухофрукти, горіхи та лимон подрібнити у блендері або перемолоти на м’ясорубці, змішати з медом (1:1) до однорідної маси, розкласти у скляні банки та зберігати в холодильнику.

Їстипо 1 ст. ложці тричі на день за 30 хв до їди.

Рецепти довголіття із книг академіка Амосова

– Найчастіше людина хворіє через лінь і жадібність, але іноді через нерозумність.

– Не сподівайтеся на медицину. Вона непогано лікує багато хвороб, але не може зробити людину здоровою.

– Людина така досконала, що повернути здоров’я можна майже завжди. Зусилля зростають у міру її старіння та поглиблення хвороб.

– Здоров’я як важлива мета постає перед людиною, коли смерть стає близькою реальністю.

– Для здоров’я потрібні чотири умови: фізичні навантаження (достатньо 20-30 хв. фізкультури на день), обмеження у харчуванні (підтримуйте вагу в співвідношенні зріст у сантиметрах мінус 100), загартовування, час відпочинку і вміння відпочивати.

– Кажуть, що здоров’я – щастя уже само по собі. Це неправильно. До здоров’я так легко звикнути й перестати його помічати. Однак воно допомагає домогтися щастя в сім’ї та роботі. Допомагає, але не визначає.

Оксана БУБЕНЩИКОВА

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---