«Я мав померти ще у 2000-х»: історія луцького чоботаря, який подолав 18 років залежності

Олександр Ясельський з Луцька 13 років працює чоботарем у невеликій майстерні. За плечима у чоловіка – 18 років ін’єкційної залежності. Зараз має дружину, роботу та хобі, а також майструє оригінальні вироби зі шкіри.

Ремонтує взуття Олександр Ясельський в підвалі в центрі Луцька. На полицях – десятки пар у черзі, на столі – нитки, клей і шкіра. Каже: найбільше любить складні ремонти – ті, від яких відмовилися інші майстри, пише Суспільне.

«В мене є такий пунктик, мене дружина за це сварить. Приходять клієнти і кажуть, що в інших майстернях не захотіли братися. Складні ремонти мене чіпляють і я не можу відказати, і ремонтую цю пару», – розповідає чоловік.

Олександр зізнається: професії чоботаря ніде не вчився.

«В мене хороші вчителі були, самоучки. І я самоучка. Я не закінчував нічого, ніяких училищ. Показали раз, другий. Головне побачити, один раз зробити виріб. А дальше практика», – каже майстер.«Я той, хто мав померти»

У майстерні чоловік працює з 2013 року. До цього намагався стати різьбярем по дереву, але через наркотичну залежність залишив навчання. Чоловік пригадує: тоді навіть не уявляв, що зможе працювати.

«Моя залежність не давала мені можливості працювати. Мені з самого початку моєї залежності сказали, що робота і наркотики – несумісні», – говорить лучанин.

За плечима Олександра – 18 років ін’єкційної залежності. Чоловік переконаний: змінити життя можливо, якщо людина сама цього хоче.

«Якщо в серці є бажання змінити і прикласти до цього зусилля, то вихід є. Я цьому живий приклад. Я той, хто мав ще померти у 2000-х роках», – говорить Олександр.

Після звільнення від залежності у 2013 році поруч опинилися люди, які допомогли опанувати нове ремесло.

«Тоді близькі людини чотири вокруг мене мали дотичність до цієї професії: чоботар, сапожник, ремонт взуття. Вони одразу мене огорнули такою увагою і сказали: «Якщо ти хочеш, отримуєш і знання, і таку професію», – пригадує лучанин.«Люблю прошивати»

Серед улюблених процесів у роботі – ручне прошивання. Для роботи майстер використовує нитки десятків кольорів.

«У кожного майстра є щось любиме і нелюбиме. Я не люблю підклейки. Стараюся все прошивати, – каже чоботар. – Маю нитки різних кольорів. 10 років тому тільки були коричневі, чорні та білі. Зараз багато відтінків є, можна примхливим клієнтам догодити».

Читати ще: «Не хотів, щоб донька бачила мене таким». Історія колишнього наркомана з Луцька

Швидкий ремонт, додає, не його формат. Зізнається: може прошивати взуття годинами.

«Прошиваючи і снідаю, і обідаю. І отак проходить робота, – говорить майстер. – Раніше в мене були шкіряні напальчники. Купляю ізоленту і на кожен день перематую. Бо від клеїв і хімії руки пересихають і тріскаються, ріжуться пальці».

Черги на кілька тижнів

За словами Олександра Ясельського, у Луцьку частина майстерень із ремонту взуття позакривалися, тому замовлень вистачає.

«Зі всього міста люди їдуть і багатий наплив. І не завжди, на жаль, вдається вчасно зробити замовлення, – каже чоботар. – То в мене поток і на неділю-дві черга стоїть».

Після роботи Олександр займається виробами зі шкіри. Каже: це радше хобі, ніж професія. Одне з останніх замовлень – обкладинка для старої Біблії. Жодного разу майстер не повторює свої роботи.«Я вже отримав свою мрію»

Чоботар зізнається: головне у своєму житті він уже має.

«Про що я мріяв? Я вже, чесно кажучи, свою мрію отримав. В мене любляча, хороша дружина. В мене дім. Я роблю речі своїми руками, заробляю на хліб цим і це дуже добре», – каже чоловік

Своєю історією майстер хоче показати: навіть після важкої залежності життя можна змінити. Бо завжди є надія і коли є бажання в серці.

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---