USD 28.35 28.45
  • USD 28.35 28.45
  • EUR 33.60 33.75
  • PLN 7.50 7.54

Трагедія Луцької в’язниці: ми пам’ятаємо

Минула 74-та річниця із дня трагедії масових розстрілів у Луцьку. Тоді, далекого 1941-го глобальне та жорстоке винищення ув’язнених і заарештованих здійснили співробітники Народного комісаріату внутрішніх справ (НКВС) СРСР. Це сколихнуло увесь світ та тривожить досі.

ВТЕЧА ЦІНОЮ В ЖИТТЯ

«Початок 1939-го року ознаменувався для заходу України, та й для всього світу як старт масових депортацій, арештів та жорстоких вбивств. До Луцька звозили «неугодних» з усіх куточків Волині. Архівні документи свідчать, що серед ув’язнених – патріотично налаштована молодь, активісти Організації українських націоналістів, священнослужителі, представники наукової та творчої інтелігенції. Усіх їх планували евакуювати у Вологду та Астрахань. Для цього виділили 75 вагонів.

Втім, усе змінилося 22 червня 1941-го року. Тоді приблизно о 14:00 годині Луцька тюрма була піддана бомбардуванню з ворожих німецьких літаків. Після закінчення бомбардування в’язні вчинили бунт. Поранені, налякані, холодні та голодні люди тікали, намагаючись врятуватися. Тоді пощастило одиницям... Навздогін утікачам були вислані наряди НКВС, які жорстоко розстрілювали людей на місці або ж силоміць повертали до тюрми», - розповідає для Інформаційного агентства Волинські Новини кандидат історичних наук Леся Бондарук.

МАСШТАБИ ТЕРОРУ

Працівники НКВС у доповідних записках начальнику тюремного відділення УНКВС по Волинській області зазначали, що 23 червня 1941 року у зв’язку з бойовими діями біля Луцька з-під варти звільнили малоліток, «указників» та засуджених за малозначні злочини - всього 84 особи, а решту ув’язнених, близько 2000 осіб, говорить науковець Леся Бондарук, розстріляли на території Луцької в’язниці. Зі слів історика, цю чорну справу робила оперативна група працівників УНКВС по Волинській області під керівництвом капітана держбезпеки Розова, особовий склад 233 конвойного полку військ НКВС, керівний склад та наглядачі в’язниці. Розстріли здійснювали на підставі директиви народного комісара Держбезпеки СРСР Меркулова №2445-М від 23 червня 1941 року, згідно з якою, на осіб, які утримувалися в тюрмах західних областей України, складались списки, за якими вони підлягали розстрілу за місцем їх утримання у зв’язку з початком війни з Німеччиною. Розстрілювались не тільки особи, щодо яких винесли вироки про вищу міру покарання, але й засуджені до позбавлення волі, а також ті, щодо яких тільки розпочиналося слідство.

Як зауважують науковці Олег Романів та Інна Федущак у книзі «Західноукраїнська трагедія 1941», більшовицькі кати у неймовірній тісноті утримували в Луцькій тюрмі понад 4000 в’язнів, а це – по 200 людей в камері. Наглядачі відчиняли камери та виганяли ув’язнених на тюремне подвір’я. Згідно з однією з версій, вони оголошували, що звільнять усіх причетних до українського національного руху і казали їм гуртуватися в одній частині подвір’я. Тоді із натовпу вийшло 1500 людей. Їх почали розстрілювати із кулеметів, добивали гранатами. Згідно з німецькими джерелами, вбито 2754 в’язнів. Далі шукали вцілілих, яких виявилося 46. Їх змушували спалювати одяг та копати захоронні траншеї, куди кидали та закопували своїх побратимів.

ВИЖИТИ ПОПРИ ВСЕ АБО НЕВМИРУЩА СИЛА СЛОВА

Свої спогади про той страшний день оприлюднив дивом врятований політв’язень Микола Куделя.

Текст подаємо без змін:

«Боже! Що вони роблять? Іроди! Розстрілюють, рвуть гранатами. Хто б міг подумати! Варвари, душогуби! Світ такого не бачив, не чув... Люди рятуйтеся, хто як може! На західному подвір’ї хвилин 10-15 клекотіло, як десь у розжареному котлі. Тарахтіли кулемети, рвалися гранати. Тим часом на східному подвір’ї група в’язнів, приблизно 40-45 чоловік, кинулась до дерев’яної брами, яку хотіла повалити, але по втікачах застрочив кулемет. Подвір'я встелялось трупами, запливало гарячочервоною кров’ю. Далі невідь-звідки посипались кулі на нас усіх. Бачу, як до східного муру, який був найдовшим, спритні хлопці ставлять дошки, що тут валялися із розбитої кошари і тими дошками піднімаються на мур, пролазять через чотирирядний колючий дріт і перестрибують на той бік, на волю. Багатьом з них вдалося переплисти Стир і зникнути з очей катів. Я теж підбігаю до муру, піднімаюсь по дошці вслід за якимсь юнаком, але його скошує куля і він мертвий падає на мене. Ми обидва летимо вниз. В цей час енкаведисти зорієнтувалися в ситуації, і увесь вогонь скерували по втікачах. Я ще встиг піднятися, відбігти кілька кроків з нахиленою головою вниз від свистячих куль. Впав. Притих. Чую, як на мене навалюються трупи розстріляних в’язнів. Один накрив мою голову животом. Його кров потекла на моє обличчя. Потому знову – трупи, трупи, трупи... Деякі з них непосильним тягарем падають на мене. Я подумав: «Якщо куля не влучила, то трупи задушать...» Моя ліва рука була так причавлена, що потім я ще довго лікував її. Кати увесь час стріляли по людях, які бігали туди-сюди, наче загнані олені, збиваючи з ніг одні одних, рятуючись від смерті. Поранені благали добити їх. Хтось милостиво просив Бога прощення і царства небесного, а хтось безперестанку закликав до помсти. Помсти катам, вбивцям, варварам. Саме підчас такого передсмертного волання поранених, над нами з’явилася хмаринка і з неї сипнув краплистий дощ. В цей момент, немов з небес, почулися чиїсь голоси: «Люди! Люди! Дивіться, небо плаче за нами!», - так описував Луцьку трагедія Микола Павлович.

Довідково: Микола Павлович Куделя народився 10 березня 1914-го року у селі Буяни Луцького повіту, що на Волині. Помер 29 червня 2004 року. Микола Куделя був видатним український шевченкознавцем, учасником національно-визвольного руху за незалежність України, вижив під час розстрілу у Луцькій тюрмі.

У книзі «Під мурами луцької тюрми» Миколи Куделі кожна сторінка, просякнута болем, сумом та неймовірною вірою, детально розповідаючи про події того часу. Автор вклав душу, аби наступні покоління змогли відчути біль 22-23 червня 1941 року.

Під час масових арештів 1939-го Миколу Петровича взяли під варту. Його обвинувачували у націоналістичному спрямуванні та методом катувань примушували зізнатися про приналежність до ОУН. Вражає уривок:

«Після першої «стійки» (ред. – тримати стійку означало стояти рівно і дивитися на стіну, не опираючись, з опущеними донизу руками. Того, хто порушував ці вимоги, поліціянт бив по голові) мені було дозволено 24 години відпочити – лежати з закованими ногами в цій же кімнаті. Біля мене стояв молодий юнак – студент Роман Мандрика з Радехова. Якось так сталося, що наш охоронець вийшов з графіном за свіжою водою для себе. Тоді Роман шепнув до мене, питаючи, чи маю я з ким конфронтацію (себто, очну ставку), чи хто сипле мене? «Ні, не маю», – стиха йому відповідаю. Роман робить великі очі від здивування і просто благаючим тоном каже: «Держіться, друже! Їй-Богу, підете додому, згадаєте моє слово. Тримайтеся!... Ви переможете!...»

У такі тяжкі хвилини одержати моральну підтримку було неоціненною розрадою. Юнак був єдиним, хто допоміг мені витримати до кінця свої муки. І диво дивнеє сталося зі мною, до мене ніби сил прибуло, і я, лежачи на підлозі, подумав: от що значить підбадьоруюче слово! Словом можна вбити людину і можна воскресити її душу, бо воно таїть у собі якийсь магнетизм, невидимий заряд, енергію... Від рідного слова віє теплом такої ж рідної землі, яка зігріває, береже тебе. Доки народ зберігає свою рідну мову, доти він зберігає свою землю. Чужа мова – чужа енергетика, яка руйнує рідну землю, і я відчуваю це, усіма видимими і невидимими силами свого єства.

Тоді, лежачи на підлозі, в казематі, я відчував теплінь щирого слова юнака, яке вселило в мене віру і витримку.

Я міркував далі: «Що ж то за муки – стояти спокійно, адже наших предків козаків пекли гарячим залізом, били канчуками, але вони не здавалися. Напевне, і я таку кару витерплю довго і не зломлюся», - йдеться у книзі.

ПІСЛЯІСТОРІЯ

У 1944-му році визволили Луцьк від фашистських загарбників і тюрму знову почала використовувати радянська влада за призначенням. Тривало це аж до 1958 року. Микола Куделя у своїй книзі посилається на розповідь І. Мануйлика, який в 1944 році був в’язнем Луцької тюрми, бачив ці могили і був свідком того, як за наказом енкаведистів на чотирьох могилах хрести-фігури зрізали, а могили зрівняли із землею та заасфальтували.

Після 1958-го року приміщення Луцької тюрми переобладнали під навчальний заклад. І до 1998-го там розміщувалося музичне училище. Увесь цей час над неодспіваними душами лунала музика. Коли музучилище перейшло в іншу будівлю, ця залишилася пусткою.

25 вересня 2001 року на цьому місці заснували монастир Різдва Христового. Для облаштування церкви виділили три невеликі кімнати, а перша Літургія відбулася 18 грудня 2001 року.


Вже восени 2009 року на території Луцької тюрми розпочалися ексгумаційні роботи щодо виявлення останків в’язнів, розстріляних 22-23 червня 1941 року. Їх виконувало комунальне підприємство Львівської обласної ради з питань здійснення пошуку поховань учасників національно-визвольних змагань та жертв воєн, депортацій і політичних репресій «Доля». Проведенню ексгумації передували тривалі дослідження, пошукові заходи, збір свідчень очевидців тих подій.

Зауважимо, що з приводу розстрілу, у 1989 році прокуратура Волинської області порушила кримінальну справу. Слідство встановило, що перед початком Великої Вітчизняної війни у тюрмі №1 УНКВС Волинської області, яка знаходилась у Луцьку, на вулиці Бригіти, в приміщенні колишнього кляштору і костьолу утримувалися під вартою близько 70 осіб, засуджених Військовим трибуналом 5 Армії Київського Особливого Округу до розстрілу.
Під час проведення слідчо-пошукових дій встановили 481 в’язня поіменно. З них 121 особу у квітні-червні 1941-го направили у місця позбавлення волі, що знаходилися в інших регіонах СРСР, 11- звільнили адміністрацією, 2 – втекло, 11 – загинуло у тюрмі, 65 – випустили німецькою окупаційною владою, 271 – зникли безвісти.

У подальшому, за вказівкою Генеральної прокуратури України, цю кримінальну справу 12-го серпня 1998 року направили до військової прокуратури Центрального регіону України та приєднана до матеріалів кримінальної справи, що розслідувалась вказаного прокуратурою за фактами розстрілів колишніх громадян Польщі, у тюрмах міст західних областей України працівниками НКВС у 1941 рік.
Крім цього, прокуратурі Волинської області відомо, що у грудні 1996 року і січні 1997 року із міста Лодзі (Польща) в Генеральну прокуратуру України надійшли матеріали кримінальних справ, порушених окружною комісією з розслідування злочинів проти польського народу у зв’язку з фактами масових розстрілів польських громадян в 1939-1941 роках в тюрмах НКВС міст Сарни та Луцька. Ці матеріали приєднали до кримінальної справи, яка розслідується Військовою прокуратурою Центрального регіону України. Із приєднаних матеріалів вбачається, що перед відступленням радянських військ з Луцька, 23-24 червня 1941 року, співробітники НКВС УРСР на території Луцької тюрми №1 розстріляли більше 2000 громадян Польщі, які утримувались в тюрмі. Ці розстріли були здійснені на підставі Директиви Наркому Державної безпеки СРСР Меркулова № 2445-М від 23 червня 1941 року, відповідно до якої на осіб, що утримувались в тюрмах Західних областей України, складались списки, за якими ці особи підлягали розстрілу по місцю їх утримання. У прокуратурі області залишилося наглядове провадження у кримінальній справі за фактом розстрілу в’язнів Луцької тюрми.
Зі слів свідка тих жахливих подій, пана Покотила, на території тюрми було чотири братські могили. Перша – біля сучасної «Стіни жалю». Тут, ймовірно, поховані в’язні, яких розстріляли вранці 23 червні 1941-го. Друга – біля північно-західного кута будівлі № 16, на вулиці Кафедральній. Там, 22 червня того ж року розірвалася німецька авіабомба. В цю воронку під примусом енкаведистів свідок Покотило відносив тіла загиблих. Це місце відмічене дерев’яним хрестом та меморіальною дошкою. Третя – у приміщенні гаража, який знаходився у південно-східній частині внутрішнього подвір’я. Приміщення гаража не збереглося, а територія нині забудована. Зі слів свідка, енкаведисти примушували в’язнів тіла загиблих відносити в іншу могилу за будівлю контори тюрми, ймовірно, що це була яма загального туалету. Швидше за все, це і була четверта братська могила.
Щороку скорботною ходою від Свято-Троїцького кафедрального собору до Замкової площі прямують не лише лучани, а й жителі інших областей, які приїздять до міста, аби вшанувати мирних патріотів, яких радянська влада безжально розстріляла на території Луцької тюрми. Фото 1941-го року:
Підготував матеріал репортер Вадим ПАНАФІДІН
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу
Реклама
Loading...

Loading...
Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.