USD 39.00 39.40
  • USD 39.00 39.40
  • EUR 39.25 39.70
  • PLN 9.76 9.95

18 липня: події, факти, дні народження

18 Липня 2014 00:00
День народження 18 липня відзначають депутат Волинської обласної ради Галина Майко (на фото), директор Волинської обласної філармонії Сергій Єфіменко, журналіст Олександр Стернічук.

Сьогодні іменини святкують власники імен: Анна, Опанас, Кирило та Сергій.

Інформаційне агентство Волинські Новини вітає їх та бажає здоров’я і наснаги, легких стартів та впевнених перемог щодня.

Сьогодні в Іспанії — День праці, в М'янмі — День жертв, в США — День хот-дога, в Уругваї - День конституції.

Наша хроніка:

Минулого року у цей день редакція повідомляла, що планується відкриття унікального музею в Луцьку. Йшлося про музей технічного прогресу з ілюстраціями та зразками найважливіших винаходів людства.

Окрім того, Інформаційне агентство Волинські Новини розповідало, як лучан «лікували» гуморесками. Вечір справжнього українського гумору від літературного клубу «Запах сонця» відбувся в одному із закладів Луцька.

А у 2012 році волинян визнали найактивнішими абітурієнтами в Україні. Волинські вступники до ВНЗ ‒ у 10-ці найактивніших.

18 липня у 2011 році редакція інформувала, що луцький гурт здобув гран-прі фесту. «Фіолет» став переможцем рок-фестивалю «Тарас Бульба» – волиняни стали кращими серед 23 музичних гуртів, які брали участь у конкурсі.

Народилися:

Цього дня народилися англійський фізик, хімік, математик, астроном Роберт Гук, англійський письменник Вільям Теккерей, радянський політичний і державний діяч Лев Каменєв (Розенфельд), південноафриканський політичний, громадський і державний діяч, президент ПАР, лауреат Нобелівської премії миру Нельсон Мандела, український кінорежисер Наталя Трощенко («Довга дорога до себе», «Титани, що зійшли з небес»), російський поет, письменник, сценарист, режисер Євген Євтушенко, український кінооператор, сценарист та режисер Юрій Іллєнко («Тіні забутих предків», «Легенда про княгиню Ольгу», «Білий птах із чорною ознакою», «Молитва за гетьмана Мазепу», «Криниця для спраглих»), американський режисер голландського походження Пол Верхувен («Робокоп», «Пригадати все», «Основний інстинкт»), американський бізнесмен, видавець журналу Forbes Стів Форбс, український режисер, художник-мультиплікатор Степан Коваль, український політик, народний депутат III-VI скликань Юрій Ключковський, американський актор, сценарист, кінорежисер і продюсер Він Дізель.

Сталося:

1863 — до Київського цензурного комітету міністром внутрішніх справ Російської імперії Петром Валуєвим надіслано таємний циркуляр, відомий як Валуєвський указ.

Окремі дослідники вважають, що одним з головних каталізаторів появи циркуляру стали переклади на українську мову чотирьох Євангелій, надіслані на розгляд Святійшого Синоду для отримання дозволу на друк нікому невідомим відставним інспектором Ніжинського ліцею Пилипом Морачевським. Щоб не допустити друку перекладів, до ІІІ Отделєнія «звернулися» аноніми, які назвалися представниками „киевского духовенства”. В тексті анонімки йшлося про небезпеку допущення до друку українського перекладу Євангелія.

З тексту нібито випливає, що її автори допускають можливість схвалення Синодом українського перекладу та протестують проти цього: «считаем излишним доказывать и то, что допустив нелогичный и затейливый перевод Св. Писания на то наречие русское, которое по своему складу менее всего заслуживает это предпочтение, Св. Синод допустит историческую ошибку и что всяк, кто словом или делом будет способствовать этому опасному предприятию, может приобрести известность Герострата и скоро увидит оправдание на опыте той благоразумной сентенции, что малая ошибка бывает причиной великих бед».

Дослідники звертають увагу, що аноними звернулись до охранки, а не до до Синоду і припускають, що ініціатором звернення був київський генерал-губернатор Аннєнков, оскільки його власноручне звернення до шефа жандармів князя Долгорукого за смислом стовідсотково збігається з текстом анонімки: “Добившись же перевода на малороссийское наречие Священного Писания, сторонники малороссийской партии достигнут, так сказать, признания самостоятельности малороссийского языка, и тогда, конечно, на этом не остановятся и, опираясь на отдельность языка, станут заявлять притязания на автономию Малороссии».

1946 — Відновлено в еміграції Спілку Української Молоді.

Після Другої світової війни у Німеччині, Австрії, Франції, та Італії опинилися тисячі українців-біженців, які відмовились повертатись на Батьківщину. За статистичними даними в січні 1946 у частині Німеччини, яка була окупована Союзними військами, перебувало 102 000 українців. Серед них 44.1 % це була молодь у віці від 10 до 29 років.

За ініціативою групи старших активістів, що в більшості походили зі східної України, 6 липня 1946 року в Мюнхені відбулася зустріч організаторів СУМ, які хотіли відновити Сумівські ідеали, в діаспорі. В результаті активної роботи до кінця липня було вже створено 7 відділів організації, які нараховували близько 200 активних членів. З метою створення статуту організації, а також вироблення усіх організаційних законів та формування центральних органів було створено Центральне Бюро організації. В 1947 році відбувся Перший Конгрес Спілки української молоді, який затвердив Статут та Програму СУМ, проект прапора і емблеми, затвердив керівні принципи для подальшого розвитку організації. З цього часу почали швидко формуватися місцеві осередки і культурницькі групи. Робота СУМ скоро дістала визнання в українських і неукраїнських громадах, з плином часу роль СУМ ставала все важливішою в суспільстві.

1995 — біля стін Софійського собору в Києві поховано українського Патріарха Володимира.

Спроба поховати тіло Патріарха у Софійському соборі наштовхнулася на опір зі сторони духовенства УПЦ МП та силові дії з боку загонів спеціального призначення МВС України.

В день похорон Патріарха Володимира у Києві «за старшого» залишили щойно призначеного віце-прем'єром з економічних питань Романа Шпека, який не міг вирішувати питання, що не входили до його компетенції - виділення місця під поховання патріарха. Священний Синод і Вища Церковна Рада УПЦ КП звернулися до КМУ України з проханням поховати Патріарха на території Видубицького монастиря та забезпечити супроводження траурної процесії до цього місця.

Уряд не задовольнив прохання Церкви і запропонував місце на Байковому кладовищі, тим самим, на думку багатьох, демонструючи свою зневагу щодо Української Церкви і її вірних. 18 липня, об 11 годині, після літургії у Володимирському соборі, Синод УПЦ КП прийняв рішення про поховання Патріарха на території собору святої Софії. Траурна процесія з тілом Патріарха вирушила вздовж бульвару Шевченка, щоби повернути на вул. Володимирську в напрямку Софійського майдану. Проте Володимирська була перекрита щільними рядами міліції, які ніяк не реагували на прохання церковних ієрархів та народних депутатів пропустити процесію.

Тільки завдяки втручанню УНА-УНСО вдалося прорвати міліцейський ланцюг. При цьому працівники «Беркуту» використовували спецзасоби — сльозогінний газ і гумові кийки. Підійшовши до стін Собору св. Софії, учасники процесії побачили, що вхід до собору зачинений, а всередині повно міліції. В цей час народні депутати гарячково намагалися когось знайти з керівництва держави, щоби переконати в необхідності поховання Патріарха в соборі св. Софії, враховуючи його заслуги перед українським народом. Проте все було марно.

О 16 годині 30 хвилин учасники похоронної процесії: народні депутати, священики, члени УНА-УНСО розпочали копати яму на тротуарі, праворуч брами дзвіниці Софійського собору. Цього від них ніхто не чекав, міліція була не готовою до такого повороту подій і чекала вказівок від свого керівництва, а те, в свою чергу, шукало виходи на керівників держави. Не відомо, хто дав наказ бити учасників похоронної процесії, але такий наказ було надано - оскільки без відповідних вказівок у таких ситуаціях міліція не діє. О 19:20, коли могилу було викопано, перший заступник начальника ГУ МВС в м. Києві В. Будніков дав розпорядження загонам «Беркуту» розігнати процесію. Хтось скомандував: «Натовп бити — унсовців калічити!» Відчинилась брама дзвіниці і з неї вискочило кілька сот «беркутівців». Деякий час стрільці УНСО разом зі священиками своїми тілами стримували натиск «Беркуту», поки інші намагалися засипати землею могилу. За короткий період площу заповнила міліція, яка добивала гумовими кийками лежачих та шматувала українські державні прапори, дісталося і народним депутатам. Внаслідок дій міліції багато людей отримали серйозні травми. Близько 22 години працівники міліції зняли кордон навколо могили. Учасники похорону засипали її землею і відслужили молебень.
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 0

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus