USD 23.3 23.55
  • USD 23.3 23.55
  • EUR 25.9 26.14
  • PLN 6 6.1

51-у бригаду кинули першою у збройний конфлікт, – правозахисник

Волинський адвокат і волонтер Василь Нагорний розповідає, як відбувалася перша мобілізація, яким було командування і з якими проблемами стикнулися бійці вже розформованої 51-ої бригди з волинських хлопців.

Уже рік волинський адвокат і волонтер Василь Нагорний живе проблемами бійців військового з’єднання, яке завжди було славою Збройних сил України. Та минулого року 51-шу бригаду розформували, змінили номер на 14, а частину бійців взагалі... судять за дезертирство. Вже повернулися додому після річного перебування у зоні АТО мобілізовані у першу хвилю, названу «дикою», бо багатьох волинських хлопців і чоловіків брали мало не з поля... Та клієнтів і прохачів у Нагорного тільки збільшилося, волонтерити продовжує й далі. З чим же зіткнулися у мирному житті вчорашні воїни, чому вони й досі не можуть, образно кажучи, вийти з війни, та що спонукало Василя на своїй сторінці у Фейсбуці помістити слова «Правду про 51 ОМБР не приховати!»? Про це — у матеріалі «Дня».

«51-шу БРИГАДУ КИНУЛИ ПЕРШОЮ У ЗБРОЙНИЙ КОНФЛІКТ»

У кінці травня у Володимирі-Волинському, де базувалася 51-ша, а тепер 14-та бригада, відбулося судове засідання у кримінальній справі, в якій військова прокуратура обвинувачує у дезертирстві з поля бою понад 20 бійців. Власне, звинувачених було понад чотири десятки, але частина піддалася і підписала так звану «мирову», визнавши свою вину і отримавши умовний термін. Проте понад 20 вчорашніх бійців, яких Василь Нагорний називає «кремінцями», вирішили відстоювати свою честь до кінця. Як адвокат він опікується двома із них. А загалом вже понад рік є «першою юридичною допомогою» для багатьох бійців 51-ої бригади та й інших військових з’єднань, родин мобілізованих, демобілізованих, зниклих безвісти і загиблих. І навіть коли у матері загиблого воїна виник конфлікт з громадянською дружиною загиблого сина, за порадою жінка приїхала найперше до Нагорного...

— Моє волонтерство і занурення у проблеми 51-ої бригади починалися торік навесні з дзвінків бійців, здебільшого це були земляки, з банальних питань: як написати рапорт на медогляд, відпустку?.. Я вже не знаю, де вони і брали мій телефон, — каже Василь. — Потім пішли питання серйозніші: як фактично вижити, повернутися здоровим, отримати допомогу медичну чи психологічну... Відбулася Волноваха, коли розстріляли наш блокпост, і, між іншим, ті, котрі вижили, не можуть отримати статусу учасника бойових дій, бо з незалежних від них причин не мають якогось папірця. Цей трагічний епізод також відіграв свою роль у тому, що про бійців 51-ої почали поширювати думки, наче це лише якісь пияки чи наркомани. Але Волноваха, причини того, чому сталася ця біда на блокпосту 51-ої бригади, також ще чекають свого оприлюднення. Потім були Савур-Могила, Іловайськ, після яких бійці почали ставити політикам і командуванню дуже багато незручних запитань. Думаю, питання 51-ої бригади хотіли закрити її ліквідацією. Але правда про неї все одно «просочується». Бо у зону так званої АТО в перші її місяці відправили у складі цієї бригади мирних волинських хлопців і чоловіків, мобілізованих мало не з поля, хоча були випадки, коли забирали і просто з поля. Казали, що на навчання, а виявилося...

Цю бригаду кинули першою у збройний конфлікт. Її бійці виступили своєрідним гарматним м’ясом, доки оговтувалися і політики, і військові, доки формувалися Збройні сили України. Треба це пам’ятати, дякувати бійцям, вклонятися їхнім матерям і дружинам, які відпустили своїх синів, чоловіків фактично на війну. Бо ж були мобілізовані і хворі, і такі, що мали право на відстрочку... Але дух, настрій патріотизму змушували про це забувати.

«ВИТРИМАТИ ТЕ, ЩО ВИТРИМАЛИ ЦІ БІЙЦІ, НЕ КОЖЕН ЗМОЖЕ»

— Наразі ми маємо на Волині не лише понад сотню загиблих, а й зниклих безвісти. Дякувати Богу, повернулося чимало полонених, але є ще й ті, які у полоні - мало не рік. І маємо судовий процес, коли бійців 51-ої бригади судять за дезертирство. Наприкінці липня минулого року 42 бійці в районі Червонопартизанська перетнули кордон з Росією. Вони, розказують, десять днів були під обстрілами, не могли вийняти голів з окопів, не мали вже чим оборонятися, бо «Гради» спалили техніку, але й не дочекалися ніякої підмоги. З трьох боків — оточені, а з четвертого — Росія.

Вони рятували свої життя. Після повернення в Україну бійців судили у Запоріжжі, тепер «досуджують» у Володимирі-Волинському. Ви спілкувалися не з одним десятком бійців 51-ої бригади, які пройшли усі гарячі точки на цій неоголошеній війні, знаєте багато неофіційної, так би мовити, інформації. Берете участь як адвокат у цьому процесі у Володимирі. Як ви оціните ситуацію?

— Правду про 51-шу бригаду ми мусимо знати і будемо її знати. Судовий процес щодо так званого дезертирства, на мою думку, дуже важливий момент пізнання цієї правди. Він — як лакмусовий папірець: і далі судитимуть лише рядових, чи все ж згадають і про командирів?.. За два десятиліття незалежної України не було такої кримінальної справи, не буде й надалі, бо ситуація у державі та на фронті таки змінилася. Ця справа показує все: і як відбувалася перша, «дика», мобілізація, і яким було командування. Чомусь ніхто не враховує, що пішли воювати цивільні люди, звинувачення ж їм висувають згідно з воєнним часом, за ситуації, коли б було введено військовий стан. Врешті у Росію таким чином, за таких обставин переходили не тільки з 51-ої, а й з інших з’єднань, проте дезертирами їх не оголосили і не судять.

Для мене бійці 51-ої — це неймовірні люди. Уявляю, якби мене витягли раптом зі звичного мирного життя і необстріляного, мало навченого, без бойового злагодження, озброєння кинули у вир АТО... Та навіть людей, які служили в армії, неоголошена війна і все, що вона приносить для воїна, заставали зненацька... Але перша хвиля мобілізації на Волині (мабуть, не лише на Волині) — це переважно сільські люди, які звикли підкорятися, які не ставили особливих вимог щодо їжі, бронежилети та каски купували їм родичі і волонтери... І витримати те, що витримали ці бійці, не кожен зможе. Я не одного про це запитував: навіть після всіх поневірянь, принижень, жертв і після фронтових проблем... Чи готові знову іти і воювати за український кордон, за саму українську державу? Більшість каже: готові! Але за умов, що солдатів перестануть зраджувати командири, буде належне озброєння і належний захист і якщо після повернення їх знову не принижуватиме черговий «тиловий щур».

І я зараз не бачу у них ненависті до держави, яка далеко не раз поставилася до них так, як поставилася. Бо є командири, за яких вони горою, мені неодноразово телефонували з гарячої точки і казали: немає вже нічого, ворог спалив усю техніку, немає навіть їжі. Але й відступати не можуть, бо «тоді покарають нашого командира»...

«БОЄЦЬ НЕ БОЇТЬСЯ ВОРОГА, А БОЇТЬСЯ ЧИНОВНИКА»

— Які моменти й життєві історії від бійців вразили вас найбільше?

— Роблю висновок, що агресору в Україні були не так потрібні нові території, як величезні втрати з нашого боку, щоб посіяти масову паніку. І наші воїни гинули, але ж як вони і воювали! Ворог на те не сподівався. А історії... Найбільше вражає те, що боєць пройшов всю Луганську та Донецьку області, усі гарячі точки, в яких міг не раз загинути, він контужений, зранений, у років двадцять з чимось уже списаний... Він не боїться ворога, а боїться чиновника. Мене це, як кажуть, «чіпляє», тому і хочеться таких героїв захищати. Ось наші «запорожці», як їх називають, бійці 51-ої, котрих судять за «дезертирство». Вина їхня в тому, що... не загинули. Тоді б не було питань і проблем.

Є і буде ще не одна сотня справ з приводу так званого самовільного залишення частини. Це коли вояки прибували із зони АТО і тупо сиділи у частині. Хтось відпрошувався у командира, кажучи «Будете їхати знову на схід, кажіть, приїду», комусь набридало пити горілку, бо і таке було, та підстав для залишення частини, і не з вини солдата, було безліч. Формально склад злочину є, а фактично людей засудять, і вони не зможуть бути призвані. Хоча не проти знову служити Батьківщині... То кому від того краще? Друга проблема, з якою нині звертаються бійці, — це отримання статусу учасника бойових дій. А третя наразі — це виплати для скалічених, поранених, визнаних інвалідами. Кошти повинні виплачувати військові комісаріати, і ми навіть отримуємо підтримку у цьому питанні від військової прокуратури. Але якщо коштів у військкоматів немає?!

— Чому, на вашу думку, так борються за справедливість бійці колишньої 51-ої бригади, яких нині судять на Волині?

— Бо вони — цивільні і мирні люди — стали солдатами. І хочуть відстояти насамперед свою честь. Вони ж прекрасно усвідомлюють, що у тюрму їх не закриють. Їх зраджували, забували на позиції, у розвідці. Били — не добили «Градами»... Хочете їх зрозуміти? Поставте себе у їхні умови. Один із військових каже, що після виправдального вироку принципово не буде отримувати статус учасника бойових дій. Щоб не казали, що вони «за пільги» судилися. Це наша, волинська, 51-ша бригада...

Зазначимо, сьогодні Інформаційне агентство Волинські Новини повідомляло, що військовослужбовці «волинської» бригади, яких звинувачують у дезертирстві, подали скаргу до Європейського суду.
Реклама


Редакція сайту прийняла рішення тимчасово закрити коментування під новинами, які стосуються військових подій на сході.
В Україні триває війна, зокрема інформаційна. Таким чином, ми не можемо допустити, щоб ресурс Інформаційного агентства Волинські Новини використовували як майданчик для дестабілізації ситуації.


Утім нам важлива думка нашого читача, тож запрошуємо до обговорення публікацій на сторінках агентства в соціальних мережах.



Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.