USD 24.2 24.35
  • USD 24.2 24.35
  • EUR 26.2 26.5
  • PLN 6.17 6.25

«Безкрає кладовище сіл та безнадійний захід сонця»: Чорнобиль очима лучанки

Лучанка з польсько-російським корінням Еліна Бороненко – творча та комунікабельна, з відмінним почуттям гумору. Вона колекціонує ведмедиків Тедді та пише «страшні» оповідання. Елю завжди вабили закинуті місця та містичні краєвиди, однак, не так давно їй вдалося здійснити одну із своїх найзаповітніших мрій – відвідати «колиску мирного атома» Чорнобиль. Поїздка настільки глибоко вразила дівчину, що та пообіцяла собі, що у майбутньому напише про це чергове містичне оповідання.

«Моє родовідне дерево йде далеко в польсько-російське коріння. Але саме мої батьки – мама з Умані, а тато з Ростова-на-Дону. Татуся направили служити до Луцька у віці 24 років, натомість мама тут жила близько 7-8 років, оскільки її батько (мій дідусь), будучи ракетником, вкотре переїхав на Волинь з усією родиною. Я народилася, як і всі наші корінні лучани, в «топовому» пологовому будинку Луцька близько сьомої вечора, з пушком на голові вогняного кольору. Кричала так, що всі медсестри почали мене впізнавати по голосу. «Д’яченко їсти повезли», – казали вони.

Потім, в 1995 році татові запропонували роботу і велику трикімнатну квартиру у Воронежі, і не довго думаючи, ми переїхали. Натомість, у Луцьку залишилися дідусь та бабуся», – не без почуття гумору розповідає про себе Еліна.
Дівчина каже, що Луцьк для неї завжди асоціювався з дитинством і безтурботним щастям.

«Я так його любила! У вихідні з дідусем завжди виходили в парк на атракціон «Орбіта», ми з сестрою кружляли вгорі, намагаючись торкнутися черевиком дерева, а дідусь чекав нас на землі, прикриваючи рукою очі від сонця. У той час я йому махала щосили! Я мріяла, щоб літо не закінчувалося, мріяла залишитися в Луцьку, аби бути поруч з дідусем і бабусею та з моєю найкращою подругою. Але воно завжди закінчувалося... Всьому властиво закінчуватись. Час минав, а літні поїздки до Луцька ставали все рідшими. Й одного разу влітку я прийняла рішення і зовсім не їхати. З кращою подругою ми посварилися, до того ж я переживала розрив зі своїм першим коханням, тому вирішила все літо страждати», – посміхається.

«Равлик кабачок їсть швидше, ніж ми одружилися»

Осінь, зима, весна, літо...Минуло два роки, і після короткої розмови через інтернет з бабусею Еліна зрозуміла, що дуже скучила за нею, за своїм дитинством, за своєю сім’єю. І повернулася до Луцька.

«Помирилася із подругою, і вона мене познайомила з майбутнім чоловіком. Ми всі були в одній компанії, а одного вечора просто відділилися від всіх, і пішли в кінець центрального парку сидіти на сходах, що ведуть до води. Він мені розповідав про Київ і перше в своєму житті татуювання. Так і потім зустрілися восени на пероні з сполученням «Воронеж-Київ». Далі тягнулися два роки стосунків на відстані. Равлик кабачок їсть швидше, ніж минули ці два роки! Я відкладала всі свої кишенькові гроші, і кожні три тижні я покірно стояла в черзі за квитками – їхати до нього в Київ», – пригадує історію знайомства зі своїм майбутнім чоловіком Олександром дівчина.

Розв’язкою історії кохання стала пропозиція «руки й серця» лучанина Олександра на 23-річчя Еліни.

«Кидай ти цей свій Воронеж і їдь до мене – будемо жити!» – запропонував коханий дівчині і вона погодилась, попередньо закінчивши навчання в інститутій та попрацювавши рік за спеціальністю.
Перспектива ночівлі в Чорнобилі лякала, й, одночасно, приваблювала

Дівчина розповідає, що часто із чоловіком Сашком обговорювали чорнобильську трагедію і перспективу поїхати у зону відчуження.

«Я багато читала про сталкерів, що живуть в тих покинутих будинках, одні серед усього міста. Це лякало, але, паралельно, приваблювало мене, оскільки з дитинства я завзята любителька полазити по «страшних» місцях. Пам’ятаю, у нас у Воронежі був покинутий інженерно-лабораторний корпус ВЕГА, в народі мала назву «свічка» через її 16-поверхову головну частину, яка була найвищою точкою Воронежу. За всю історію існування там було близько півтори тисячі самогубців, тож місце приваблювало всіх «дивних» особистостей, і мене у тому числі. Я писала там вірші, малювала, і один раз мало не напоролася спиною на залізний штир, що стирчав із землі – навіть думати страшно, чим це могло закінчитися. Тому поїхати в Чорнобиль для мене було «справою честі», хоч і дуже страшною», – розповідає Еля.
«Я була шокована масштабністю трагедії. Дерев’яні будинки просто закопували в землю. З речами, фотографіями, простирадлами і ліжками. Все що люди мали – пішло в землю...»

У подорож лучани поїхали разом із своїми друзями.

«Наша мандрівка почалася з того, що ми вирішили їхати у «зону» з нашими прекрасними друзями. Ночувати вирішили всі разом, тож понабирали запасних шкарпеток, додаткових теплих речей, зробили гарячі бутерброди в духовці і вирушили на вокзал. Увесь час жартували. В дорозі не покидало відчуття якогось смутку. Ще й погода була відповідною: в око мрячить то сніг, то дощ», – пригадує шукачка пригод.

Найбільше враження на дівчину справили масштаби трагедії.

«Голі поля – це те, що залишалося від сотень сіл. Їхні дерев’яні будинки просто закопували в землю. Безкраї кладовища цілих населених пунктів! З речами, фотографіями, простирадлами і ліжками. Все, що люди мали – пішло в землю! Страшно, боляче, нестерпно!» – з широко розплющеними від важких спогадів очима розповідає мандрівниця.

«Там захід сонця інший. Безнадійний, чи що?»

Для мрійниці Еліни побачити найбільш процвітаюче місто в колишньому СРСР в такому, зі слів дівчини, жахливому загниваючому стані стало справжнім потрясінням «Страх! Ресторан, перший торговий центр, колесо огляду, яке так і ніколи не запускалося для прип’ятчан. Ці емоції, коли ти стоїш на даху дев’ятого поверху, бачиш цей срібний саркофаг реактора, який так по-зрадницьки блищить. І порожнє місто ... Не знаю ... Почуття важко описати. Там і захід сонця інший. Безнадійний, чи що? Ним ніхто не милується, тут навіки залишилося щось цінне для якихось людей. Не покидає відчуття, що ці цінності поцупив хтось або щось», – емоційно розповідає лучанка.

«З кожним роком все страшніше гуляти по дахах, заходити в будинки. Здається, ще трохи – і зовсім Прип’ять зруйнується. Нікому це підтримувати, та й як?»

«Природа у зоні відчуження бере своє. Але з кожним роком все страшніше гуляти по дахах, заходити в будинки, бачити те, яким було місто колись, для самих містян. Мені здається, що ще трохи і зовсім зруйнується – нікому це підтримувати, та й як? Біля реактора працюють люди, ходять на роботу, навіть їдальня з товстими котами біля входу є. Але ось місто Прип’ять може і справді надалі існувати тільки на фотографіях», – ділиться враженнями від побаченого Еля.
Дівчина радить усім любителям історії та пригод їхати до «зони відчуження».

«Потрібно не відтягувати – їхати! Беріть запасні шкарпетки, білизну, якщо ви – людина зі слабкими нервами. І вперед за орденами! Лише побачивши усе на власні очі, чітко починаєш дякувати людям, які поклали життя для того, щоб допомогти нам з вами жити сьогодні!» – радить шукачка пригод.

«У гучномовцях для туристів вмикають повідомлення про евакуацію»

Зі слів співрозмовниці, небезпеки самої радіації вже, як такої, немає. «Якщо я вижила, а в мене фобій, як зірок на небі, то житимете й ви! Я дуже переживала, боялася, що далеко від цивілізації, від адекватної лікарні. З негативу – лише психологічний чинник. Увесь час ми намагалися жартувати та розповідати всім про те, що природа відновлюється, починає оживати, запустили навіть коників Пржевальського і вони прижилися ... Але, коли ти їдеш вулицями Прип’яті, тією ж дорогою, як і 33 роки тому люди, які тут жили. Коли у гучномовцях лунає повідомлення про евакуацію міста, які слухали ці люди – а їх вмикають для туристів... Коли їм давали вказівки не панікувати і швидко збирати речі, я розуміла, що це – несправедливо. Мені було дуже страшно і сумно. До того ж велику роль грає непередбачуваність поїздки. Все-таки, страшно їхати туди, де ніхто не дасть гарантії, що ти не провалишся через три прольоти поверхів на застаріле піаніно, або тебе не з’їсть радіаційний йєті з лісу, неподалік Дуги», – посміхається Еля.
Насамкінець, дівчина зазначила, що не може назвати цю поїздку розважальною, адже це – історія, про яку ми не маємо права забувати і зобов’язані пам’ятати.

«Я знаєш, що ще згадала? Цікавий факт про себе. В дитинстві я любила збирати всіх хлопців з двору в маленьку іржаву ракету. Зазвичай це бувало вечорами, коли вже всі втомилися стрибати і бігати. І я розповідала страшні історії – такі, що всі діти боялися потім йти самі додому. Я вже й не пам’ятаю звідки я їх брала – з голови, або хтось мені їх шепотів вночі. Але так повелося, що тепер, уже в свідомому віці, я все так само їх розповідаю. Найкраща подруга порадила мені їх записувати! Я дослухалася. І тепер в моїх планах на 2021 рік випустити збірку страшних оповідань», – поділилася планами на майбутнє Еліна Бороненко.

Постскриптум: на момент виходу публікації нам стало відомо, що Еліна Бороненко разом зі своїм чоловіком Олександром переїхали на постійне місце проживання із Луцька до Києва. «Вирішили розширювати горизонти! У Києві більше перспектив, та й веселіше» – пояснила мету переїзду дівчина.

Фото – з власного архіву Еліни Бороненко. Розмовляла Вікторія Семенюк
Реклама
Loading...
Коментарів: 3
луч Показати IP 30 Січня 2020 13:57
ніколи не зрозумію для чого туди їхати????
Крапля Показати IP 30 Січня 2020 21:35
Щоб переосмислити сенс буття людського... Почути, як звучить тиша... А ще там - багато "дітей"... Мертве місто Прип'ять має багато цих намальованих символів повернення життя.
Катя Показати IP 10 Лютого 2020 18:42
Натрапляла на старі фото на віоліті, нині там все по іншому, плюс місце трагедії стало екскурсійним і приваблює чимало народу

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.