Німеччина – не Україна, або чи зможуть наші співвітчизники жити по-європейськи?

Усе пізнається в порівнянні. І Європа теж. Ми хочемо жити, як там, але чи готові позбутися ганебної звички порушувати закон, викорінити корупцію, зрештою, не створювати з Богом даних українцям лісів смітників і ще багато чого іншого?

Жителька Старої Вижівки Людмила Петленко про життя в Євросоюзі знає не з телевізійних проектів. Їй довелося відвідати Німеччину, і жінка залюбки ділиться враженнями про спосіб життя у цій країні, йдеться у матеріалі щотижневика Волинські Новини №48.

ПЕДАНТИЧНІ Й ЗАКОНОСЛУХНЯНІ

– Лідія та Леонід Кривенки, мої дядько й тітка, виїхали в Німеччину у дев’яностих роках минулого століття, – розповідає Людмила Гнатівна. – Тітка за національністю німкеня, а познайомилася вона із майбутнім чоловіком на цілині, у Казахстані. Після падіння Берлінської стіни багато німців з’єднувалися зі своїми родинами і виїздили за кордон. Уже немолодим Кривенкам з часом вдалося забрати до себе й трьох доньок. Звичайно, було непросто, бо спершу навіть мови не знали. Емігранти отримували в Німеччині кредити на житло, роботу. Але чимало з них не змогли адаптуватися до життя в чужій державі, зокрема призвичаїтися до встановлених там порядків, і повернулися назад. Мої ж родичі залишилися там. Оскільки тітка була вже пенсійного віку, то їй призначили пенсію, дядькові довелося працювати. Поки їх визнали німецькими громадянами, минуло чимало часу, тому ними, як і іншими, опікувалися соціальні служби.Людмила Петленко (в другому ряду справа) серед сестер у Німеччині

– Де саме проживають ваші родичі?

– На кордоні Німеччини та Франції. Невеличке містечко Гумерсбах налічує до 50 тисяч населення, воно тягнеться вздовж на десять кілометрів. Там м’який клімат, улітку немає спекотних днів. Перше, що мене вразило під час поїздки в Німеччину, – це можливість здійснити один безплатний дзвінок із автобуса родичам, щоб повідомити, о котрій годині й де вони можуть мене зустріти. Так перевізник дбає про вигоди для пасажира.

– О, мобільні телефони! Хіба ми не обурюємося, коли їдемо в громадському транспорті й півмаршрутки на весь салон розповідає у слухавку подробиці власного життя, подеколи навіть інтимні, а друга частина транспортного засобу або їх смакує, або сердиться?

– У Німеччині заборонено розмовляти телефоном у транспорті, в магазинах, на робочому місці, на вулиці тощо. Німці дуже виховані, делікатні, витримані, педантичні, вони стараються нікому не заважати, навіть телефонними дзвінками. Зі мною трапився такий випадок. Ми із сестрою їхали в темну пору доби. Вона була за кермом, а я сиділа збоку. Зателефонувала тітка. Людмила і сама не взяла в руки телефон, і мені заборонила, бо боялася, що це помітять камери на трасі, її звинуватять у телефонній розмові під час керування автомобілем – і доведеться сплатити величезний штраф. А от за керування авто напідпитку одразу ж забирають права. Якщо ти їх втрачаєш, то як будеш жити далі, чим діставатимешся на роботу? Більшість роботодавців зацікавлені взяти працівника саме з власним авто. Але є й такі, що ладні оплачувати проїзд у громадському транспорті, та це дуже затратно.

– Дешевше їздити власною машиною?

– Авжеж. Послуги громадського транспорту там надто дорогі. Можливо, тому, що дуже мало пасажирів ним користується. Але ходить він педантично, тобто якщо за графіком автобус має бути на зупинці о 8:25, то він приїде хвилина в хвилину.

Правила дорожнього руху в цій країні працюють в інтересах безпеки життя кожного пасажира. Якщо у сім’ї є дитина, то ваш автомобіль має бути обладнаний спеціальним кріселком відповідно до віку малюка або підставкою для ніг дітям старшого віку, тобто всі пасажири мають сидіти, як під лінійку, на однаковому рівні. І німцеві навіть на думку не спаде порушувати встановлений у його країні закон.

– А держава? Як вона дбає про своїх громадян?

– Візьмімо для прикладу систему страхування власного автотранспорту. Якщо під час мандрівки ви потрапили в аварію, на її місце вам одразу ж подадуть інше авто, яким ви або продовжите маршрут, або, за бажанням, повернетеся додому. Ним можна користуватися, поки не заберете з ремонту власний чи не придбаєте новий. Якось моя племінниця потрапила в аварію у неділю, то в понеділок вона на законних підставах не вийшла на роботу через те, що був вихідний і їй не змогли надати для користування інше авто.

ПОРЯДОК У ВСЬОМУ

– Людмило Гнатівно, вас як лікаря не могла не зацікавити система охорони здоров’я в Німеччині.

– Медицина в Німеччині страхова, держава гарантує повну захищеність усіх статей системи охорони здоров’я. Її первинна ланка – це домашні лікарі, у нас нині – сімейні. Кожен має такого лікаря й передусім звертається до нього, саме він лікує пацієнта, вирішує, чи скеровувати його на обстеження, якого можна чекати й кілька днів, попередньо давши на це згоду, або в стаціонар, на санаторно-курортне лікування. Навіть у гострому стані німець без консультації лікаря не прийме жодної пігулки, не те, що українці, бо може втратити страховку. Записуються до домашнього лікаря заздалегідь телефоном. Його зарплата безпосередньо залежить від кількості відвідувань пацієнтів.

Швидку допомогу німці викликають лише у виняткових випадках. Звичайно, вона може виїхати до пацієнта не в екстреному порядку, але надасть послуги суто за рахунок хворого. Та коли вже пацієнта забирає швидка, то ніхто з родичів не має права сісти в машину й дивитися, які маніпуляції йому проводять. Згідно з інструкцією, рівно через дві години після госпіталізації рідним телефонують додому і повідомляють про стан потерпілого.

Але, якщо йдеться про операцію, то завдяки саме страховій медицині пацієнт отримує висококваліфіковану медичну допомогу, нічим не переймаючись. Перед цим він підписує договір, у якому обумовлено всі ймовірні ризики, що можуть виникнути у процесі госпіталізації, в тому числі й зараження ВІЛ.

Мені вдалося побувати в одній із лікарень. У палатах там перебуває по два пацієнти, є телефон, санітарна кімната, душ. У коридорах – жодних килимів, вазонів, довкола – суцільний пластик.

У лікарні є так зване «Бебі клаб» – віконце, в якому матері, які народили дітей, але з якихось причин не можуть або не хочуть їх виховувати, залишають немовлят. Зазвичай воно розташоване в стіні з тильного боку лікарні. Як тільки дитинка потрапляє в таке віконце, лунає дзвінок – і медсестра забирає немовля. Поряд із віконцем – напис, що спонукає жінку добре подумати, перш ніж відважитися на такий крок.

Щодо санаторно-курортного лікування, то у пацієнта, який отримує путівку, обов’язково запитають, чим він діставатиметься до санаторію. Якщо поїздом, то перед цим до нього приїжджає кур’єр, забирає валізи й відвозить на місце реабілітації. Коли пацієнт приїжджає в санаторій, то його речі вже стоять у номері.

Німці дуже дбають про здоров’я дітей, саме тому велику увагу приділяють заняттям спортом, у закладах освіти навчають плавання, їзди на велосипеді. Там обов’язково працює стоматолог.

– Ви розповідали, що педантичні та законослухняні німці дуже культурні, приємні у спілкуванні.

– Якщо, гуляючи в парку, ви подивитеся в очі комусь із перехожих, то неодмінно отримаєте у відповідь усмішку, привітання, те ж саме й на вулиці. Зате на роботі вони спілкуються суто у справі. Там не заведено пліткувати, обговорювати рішення чи особисте життя власника підприємства або керівника установи, розповідати про власні сімейні проблеми, покупки тощо.

Німці дуже чистоплотні, гігієна для них – понад усе. Двічі на день – зранку та ввечері – вони приймають душ. Мабуть, саме через те, щоб мати менше клопоту з волоссям, і носять здебільшого короткі стрижки.

– А як у Німеччині ставляться до домашніх тварин?

– Там на вулиці ви не побачите бродячого кота або собаку. І хазяйського теж. Якщо ти утримуєш домашнього улюбленця, то зобов’язаний про нього дбати. Якщо кіт гуляє бездоглядно, то про це одразу повідомлять у відповідні служби й господаря обов’язково оштрафують. Таке ж покарання очікує й на того, хто, скажімо, приласкав чужого бездоглядного кота.

– Який вигляд мають німецькі міста?

– По-перше, там суворо дотримуються плану забудови, по-друге немає будинків, розфарбованих у різнобарвні яскраві кольори, усе витримано в однакових тонах. Наприклад, у Гумерсбасі переважають бежеві стіни та темно-коричневі дахи – така собі спокійна кольорова гама.

Порядок панує не лише на вулицях, але й на кладовищах, де жодних штучних квітів, стрічок, рушників, лише невисокі надгробки, травичка. Якщо родичі не мають можливості доглянути могили рідних, вони укладають договір зі спеціальними службами, і ті виконують такі роботи.

– І насамкінець. Знаю, що вам довелося побувати на екскурсії в Нідерландах. Яке враження справила ця країна?

– Перед мандрівкою в Амстердам я відвідала найвизначніші замки Німеччини й була дуже захоплена ними. А Нідерланди, звичайно, вразили величезною кількістю велосипедів, чомусь чорних, їх там тисячі, стоять вони всюди у п’ять рядів. Там кожен вважає своїм обов’язком купити велосипед. Люди не зважають, де чий, ставлять біля місця роботи, магазинів тощо, користуються тим, який потрапить під руку. І жодних крадіжок. Велосипед там – наче спільна власність. Якщо голландцеві видасться, що його транспортний засіб «зносився», він викидає будь-який старий, нехай і не свій велосипед, купує новий і запускає його «в обіг».

Слов’янська цікавість повела нас і на вулицю червоних ліхтарів. Там побачили і шоколадних (темношкірих) повій, і білих. Вразило те, що серед красунь є й такі, на кого страшно звертати увагу. Але життя є життя, кожен шукає в ньому свою родзинку.

Наталія ЛЕГКА

Фото з особистого архіву

Старовижівський район

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---