USD 26.9 27.1
  • USD 26.9 27.1
  • EUR 30.55 30.78
  • PLN 7 7.11

Після двох довгих років Рустам Хамраєв повернувся додому. Назавжди

«Я так думаю, напевно, так порахував би за потрібне кожен чоловік, кожен воїн. На моєму місці кожен мужчина зробив би так мовчки. Взяв би зброю, щоб не нападати, а обороняти і почав би боронити свою землю, відстоювати своє» (Рустам Хамраєв)

17 червня 2014 року на Луганщині нещадно палило сонце, а гарячий вітер засипав очі розжареним піском. Але під містечком Металіст до цієї спеки додавалася інша: повітря пронизували кулеметні черги, кулі свистіли над головами бійців «Айдару», які пішли на допомогу побратимам. Не всі повернулися з того бою живими. Однією з перших жертв батальйону став лучанин Рустам Хамраєв.
Він був справжнім воїном, кажуть побратими про нього, та для рідних він був просто другом, братом, сином, батьком. Він міг прожити спокійне життя, дожити до глибокої старості. Але згорів, мов свіча, – яскраво, залишивши про себе згадку для нащадків.

Сьогодні, 17 червня, минає 2 роки, як обірвалося життя солдата батальйону «Айдар» Рустама Хамраєва. А його так чекали вдома! Він повернувся такої ж спекотної днини, шквальний вітер, вриваючись до мікрофону, на хотів передати звістку від нього. Відсьогодні Рустам Хамраєв проводжатиме сусідів на роботу і дітей до школи, зустрічатиме їх ввечері, споглядаючи на всіх з меморіальної дошку, яку розмістили на стіні будинку, в якому він жив.
В лави «Айдару» він вступив одразу після Майдану. І рішення про захист своєї держави прийняв саме там. Адже на Майдані, в дні масових розстрілів, він відчув своє покликання – бути захисником, згадував побратим Рустама Лев.

«Якби не його мужність в ранок 20 лютого, кількість загиблих на Майдані була б набагато більшою. Тоді один зі снайперів лежав під КамАЗом біля барикади з бетонних блоків на Інститутській і розстрілював людей. Рустам фактично вступив у двобій з «беркутами» «чорної роти». Надзвичайно смілива була людина! Я б казав відчайдушний був! Не один раз дивився смерті в лице! В той ранок чотири рази куля пробивала стару армійську каску на його голові. Те, що тоді залишився живий — просто пощастило йому, кулі застряли між каскою і підшоломником. Рустам дістав тоді з-під обстрілу медичку, врятував її від вірної смерті. Вона поповзла до тіла його друга і під кулями отримала інфаркт. Потім він дістав тіло свого друга, який лежав просто в метрах 30 від тієї самої «чорної роти». Медсестру Таню він теж дістав майже із-під ніг «беркутівців», - розповідав побратим.
Натомість, в одному з відео, знятому 28 лютого, сам Рустам, пояснюючи свій вибір піти на Майдан, переконував, що героєм себе не вважає.

«Я так думаю, напевно, так порахував би за потрібне кожен чоловік, кожен воїн. На моєму місці кожен мужчина зробив би так мовчки. Взяв би зброю, щоб не нападати, а обороняти і почав би боронити свою землю, відстоювати своє», - пояснював він.

Відтак, прийняття військової присяги для нього був не спонтанний, а обдуманий, свідомий крок. Але, на жаль, смерть – незмінна посетра війни. Не минула вона і Рустама.
17 червня 2014 року Луцьк сколихнула страшна звістка - зупинилося серце патріота України. Трапилося це на околицях Луганщини, де відбулися широкомасштабні нічні бої. Українська армія понесла серйозні втрати. Загалом загинуло 15 військовослужбовців. Зокрема, окрім чотирьох айдарівців, поклали голови за Україну 11 бійців 128-ої гірсько-піхотної бригади з Мукачевого та 80-го аеромобільного полку зі Львова. А вже 20 червня Луцьк оплакував Рустама Хамраєва.

Передовий загін батальйону, де був Рустам, вступив у бій, щоб визволити з полону групу Надії Савченко та вибити ворога з селища Металіст. Бійці потрапили у засідку. Рустам ще з одним бойовим побратимом залишився прикривати маневр свого підрозділу. Вони стримували наступ противника, але сили були занадто нерівними — українські воїни зі стрілецькою зброєю протистояли добре озброєним бойовикам на бронемашинах. Солдат Рустам Хамраєв до останнього прикривав бійців, що дало можливість їм перегрупуватися і відхійти у безпечне місце. Він врятував загін ціною свого життя. Рустам був розстріляний з крупнокаліберного кулемета. Чоловік помер миттєво.

Останній запис в його блокноті був наступного змісту: «Отримав автомат АКС-74, (число місяць і номер автомата) 4 магазини». І трохи нижче: «Стояти на смерть! Україна понад усе!!!».

Той невеликий блокнот, як справжній друг, слухав найсокровенніші думки Рустама. І досі його рідні не можуть спокійно читати рядки, написані рукою близької людини.
«Немає на світі більшого щастя, ніж віддати своє життя за свій народ, за свою Батьківщину!»…

«За одне переживаю: щоб не були ці смерті марними. Такі молоді життя поклали на вівтар свободи України. Вони повинні бути завжди перед нашими очима. Невже це буде марно?»…

Україна була з ним завжди, навіть мелодія мобільного нагадувала про те, що він є українцем: кожен дзвінок – то були звуки Гімну рідної держави. 17 червня 2014 року ця мелодія лунала для нього не раз, та Рустам вже її не чув: життя обірвалося. Сьогодні ця мелодія знову лунала для нього уже не в степах Луганщини, а у рідному дворі. Під звуки гімну тут відкрили Герою меморіальну дошку.

Для батьків Рустама цей день не просто відкриття дошки. Це – чергове болюче нагадування, що їхній син більше не прийде додому і не привітається, не посміхнеться і не обійме маму, не підтримає сина. А ще - це подяка йому від лучан за мирне життя.

«Рустам любив свій двір, своє місто, друзів. Він любив Україну, він був одним з небагатьох, хто пішов на війну прямо з Майдану. Він казав своїм побратимам відправляючись на війну: «Тепер наші барикади там». І загинув він на далеких барикадах України, захищаючи її єдність і честь. Він був мужньою і сильною людиною, він був воїном, який залишився до останнього вірним військовій присязі. Не віриться, що Рустам ніколи не повернеться додому. І після двох нескінченно довгих років, Рустам повернувся додому, назавжди. тепер він буде своїм поглядом нас зустрічати і проводжати кожного дня. А я щоранку заходжу в його кімнату і кажу: «Доброго ранку, синку». А ввечері: «На добраніч сину», - зі сльозами на очах розповідає мама Рустама Антоніна Хамраєва.
Приклад батька, який понад усе любив свою країну, не залишив байдужим сина. Його син, Алішер, зізнався, що мріє навчатися у військовому ліцеї. А в рідній школі Рустама Хамраєва, переконують, що колишній учень став прикладом, одним з духовних орієнтирів для нинішніх учнів.
«Я був налаштований стояти на смерть, бо давав присягу на вірність Україні і захист народу. Є такі слова, як офіцерська і солдатська честь. Я не хочу, щоб мій син і ваша дитина жили так, як ми. А як треба буде, я ще раз стану»… (відео зі спогадами Рустама про Майдан).
Загрузка...

Редакція сайту прийняла рішення тимчасово закрити коментування під новинами, які стосуються військових подій на сході.
В Україні триває війна, зокрема інформаційна. Таким чином, ми не можемо допустити, щоб ресурс Інформаційного агентства Волинські Новини використовували як майданчик для дестабілізації ситуації.


Утім нам важлива думка нашого читача, тож запрошуємо до обговорення публікацій на сторінках агентства в соціальних мережах.



Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.