Як професійна волейболістка з Луцька здобула славу кондитера

28-річна волинянка переконана, що жінка може все: кохання – завоює, гроші – заробить, щастя – народить.

Чи не всю юність лучанка Анастасія Кішта мріяла про славу спортсменки. А високий зріст і чудова фізична форма підштовхнули до здобуття фаху «Олімпійський та професійний спорт», - йдеться на сторінках щотижневика Волинські Новини №42.

«Я навчалася в Інституті фізичної культури СНУ. Тренувалася в Богуслава Галицького у складі волейбольної команди. Але... в якийсь період сама для себе відкрила: це не моє. А якщо не моє, то навіщо витрачати час, коли життя таке коротке? – каже Анастасія. – Відтак професійний спорт я відклала на другий план. У 18 років, аби мати кишенькові гроші, пішла працювати на фабрику пластмасових іграшок. Через рік отримала підвищення й посаду менеджера з постачання. Та потім вийшла заміж. Народила першу донечку, другу і відчула: перебувати в родинному колі – ось моє щастя!»

ПОЧИНАЛА З КІЛОГРАМІВ ВИКИНУТОГО ТІСТА…

Домашніх клопотів, зізнається жінка, завжди вистачало. Проте енергійна по життю Настя почала шукати, у що ж цікаве спрямувати цю енергію.

«Пробувала все: в’язала, вишивала, інші техніки рукоділля опановувала. Але терпцю бракувало, – зізнається, сміючись. – І з рідною сестрою (а вона теж пішла в декрет, тільки на чотири місяці раніше) ми вирішили узятися за кондитерську справу».

Спершу це були оригінально оздоблені торти. Ними охоче ласували малюки, рідні та друзі. Втім на «бізнесові рейки» було складно вийти, адже подібні вироби пропонували дуже багато майстринь. І сестри замислилися над варіантом випікання пряників.

«Імбирних я принципово не хотіла. А от коли натрапила в інтернеті на рецепт медових – інтуїтивно відчула: те, що треба!», – провадить Настя.

Коли три з половиною роки тому жінка вперше виготовила казкову хатинку з їстівних коржів, донечка була в захваті! Бо це справді був суперподарунок до зимових свят. Але, зізнається мама, смак хатинки був «не ахті».«Зиму ми святкували, в гості ходили. А на весну моя сестра Лєна каже: «Давай-но щось прибуткове почнемо робити». І офіційним стартом «пряникового бізнесу» стало 15 травня – день народження нашої бабусі», – пригадує майстриня.


Аби зайти на кулінарний ринок із чимось оригінальним, Лєна генерувала ідеї щодо оформлення виробів. А Настя мала забезпечити бездоганний смак товару.

«Зізнаюся, це було ду-у-уже непросто! – каже оповідачка. – Рецептів у інтернеті море, проте «свою родзинку» жоден майстер не відкриває. От і виходило, що цілих півроку я тестувала шалену кількість варіацій із тістом. Сердилася. Викидала. Знову замішувала! Дякувати Богу, мій Костя – чоловік терпеливий. Плюс творчий (майструючи з дерева, сам знає, як складно досягнути ідеального у виробі). Тому замість того, щоб сваритися, він заспокоював, підтримував, пропонував не зупинятися й експериментувати. І врешті-решт я таки домоглася ідеального поєднання смаку й естетики!»

РЕКОРД – 25 ТИСЯЧ ЛАЙКІВ!

Першим клієнтом Насті-пекаря стала сестра. Вона запропонувала до Дня вчителя виготовити своїм вихователям маленькі набори пряників, а на них написати слова побажань. Побачивши усмішки вихователів, сестри захотіли зробити подяку для рідної матусі: за подароване життя, за любов, турботу й недоспані ночі...

«Мама як узяла пакуночок – ледь не розплакалася! Довго не хотіла їсти пряника, – усміхається оповідачка. – Та моє прохання скуштувати, щоб оцінити смакові властивості виробу, таки переконало маму. І її оцінка була – відмінно!».

Відтоді з кожним наступним роком випічка Анастасії Кішти стає все популярнішою. Люди підказують цікаві ідеї щодо оформлення медових пряників. Просять їх не лише на гостину. Чимало замовлень роблять батьки, коли в дитсадку день іменинника чи 8 Березня. А ще останнім часом стало «фішкою» брати пряники замість хліба, йдучи на хрестини, або від імені новонародженого дарувати гостям «їстівного сувеніра».«Ще тільки експериментуючи над рецептом тіста, я сама собі встановила правило: лише натуральні інгредієнти. Адже, маючи двох донечок, розуміла, як кожній мамі важливо дбати про здоров’я дитинки, – наголошує кондитер. – А щоб виріб «пасував» до кожного конкретного свята, моя сестра стала підказувати прикольні написи».У соцмережах, де Анастасія Кішта ділиться своїми новинами, друзям дуже сподобалася притча про маму: «За день до народження Бог сказав дитинці: «Завтра ти прийдеш у новий для себе світ». «Але ж я така маленька і беззахисна. Як же я буду там сама?» – запитала дитинка. – «А я подарую тобі ангела-охоронця, який завжди-завжди тебе оберігатиме й любитиме». «Та як я його впізнаю?». «Дуже просто, – усміхнувся Бог. – Ти називатимеш його МАМА»... Ця притча надихнула майстриню, й у результаті багато лайків зібрали пряники з написами «Дякую, бабусю, за таку матусю».

«Та моїм кулінарним рекордом став пряник із джемом (до речі, джем – теж мій винахід: варю його тільки з фруктів і цукру). Кондитерський виріб я оздобила написом «Жінка може все: успіху досягне, кохання завоює, гроші заробить, щастя народить!». Цю фразу (її авторка – моя люба сестричка) вподобало 25 тисяч людей. Уявляєте?», – хвалиться майстриня.

Після такого визнання, яке прийшло до Насті 2014-го, замовлень постійно більшає. Аби встигати їх виконувати, жінка долучила до роботи спершу двох, потім п’ятьох дівчат-художниць, які оформляють вироби. А зараз кількість замовлень така, що до команди знову треба додаткових рук!

КИТАЙ ЗАПРОШУЄ, ТА Я УКРАЇНУ ЛЮБЛЮ

«Але власне випічку не довіряю нікому, крім себе, – жартує оповідачка. – Нещодавно на весілля мені замовили 160 пряників. Аби їх виготовити, простояла на кухні дві доби й мусила 160 разів написати від імені наречених «Ми щасливі, що ви сьогодні з нами», – сміється, пригадуючи.
Пряники Анастасії Кішти вже мандрували до Польщі, Голландії, Бельгії, Азербайджану, Росії, Швейцарії, Грузії. Їх оцінили у столиці Британії – Лондоні. А нещодавно – й у США! Здебільшого замовлення роблять наші співвітчизники, аби подарувати іноземцям «шматочок любові з України». Відтак найчастіше обирають пряники у формі сердечка, а оздобити просять їстівною вишивкою, синьо-жовтим орнаментом, калиною.

«Оскільки рецептура дозволяє зберігати виріб від кількох місяців до півроку, а сам він – не крихкий, то мені запропонували гуртовими партіями надсилати пряники навіть до Китаю, – зауважує оповідачка. – Але я ще вагаюся. По-перше, не таке потужне виробництво маю, аби вручну стільки спекти. По-друге, щоби влучний напис придумати, треба знати ментальність жителів країни, їхні традиції. Тому зараз більше до душі дарувати пряникову радість тут, в Україні».

Оксана БУБЕНЩИКОВА, Луцьк

Фото автора та із сімейного архіву

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---