USD 27.7 28
  • USD 27.7 28
  • EUR 31.55 32
  • PLN 7.25 7.45

Як воно, бути батьком чемпіонів? ФОТО. ІНТЕРВ’Ю

Завдяки нашій землячці Надії Миронюк, про Волинський край у 2008 році заговорив увесь світ. А все тому, що дівчина є членом олімпійської збірної України у важкій атлетиці і вона брала участь в Oлімпіаді у Пекіні.

Мало хто знає, що першим тренером Надії був її тато Микола Миронюк, який є майстром спорту з важкої атлетики. Журналіст Волинських Новин поцікавився у нього про спортивні успіхи доньки та розвиток важкої атлетики на Волині.

Миколо Демидовичу, як давно ви тренуєте своїх дітей?


Тренерством я займаюся ще з 1985-го, коли ще навчався. У мене в сім’ї п’ятеро дітей, але лише двоє з них пішли у спорт. Надію Миронюк я почав тренувати, коли їй виповнилося 5 років. У той час ще в світі жіночої спортивної важкої атлетики не було. Так що спочатку я навіть і не думав, що вона зможе займатися цим професійно. Проте було таке бажання у неї – розвиватися фізично.

Які останні спортивні перемоги у Вашої доньки і чим вона зараз займається?


Перемог у неї багато, мені важко навіть їх усіх згадати. Вона - багаторазова чемпіонка України, майже під час усіх змагань посідає перші місця. На жаль, вона не могла поїхати на Олімпіаду в Лондон через травму. Але в Пекіні Надія показала досить таки хороший результат і зайняла 9 місце. Тоді в команді з важкої атлетики їздили 5 спортсменів. У Туреччині під час змагань посіла шосте місце і встановила два рекорди України. Зараз Надія - член олімпійської збірної України і перебуває на зборах у Київській області. Тому що у жовтні буде Чемпіонат світу й вона там виступатиме за підтримки «Фонду Ігоря Палиці - Новий Луцьк».

Ваш син, маючи 12 років, здобув вже якісь перемоги для України?

Торік він брав участь у чемпіонаті України з важкої атлетики серед дітей. Під час змагань «штовхнув» 44 кілограми і виграв бронзову медаль. Колись для дітей такого віку не організовували змагань і це погано, тому що людина змалку повинна відчувати всю атмосферу боротьби на змаганнях, щоб у старшому віці, вона могла легше пережити поразку. Сину не набридає цим займатись. Його надихають перемоги сестри і він хоче досягнути її рівня.

А як часто трапляється, що спортсмен отримує травму і залишає спорт?


Травми отримують рідко. Коли донька «порвала» м’язи на руці, то ми з її нинішнім тренером Миколою Авраменком думали, що ця травма буде фатальною для подальшоэ кар'єри. Але Надія відновилася і зараз тренується. У цьому спорті завжди треба дотримуватись техніки і витримки. Часто спортсмен, під впливом вражень, занадто енергійно і різко «рве» штангу, а потім лікує травму.

За довгий час тренерства, Ви хотіли змінити вид своєї діяльності
?

Ні, не думав. Я сам свідомо пішов на цей «хліб». Звичайно, працюючи тренером у спортивній школі Луцького району, яка підпорядковується і фінансується Міністерством освіти і науки, ця справа не прибуткова. Зарплата така як і в учителів, платять за години. Головне це набрати групу діток. А інвентарю немає, треную дітей на поламаних штангах, які ще були виготовлені в СРСР. Але все таки, ми встановлюємо рекорди України (сміється, - авт.). Це і смішно, і від цього плакати хочеться, зараз ніхто не допомагає. Всі кажуть немає грошей. А їх треба чимало, одна укомплектована штанга коштує майже 16 тисяч гривень.

Незважаючи на фінансові труднощі, важко атлетикою багато дітей ідуть займатися?


Цей вид спорту домінуючий на Волині. Цьогоріч доросла збірна посіла 2 місце. Дітей з кожним роком не меншає. Звичайно, у нас бідна база для повноцінного заняття цим спортом, але виживаємо якось. Знаходжу спонсорів, часом сам купую дітям одяг для занять. У 80-их такого не було, у спортивному гуртку забезпечували усім чим треба, а тренер приходив на заняття і тренував, а не думав про те, де взяти гроші на інвентар. Тому що є дітки, які прийдуть, позаймаються, а потім кидають, бо не вистачає на всіх грифів, штанг. Або, коли вони піднімають штанги, то часто з них спадають вагові диски.

А в якому віці закінчується кар’єра важкого атлета, і які перспективи в нього на майбутнє?

В середньому у 35 років спортсмен закінчує зі спортом. Серед моїх вихованців багато хто пішов у тренери, інші – в науку. Але, як правило, вони не полишають ходити у спортивну залу для підтримки хорошої форми тіла. Рідко траплялося, що спортсмен, залишивши спортивну залу, потрапляє у заклади, де алкоголь, цигарки, і тоді він деградує.

Якісь казуси у ваших вихованців траплялися під час змагань?

Серед моїх діток не пригадую, щоб були смішні випадки, але донька розповідала. У Чернігові на чемпіонаті України її подруга з команди вийшла на поміст не лицем до суддів, а спиною. Коли вона почала нагинатись і брати штангу, то суддівська група побачила її вже не зі спини, а трохи нижче. Вона від хвилювання спочатку не чула тренера і налаштувалась піднімати, але все таки потім вона розвернулася до суддів обличчям.

На Вашу думку, чому потрібно займатися спортом і що він дає у житті людини?

У спортсмена виробляється характер. Під час тренувань він долає лінь і з останніх сил піднімає штангу. Таким людям легше досягти успіху в житті, їм легше долати перешкоди і життєві труднощі. Вони мають відчуття відповідальності за себе і за родину. Тому недарма весь світ фінансує спорт. Ми ж усі хочемо мати здорову націю, щоб наші діти розвивались і добре жили. Але, на жаль, ми залежні від влади, і тільки від неї залежить розвиток чи занепад важкої атлетики.






Загрузка...
Коментарів: 5
Олександр Показати IP 9 Жовтня 2013 19:24
При всій повазі до спортсменки, яка представляє не саму спортивну область (і тому цінніша для нас, початок статті: "Завдяки нашій землячці Надії Миронюк, про Волинський край і Україну у 2008 році заговорив увесь світ" - нк просто БРЄД!!! Аби ще хоч медаль виграла. Вся Волинь - хай так, але не світ. На відміну від Волині, у світі таких спортсменів - греблю гати
Читач Показати IP 9 Жовтня 2013 21:50
А чому замість фотографії з батьком стоїть якийсь дьдко?
Аліна Показати IP 9 Жовтня 2013 23:41
А , таких ,як ти Олександр - простих смертних, мільйони.
Наталія Показати IP 10 Жовтня 2013 11:19
Читач, цей якійсь дядько - нинішній тренер Микола Авраменко. Мабудь найкращий менеджер важкої атлетики. Правильно сказав батько, що зараз тренер -це ще й добитчик коштів та пошуковець спонсорів. А де на фото батько нажаль не знаю, хоча чула про них багато. Батько - справжній фанат важкої атлетики. зараз таких небагато. Ці старі тренери, що вміють тільки тренувати, та працювати з дітьми зараз не цінуються - все вирішують кошти.
спорт Показати IP 10 Жовтня 2013 21:43
ЇЇ батько на 5 фотографії зверху у червоній футболці

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.