Лучанці, яка в’яже рукавички для захисників, потрібна допомога

Лучанка Валентина Мазурик, яка в'яже рукавички для наших захисників, планує до нового року передати 600 пар. Однак бідкається, що закінчується матеріал. Тож усі небайдужі можуть допомогти. Окрім того, Валентина плекає надію назбирати необхідну суму на операцію, щоб відновити слух.

«Знаєте, як заволікти товсту повстяну нитку в голку?» – запитує Валентина Мазурик, вкладаючи згорнутий в кілька разів шматок нитки всередину в’язаної рукавички, - треба прив’язати її до тоненької, і грубша легко за нею увійде у вушко». Так жінка дбає, щоб хлопцям-солдатам було чим відремонтувати, якщо раптом тактильна рукавичка порветься.

Інформаційне агентство Волинські Новини раніше розповідало історію сім’ї Валентини Мазурик та Петра Дячука, яка є свідченням того, що, аби іти дорогою світла, не обов’язково бачити очима. Достатньо відчувати те тепло, що струменить від людської доброти, і передавати його іншим.

Окрім того, ІА Волинські Новини розповідало, що лучанка Валентина Мазурик не бачить і не чує, а в’яже рукавиці нашим воїнам, її чоловік, теж незрячий і без однієї руки, допомагає і зустрічається з доброчинцями, які приносять нитки. Їхній син, маючи 2-у групу інвалідності, пішов захищати України на сході.

Щороку подружжю допомагає Фонд Ігоря Палиці «Тільки разом» - дає людям кошти на ліки, адже пенсії на все не вистачає.

Петро – чоловік з унікальною пам’яттю, який запросто орієнтується в просторі і за повної відсутності зору дає собі раду на вулицях міста. Валя – бухгалтер-фінансист і поетеса, мама двох дітей і майстриня, яка сотнями надсилає в’язані власноруч тактильні рукавички бійцям у зону АТО.

От, власне, завдяки цим рукавичками ми знову пригадуємо історію цього луцького подружжя. Валя не лише нічого не бачить, але й не чує ( єдиний зв’язок зі світом – пальці чоловіка, що шрифтом Брайля передають інформацію). Але жінка поставила собі за мету бути максимально корисною, потрібною комусь, тому в неї план – чотири пари за три дні.

«Думаю, якщо нічого не завадить, дати до нового року 600 пар, каже Валентина, не припиняючи працювати шпицями, - щоб батальйон був більш-менш забезпечений».

Нитки передають небайдужі люди, але запас тане. «Ще місяців на два вистачить, а далі – не знаю, в кого й просити,» - бідкається Валя.

Часом немає кому сформувати меланж – строкату нитку з різних кольорів, то що вже казати за те, щоб принести? Тому подружжя було б вдячне за будь-яку допомогу. А ще часто бракує коштів, щоб відправити швиденько на схід посилку. На пенсію ж не розженешся, а, окрім того, Валентина плекає надію назбирати необхідну суму на операцію, щоб відновити слух. Петро слухає нашу із Валею розмову й іноді усміхається. Він вже був свідком таких інтерв’ю не раз. Для них із Валею головне – результат. Не співчуття їм потрібне – допомога. Реальна, дієва допомога. Щоб здійснити мрію про трансплантат, щоб відремонтувати балкон у помешканні, аби Валя могла дихати свіжим повітрям, щоб виконати свій план щодо допомоги на схід, щоб було, де жити синові, який повернеться із АТО. Та… багато їх - тих великих і дрібних бажань, усіх не злічиш… Проте вони вірять обоє щонайперше у те, що війна скоро закінчиться, а найбільше у те, що добра у світі стане таки більше. Завдяки небайдужим і добрим людям.

Усі небайдужі, які бажають допомогти світлій родині Петра і Валентини, можуть звертатися за телефоном: +38(068) 585 38 75

Наталка Петрук

---

Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

---