USD 39.00 39.40
  • USD 39.00 39.40
  • EUR 39.25 39.50
  • PLN 9.76 9.94

Росіяни та сепаратисти на війні - які вони? Сповідь бійця 51 ОМБ

14 Січня 2015 19:00
Хто такі сепаратисти, скільки їх лишилося на сході? Чому із росіянами краще мати справу, аніж із представниками так званих ДНР та ЛНР? Чи є честь у агресора і з яких причин ворог приходить на нашу землю?

Чому бійці перестають ходити в церкву, але перемога і правда таки лишається за нами - про геройство та зради Інформаційному агентству Волинські Новини розповів лучанин, військовий колишньої 51 бригади.

«Є речі, які треба тримати в собі, а є такі, які варто розказати».

Про сепаратистів

Сепаратисти не вміють воювати, це гопники, ті, хто був за ґратами, колишні шахтарі, які втратили роботу. Так, зараз в Ростові у них тривають навчання: іди стріляй. Але цьому ніколи не навчиш, якщо не побуваєш в бою.

Таких вже називають «пристріляними».

Все залежить від того, чого людина туди прийшла. Ось, вони йдуть і кажуть: ми за народ, за наші ДНР та ЛНР… Але коли по них починають стріляти, замислюються: що я тут роблю?

Особливу ненависть вони викликають, коли потрапляють в український полон. …Я б їх рвав і різав тонкими шматками, посипав би сіллю. Тому що це - скотина! Він не має нічого святого. Російський же солдат, офіцер - він має честь. В нього є наказ. Він його виконує.

Сепаратист же забирає останнє з будинків… Тішить те, що зараз їх вже небагато лишилося. Переважна більшість - найманці.

Проте останнім часом ті ж сепаратисти змінюються, починають іти на контакт. Чому? Напевно, не через усвідомлення якихось істин… Тому що закінчуються гроші. А втрачати життя за просто так вони не хочуть.

Про росіян

Ті ж росіяни, у разі, якщо потрапляють у таку собі патову ситуацію, коли по них стріляють, теж замислюються: що я тут роблю?

Якось кадрового сержанта взяли в полон, розказував... У них в армії вже немає фізичної підготовки. Все, що вони роблять, - постійно ходять, стріляють, знову стріляють, їдять, сплять, стріляють-їдять-сплять-стріляють...

Проте весь час, коли вони щось роблять – з екранів, які їх оточують усюди - в світлицях, казармах, лунають новини: про укропів-бандерівців, які знущаються над людьми-дітьми.

Де б не був солдат, він чує ці новини. Так, вони фейкові, їх хтось придумав, але вони постійно звучать з телевізорів. Зомбування триває безперервно. І коли тобі щодня розказують, що там Україна нападає на Росію, то минає час і ти їдеш «захищати» свою вітчизну.

У них, зі слів полоненого російського сержанта, був марш до Ростова - така собі перевірка техніки, - як їх переконувало керівництво. Проте у них забрали документи, воєнні квитки, паспорти тощо. Змусили підписати контракт.

Один із полковників, каже сержант, погрожував, якщо ті не підпишуть угоду, договори зроблять за них. Окрім того, там же не оголошують, коли ти в’їжджаєш в Україну: поле і хто його знає, де ти. Розумієш лиш те, що по тобі починають стріляти.

Коли він дізнається, що вже не на російській території, тоді приходить якесь розуміння. Спершу думає, що все легко, навколо - «бандерівці, бандити, карателі» - всяко називали…

Вони думають, що назвавши нас «укропами», вони нас ображають. Ні, ми навпаки цим гордимося.

Про полон

Полонені в нас прозрівають. Затриманий дивиться: ми їмо, кличемо його, ділимося.

Так, ми розуміли, хто вони такі і чому прийшли сюди. І мені було б простіше його застрелити, аніж прогодувати, але ми - не скот, і це не по-людськи.

Проте у разі, якщо полонений провокує, поводиться як останнє гі*но, його ніхто не пошкодує - вб’ють і все. Він у такому разі не оцінює ситуацію, у якій знаходиться. Доводилося спілкуватися із полоненими російської армії - корейцями, кадирівцями. Запитую: що ти тут робиш? Каже: гроші заробляю.

- Скільки платять?

- Обещают 800 долларов в день.

- А скільки заплатили?

- Дали пока 800 гривен, чтобы форму купил.

І коли ти береш диверсійну групу, яка сама зізналася, що займалася підривом будинків в Донецьку, аби потім сказати, що це зробила Нацгвардія, то розумієш, навіщо вони так діють - за обіцяне бабло.

Але вже поряд з нами, в полоні, він розуміє: не такі ми вже звірі, і не їмо ми людятину… Так, звичайно, ми жартували. Їли тушонку, а потім запитували, чи смачне м’ясо з маленького хлопчика? Чи сподобалося? Чи солодке?

Бачили б ви ті злякані очі! Потім, звичайно, заспокоювали – говорили правду.

В них є страх, коли вони потрапляють в полон, проте потім розслабляються.

Ми не знущалися над ними, але усі ці корейці, вірмени, сепаратисти, найманці - якби хоч криве слово сказали, я б їх хлопнув і все. І на тому питання було б закрите.

Він - найманець. Він прийшов за гроші. Він знав, на що іде. Більше того, на передову вони часто відправляють пацанву. Багато «красенів» сидять в тилу і керують, вчать курсантів.

Згадаємо, як їде БТР брати аеропорт, за ним ідуть 30 чоловік - без бронежилетів, в розгрузці і з автоматом. Ти кулеметом 30 чоловік кладеш, БТР повертається назад. Чергова партія. Те ж саме. Раціями з ними спілкуєшся, не витримуєш, кажеш, зрештою: пацани, забирайте ж своїх.. А їм - «на*ер нада».

Їм не потрібне це м’ясо. І щодо того, що тіла не розпізнавали - теж правда. У нього ж на лобі не написано, хто він.

Наших шукали, намагалися ідентифікувати. Ми ставимося якось по-людськи… Так, закидали і українцям про те, що лишали тіла - але це тільки у тих виключних випадках, коли не давали можливості їх забирати.

А коли можливість є, - не питання. Ми своїх не лишали ніколи.

Коли на Савур-Могилі пацана рвонуло так, що йому обірвало ноги, ми закидали його тіло разом з ногами - тільки окремо! Коли хлопець відійшов попісяти, потрапив під міномет, потім ми збирали його в пакетик - в «маєчку» і відправляли додому, тому що він має бути вдома…

А їм - все одно. І от коли бачиш такі моменти, таке ставлення, тоді розумієш - за тобою перемога, за тобою правда. Тому що ти - людина.

Так, ми вбиваємо… Хоча ні - не вбиваємо, ми знищуємо ворога. Але по факту - так, стріляємо. І знаємо, що стріляємо в людину. Але водночас розуміємо, якщо він покладе зброю, ти не будеш стріляти. Ти відпустиш його, або посадиш в тюрму.

Про обмін

Хоча все це відносно. Відпускаєш, або обмінюєш на наших хлопців, а це падло, якщо в нього нічого не змінилося в голові, все-таки повертається назад.

А, може, і міняється щось, а йому не дають вибору. І він повертається.

А от щодо обміну з російськими офіцерами, то з ними краще мати справу, аніж із сепаратистами. Останній хоче «бабла-золота», а в росіян у більшості хоч слово якесь є… Відповідальність.

Говорити ж про якийсь обмін із найманцями-кадирівцями абсолютно немає про що. Не береш ти його в полон! Допитуєш того самого кадирівця, вірмена, корейця, а він дивиться на тебе своїми продажними очима, і… рахує.. Розуміє, що знаходиться в полоні, але рахує, скільки людей навколо - шукає можливості вибратися, вбити.

Ти береш його зі зброєю, а він каже: «это не мое, это мне просто в руки дали, и я побежал»…

Знаєш, коли я йшов воювати, я думав, що кадирівці - це така собі еліта! Він же родився із автоматом. Але коли ти стріляєш, а він втікає, то розумієш: у нього так само дві руки, дві ноги і одна голова…

Можливо, досвіду більше, але ми теж вчимося… Більшість хлопців спочатку навіть стріляти не могли, але ж навчилися!

Про взяття розвідника Ліса

Був такий крутий розвідник у них – Ліс. З сепаратистського батальйону «Восток».

(12 грудня йшлося про те, що сепаратистський батальйон «Восток», у якому воюють бойовики-осетини, залишає Донбас. Про це повідомив «доброволець» з Північної Осетії Алан Маміев. Він зазначив, що в Донецьку залишаються тільки деякі з бойовиків – авт.).

Ліса вбив один із наших снайперів. Тоді сепаратисти із білим прапором приїхали забирати його тіло. Це нетипово для них. Але показує важливість цієї персони. Проте тіла все ж не віддали.

Взамін терористи нічого не пропонували, але якби і пропонували, не було можливості з ними говорити, постійно тривали бойові дії.

Мене під час їх візиту не було, але якби і був, не говорив би з ними - просто розстріляв.

Ти розумієш, наскільки нахабно вони себе поводять?

Влітку, в липні був такий випадок - під Красноармійськом розбили блокпост полковника Мамандалієва на псевдо «Мамед». Полковник колись служив у Володимирі-Волинському в 51 бригаді, а потім його перевели в Дніпропетровськ.

Тоді сепаратисти йшли із білим прапором, вели перед собою «цивільних». Вони знали, куди йшли. А він же офіцер, підпустив їх: люди здаються, відповідно ти не стріляєш. Ти маєш принципи, честь.

Але підійшовши на відстань пострілу з автомата, сепаратисти почали стріляти. З посадки виїхав ворожий танк.

Що зробив Мамед? Він сів у БМП і почав вести бій - стріляти по танку. Коли в танку зрозуміли, що бій ведеться по них, один зворотній постріл і БМП Мамандалієва знешкоджений.

Від Мамеда лишилися одні берці.

Так, йому дали медаль Орден Богдана Хмельницького…

Але тут йдеться про інше - про підступність і нахабність сепаратистів. І після такого вони приходять за тілом свого особливого розвідника. І йдуть. Просто йдуть.

А якби до них пішли наші, їх розстріляли б, або забрали б в полон.

Про гріх і помсту

Якби тоді, коли сепаратисти прийшли забирати тіло Ліса, там був я, знаючи їх позицію, не відпустив би. Розстріляв. Взяв би на душу гріх. Як брав вже не раз. Знаю, що нічого доброго мене на небі вже не чекає.

Я це робив, і я теж знав, на що я ішов. Зараз я не ходжу в церкву, бо не відчуваю, що мені треба туди йти. Раніше ходив. Після поїздки туди... Вірю в Бога, але, вважаю, що вже негідний відвідувати храм.

- Ти хочеш сказати, що ти робив те, чого не мав робити?

Так. І я знав, що я робив. Це дуже нехороші речі щодо людини, навіть, якщо вона - сепаратист. Можна багато говорити, що зараз війна. Виправдовуватися війною. Але ні. Все скидувати на неї не варто. Є речі, яких можна було не робити, але ти все одно діяв саме так.

Був результат. Я був задоволений від своїх дій.

Чому ти це робиш? Бо потрапляєш у різні ситуації, бачиш, як гинуть твої друзі, і зрештою ти мстиш. І не в такій формі як вони, а набагато жорсткіше. І на очах в інших. У сепаратистів.

Але як роблять вони, як вчать? Полоненого, зараз на вулиці, зимою, тримають на вулиці і не годують по 7 днів. Щоб інші бачили.

Не знаю, чи живий ще...

Що роблять ті ж кадирівці? Фотографуються разом із полоненими, із вбитими, пораненими: «я такий красень - зловив укропа, ось, перерізаю йому горло»…

Я не фотографувався із жодним сепаратистом. Я був там не для того. І сьогодні я впевнений: є речі, які треба тримати в собі, а є такі, які варто розказати.

Розмовляла Альона ТРОХИМЧУК
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Редакція сайту прийняла рішення тимчасово закрити коментування під новинами, які стосуються військових подій на сході.
В Україні триває війна, зокрема інформаційна. Таким чином, ми не можемо допустити, щоб ресурс Інформаційного агентства Волинські Новини використовували як майданчик для дестабілізації ситуації.


Утім нам важлива думка нашого читача, тож запрошуємо до обговорення публікацій на сторінках агентства в соціальних мережах.




Система Orphus