USD 24.8 25
  • USD 24.8 25
  • EUR 27.5 27.7
  • PLN 6.35 6.47

Відверто про АТО: Передова лишається оголена командуванням вищого рівня

Ми познайомилися з ним у міжміській маршрутці. Він не був дома рік. А за цей час його дружина подала на розлучення. Він повертався поранений, на милицях і їхав на операцію. А зустрічали його не кохана з маленькою донечкою, а брат. Він їхав з АТО.

До цього випадку мені не доводилося спілкуватися віч-на-віч з жодним бійцем невизнаної війни Росії з Україною. А через кілька тижнів зустрілися ще з двома молодими хлопцями, які повернулися з сепаратистського пекла. Один із них пройшов іловайський котел і потрапив до полону, іншому пощастило більше.

Солдати, яких демобілізують із зони АТО, на контакт ідуть з обережністю. Факти, які нам доносять засоби масової інформації, коментують неохоче і інкогніто. Та це і зрозуміло. Адже будь-яка інформація чи то про українських командирів, чи то про сепаратистів з росіянами може бути використана проти них та членів їхніх сімей.

Анатолій (з етичних міркувань ім’я змінене, - авт.), який потрапив у полон під Іловайськом, розповідає, що сепаратисти телефонували його батькам і пропонували викупити його тіло. А в цей час хлопець поранений мучився у їхніх казармах. Полонених годували тільки раз на день продуктами, які навряд чи можна назвати їжею. Анатолій каже, що, правда, медичну допомогу надали.

Хлопець зі сльозами на очах згадує, як півторатисячну колону солдат зрадили командири і лишили під градами помирати. А потім був коридор ганьби, камера, допити… Анатолій потрапив у число тих, кого вдалося звільнити генералу-полковнику запасу Володимиру Рубану, який керує Центром обміну полонених.

Усі троє демобілізованих не заперечують, що держава про забезпечення воїнів АТО дбати не дуже поспішає. Немає ані належного обмундирування, ані техніки, ані продуктів. Місцеві мешканці, які і досі залишилися в зоні активних бойових дій, нашим солдатам жаліють дати напитися склянки води з криниці. Вони не звертають уваги, що ті змушені по краплинці вишукувати воду з калюж. Місцевих, які підтримують Україну, тут лишилося одиниці.

Зі слів хлопців, середня зарплата сепаратиста – 1500 доларів. Їм платять за те, що вони вбивають українських патріотів, за те, що над ними знущаються. Донецьк та Луганськ перетворився на зону, де можна побачити всю збірну «зеків» країн колишнього Радянського Союзу. А таким прості людські життєві принципи незнайомі.

П’ятдесятирічний Сергій Балицький, засновник волинського волонтерського центру «Серце патріота», активіст Волинської регіональної парторганізації «Українське об’єднання патріотів – УКРОП», з часу початку неофіційної російсько-української війни в зоні АТО бував неодноразово. Він на власні очі бачив проблеми звичайних українських солдат, налагодив співпрацю з військовим командуванням деяких загонів.

У відвертій розмові з Сергієм ми говорили про те, як виживають на війні, про безглузду бюрократію, про патріотів та глибоку жертовність молодістю, сім’ями, здоров’ям і життям.

Про волонтерство

Чому ви вирішили займатися волонтерством?

– Волонтерством розпочав займатися ще з часів Майдану. Не зміг залишатися осторонь після новин про побиття студентів. Спочатку поїхав на Майдан як учасник. І вже там зрозумів, що буду кориснішим, якщо привозитиму активістам продукти харчування й інші речі першочергової необхідності.

Сам підприємець, займаюся виготовленням бруківки. Перша допомога майданівцям була надана за мої кошти та ресурси деяких моїх друзів-однодумців. Я просто поїхав на ринок, купив продукти і повіз їх у Київ. Моя сім’я страшенно за мене переживала. Та чесно кажучи, не особливо з ними радився. Якщо не поїхав би я, то тоді хто? З перевезенням продуктів на Майдан проблем не виникало. Боявся перевозити шини, які були необхідні для укріплення. В цій ситуації шукав різні варіанти – змінював номери на київські або їхав взагалі без номерів. Мені пощастило – авто жодного разу не зупинили.

Коли розпочалася діяльність «Серце патріота»?

– Наш волонтерський центр офіційно зареєстрований у лютому 2015 року. А загалом розпочали працювати ще з вересня 2014 року. Зараз у нас сорок активних волонтерів.
Перед першою поїздкою в зону АТО розпитав знайомих про потреби бійців. Вирішив закупити продукти та засоби гігієни. Поїхав у Краматорськ. Там познайомився з військовими. Хлопці почали складати списки необхідних речей. З часом ми також знайшли можливість завезти три спеціально обладнані автомобілі.

Яка зараз ситуація із забезпеченням солдатів в зоні АТО?

– Рік тому ситуація була жахлива. Запитував, що треба, а у відповідь чув: «Все!». Не було ні їжі, ні форми, ні берців, ні бронежилетів… Зараз ситуація дещо покращилася: щось трішки дає держава, щось – волонтери. Найчастіше військові замовляють продукти, медикаменти та запчастини до спецавтівок, якими забезпечили волонтери. Є потреба також у таблетках для відносного очищення води (одна упаковка таблеток робить придатною для пиття 10 тисяч літрів води).
– Яким чином ви збираєте кошти? Чи встановлюєте скриньки для збору благодійних пожертв?

– В основному адресно звертаємося до своїх друзів, колег. Скриньок не встановлюємо. Маємо тільки одну, яку розмістили ще у березні у моєму ковельському магазині «Мелодія плюс». Це звичайний ящичок, на око в якому зараз гривень 500. І це майже за півроку! Чи багато можна придбати на таку суму?

Про мобілізацію

Вже більше року в країні не припиняються розмови про мобілізацію. Не секрет, що багато чоловіків платять, аби «приписати» зайві діагнози. Чимало бояться не лише втратити своє життя, а й того, що їхні сімї просто не мають коштів ні на їхнє забезпечення воювати, ні на своє, у разі їхньої загибелі чи поранення.

– Звичайно, рівень забезпечення солдат в АТО, дотримання їхніх прав та прав членів їхніх сімей і під час служби, і після неї дуже впливають на мобілізацію. Якби задекларовані державою обіцянки в цьому аспекті дотримувалися, бажаючих служити було б значно більше.

Однак, хочу зазначити, що в зоні АТО – чимало патріотів.

Головна помилка в процесі мобілізації – виловлювання людей біля під’їздів, залучення до служби тих, які мають проблеми з алкоголем. Бійців, які п’ють, не допускають до охорони меж. На передову таких також не відішлеш, адже вони не надійні. А з іншого боку – і траншею копати не можуть, бо їхні думки зайняті тільки одним – де знайти випивку.

Також часто призивають спеціалістів, які тут «на гражданці» принесуть більше користі, аніж на війні.

Ситуація з виконанням обіцянок щодо захисту прав бійців АТО зараз не найкраща.

– Це дійсно так, і, на жаль, випадків, коли бійці або їхні сім’ї залишаються наодинці зі своїми проблемами, багато. Приміром, непоодинокі ситуації, коли при призові, військкомат помиляється в одній літері в прізвищі. В подальшому це призводить до багатомісячної бюрократичної тяганини. Вже не кажу про випадки, коли жінка жила із загиблим чоловіком у незареєстрованому шлюбі. Отримати державну допомогу вдові у таких випадках практично неможливо.

Про державне забезпечення

– На війні потреб багато. Але одне з першочергових питань – забезпечення солдат якісними бронежилетами та формою. До слова, бійці АТО кажуть, що й далі держава продовжує виділяти 30 «броніків» на роту.

– До війни зовсім не розумівся на бронежилетах. Вже з початком бойових дій, коли почали гинути хлопці, зрозумів, що «державне» обмундирування практично не забезпечує жодного захисту. Перед тим, як одягнути «бронік», бійці проводили тестування його на придатність – стріляли в бронежилет і тільки після цього одягали на себе.

Сьогодні і форма, і бронежилети, і берці, які видаються в армії стали якіснішими. Але все це дається в одному комплекті і на чималий проміжок часу. А обмундирування дуже швидко зношується, тому проблема забезпечення формою, «броніками», взуттям залишається гострою.

– А, можливо, головна причина нездатності держави вирішити проблеми бійців АТО – корупція? Адже українці й досі не знають, де ділися кошти, які були надіслані через смс в рамках акції по допомозі військовим.

– Сказати, що корупції серед тих, хто розподіляє ресурси на військове утримання країни, немає, не можу. Але тут ще проблема і в бюрократії. Солдати повинні бути забезпечені елементарним – продуктами, теплими матрацами, формою, зброєю. Рік тому взимку в АТО випадково потрапив на військовий склад. Дивлюся – спальних мішків там тисячі, а поруч у двадцятиградусний мороз хлопці сплять на землі в холодних наметах. Мене це дуже обурило. Запитую у прапорщика: «Ти ж кажеш, що немає спальних мішків, а я бачу протилежне?» Він тільки знизав плечима і відповів, що ці складські спальники колись і комусь будуть видаватися, але не тепер, адже відповідного наказу немає.

Про командирів та армію

Хлопці з АТО розповідають, що вище військове керівництво ніколи не буває на передовій. Генерали живуть у поліпшених умовах, з побутовими зручностями і не готові стояти пліч-о-пліч з простими солдатами.

– Такі тенденції дійсно характерні для військових процесів в зоні АТО. На передовій мені не доводилося зустрічати військових високого рангу. Командири повідомлені заздалегідь, де розпочнуться обстріли, де ненадійні фортифікаційні споруди і стараються триматися подалі від цієї території. На жаль, це людський фактор. Але факт є факт – передова лишається оголена командуванням вищого рівня. Волонтерів неохоче допускають у військові штаби. Командирам є що приховувати і вони бояться, що ми помітимо недоліки у їхній роботі.

Чи відомі випадки, коли наші командири продавалися бойовикам?

– Упродовж року чув такі історії, але, відверто кажучи, не вірю, що це відбувається. Можливо, дуже поодинокі випадки і трапляються. В кожній країні є патріоти і не патріоти. Але з мого досвіду спілкування з льотчиками, розвідниками, військовими у штабі АТО, можу сказати, що всі ці люди віддані своїй справі.

Які настрої зараз серед військових? Чи вірять вони у закінчення війни?

– Звичайно ж, люди дуже втомилися. Ви уявляєте, як іде час, коли ти чергуєш на блокпосту? Спиш в очікуванні, сидиш в очікуванні, їси в очікуванні… Це дуже важко. Потрібно нарешті вирішити: чи на нашій території війна, чи ми не воюємо.

В Україні є військові, які служили у миротворчих військах і дійсно знають як воювати. Але їх не хочуть брати на війну…

– На жаль, такі факти – непоодинокі. Мій сорокарічний колега служив в Америці 8 років. На фронт він просився близько року, а у військкоматі постійно відмовляли. Звичайно ж, командир при пагонах не допустить, аби хтось показав, що він розумніший за нього. Професійні військові, які пройшли війну, знають як вести бойові дії, налагодити роботу розвідки, заважають нашій армії. Легше управляти тими, хто не боїться висловити свою думку. А проблем серед наших військових чимало. От, приміром, помічали, що іноді навіть наші можуть підірватися на мінах, які поставили самі. А чому так? Тому що інколи забувають вносити нові заміновані місця в спеціальну карту.

Про місцевих

– Яке ставлення місцевих до волонтерів?

– Як правило, ми одягнуті у військову форму, а тому місцеві не відрізняють нас від солдат.

Але, коли ми у цивільному, то звісно ж можна почути що завгодно. Особливо багато нарікань на наших було на початку війни. Ти хочеш їм допомогти – а їм ця допомога не потрібна. Якось ми привезли на підрозділ 20 відер вареників. Бійці всі не з’їли і ми віддали місцевим. Відійшовши на кілька метрів, у слід почули лайку.

Іноді, коли ми у камуфляжах, то можна зустріти східняків, які ставляться до нас з повагою і при спілкуванні навіть використовують українську. У Краматорську ми познайомилися з місцевою жінкою, власницею кількох магазинів. Вона постійно допомагала нашим військовим: давала продукти, прала форму. Ми хотіли дати їй кошти, адже розуміємо, що у тих, хто там живе, їх немає. Але бійці переконали мене, що волонтерка надає нашим допомогу абсолютно безкорисливо і віддячити їй можна хіба що квітами. Війна згуртовує людей і деякі місцеві починають розуміти, як вони помилялися, підтримуючи проросійські настрої.
Розкажу вам випадок. Мій знайомий Дмитро з Києва служив в зоні АТО поблизу Волновахи. Повернувшись додому, розшукував загиблих побратимів, яких похоронили місцеві. Привіз їм гроші, продукти і попросив показати могили. Вони погодилися виконати прохання, але за умови конфіденційності. Так перепоховали 4-х бійців, але за результатами експертизи з’ясувалося, це не побратими Дмитра.

У місцевих можна просити такі речі, однак, тільки за винагороду. А дуже часто вони використовують своє положення і допомагають за гроші, як нашим, так і бойовикам. У зоні бойових дій залишилося багато людей старшого віку, яким нікуди тікати. Сепаратисти спеціально стріляють по місцевих, аби спровокувати.

Про скалічені життя

– Чи можна довіряти статистичним даним щодо війни, які сьогодні подають засоби масової інформації?

– Можу сказати напевне, що точних даних щодо кількості загиблих ніхто не озвучує. Наприклад, ми чуємо, що загинуло 4 бійці, а поранених 30. То вже через кілька днів ніхто не уточнює, що серед тих 30-ти вже також є померлі.

Чи доводилося вам перевозити загиблих?

– Коли ми були у Дніпропетровську, нам передзвонили і попросили забрати двох кіборгів – одного з Київської області, а іншого – волинянина Василя Демчука, 1972 року народження, з села Матейки Маневицького району. Першого героя ми везли лише до Києва. Василь був дуже понівечений, у нього не було вуха. Чоловік перебував у полоні 2 місяці. Ми повинні були доставити його в рідне село посеред ночі, але, порадившись, зрозуміли, що вночі цього ніхто не побачить. На автобус, в якому ми везли тіло Василя, прикріпили прапори. В’їхали в село о 6.30 ранку. По обидва боки дороги на колінах зі свічками в руках стояли люди.
Також ми з Дніпропетровського моргу ще забирали четверо загиблих з Волині та Рівненської області, один з них – 1994 року народження. Особисто не знав цих хлопців. Та коли ми їх везли, то сльози самі котилися по обличчю.

Знайомі медики розповідали, що адаптація хлопців, які побували у полоні, проходить надто складно, повсякчас відбуваються психічні зриви. Навіть є випадки, коли закінчують життя самогубством. Говорять навіть про те, що сеператисти каструють наших бійців…

– На жаль, факти нелюдського поводження сепаратистами з нашими полоненими військовими – правда… Зі свого досвіду спілкування, можу сказати, що з тими, хто перебував у полоні в росіян – працювати легше, аніж з тими, яких захопили кадирівці. В останніх порушена психіка залишається на все життя… Навіть з хлопцями, які лишилися без ніг та рук, говорити простіше. Вони по-новому дивляться на життя, цінують кожну його хвилину, тримаються молодцем.

Про УКРОП

Чому ви почали працювати саме з партією УКРОП?

– Я не приховую, що мені пропонували підтримувати інші політичні сили, але зупинив свій вибір на «Українському об’єднанні патріотів – УКРОП». Мені дуже подобається позиція Ігоря Коломойського. Ставши головою Дніпропетровської облдержадміністрації у такий непростий час, він показав себе ефективним менеджером, зумів захистити кордони такої стратегічно важливої області і не допустити сепаратистів на її територію. За іншого сценарію розвитку подій, не виключено, що бойовики вже досі були б у Києві. До речі, Ігор Коломойський та Геннадій Корбан також постійно допомагають і волонтерам, яких на Дніпропетровщині багато. Їхня робота відзначається чіткою організованістю та системністю.

Замість епілогу

…Частина мого серця померла із Тобою, інша ж буде жити у твоєму продовженні – нашому синочку... (дружина загиблого бійця)

Розмовляла Ольга Максимяк

Тільки цифри: На практиці зі 100% тих, кого вважають зниклими, приблизно 40% можуть перебувати в полоні, а 60% найімовірніше – загинули.

Наймолодшому загиблому бійцю АТО було 17, найстаршому – 59.

136 бійців АТО закінчили життя самогубством.
Реклама
Загрузка...

Редакція сайту прийняла рішення тимчасово закрити коментування під новинами, які стосуються військових подій на сході.
В Україні триває війна, зокрема інформаційна. Таким чином, ми не можемо допустити, щоб ресурс Інформаційного агентства Волинські Новини використовували як майданчик для дестабілізації ситуації.


Утім нам важлива думка нашого читача, тож запрошуємо до обговорення публікацій на сторінках агентства в соціальних мережах.



Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.