USD 39.73 40.00
  • USD 39.73 40.00
  • EUR 39.70 40.00
  • PLN 9.76 9.92

Пробите осколком серце закрили бутоньєркою нареченого: історія 21-річного Героя з Волині Тараса Іщика на псевдо Мольфар

24 Грудня 2023 07:15
Під час виконання бойового завдання 11 грудня героїчно поліг молодий житель села Осівці Камінь-Каширського району, розвідник та вправний ловець ворожих дронів Іщик Тарас Миколайович. Своїм вмінням приземляти літальні апарати противника врятував не одне життя побратимів, а ще не раз дивом виходив з-під масованих рашистських атак неушкодженим, за що його почали називати Мольфаром.

Того зловісного дня він як ніколи поспішав на позиції до своїх хлопців. Не дійшов зовсім трохи – раптовий мінометний обстріл скосив його додолу, уразивши осколком у саме серце. Струни його долі обірвалися на 21-му році життя у лісопосадці на Донеччині, пише газета Полісся.

Він був дитиною-сонечком. Так описують Тараса односельчани. Коли не глянь на нього – зігріє у відповідь усмішкою. Його добре серце знав навіть кожен вуличний кіт чи собака, завше пленталися за ним слідом. Кожного пошкодує, підгодує. А який був завзятий до роботи! «Оце буде господар!» – казали люди, коли він від рання до смерку старанно облагороджував садок, доїв корів чи обробляв город. «Оце буде бізнесмен!» – зазначали інші, коли хлопчина прямував до лісу, щоб заробити копійчину на чорницях чи грибах.

Читати ще: «Його любов до Батьківщини й прагнення її захищати були міцними, як коріння дуба»: історія волинського Героя Дмитра Редчука

Його вірним напарником завжди був молодший брат Денис. Змалку трималися вони купки й прикипіли душею один до одного, як ті сіамські близнята. Запряжуть коня – і їдуть до праці. А у вільну годину сиділи горобчиками на березі озера з вудками чи ганяли щодуху в хокей. З часом вже й до дівчат на вечорниці ходили разом… І саме братові за місяць до загибелі, наче щось відчував, надіслав фото зразка похоронної таблички, мовляв, раптом щось – поставте мені саме таку…
Хотів служити Богу і Україні

У тих всіх сільських клопотах тягнувся Тарасик і до Бога. Бабуся Любов Олексіївна, а згодом і мама Ніна Володимирівна співали в церковному хорі. Тож хлопчик був частим прихожанином храму, від самого народження. А в 10 літ сам підійшов до ще тодішнього настоятеля отця Стефанія й попросився стати паламарем. Відтоді його взяли до вівтаря допомагати у звершенні богослужінь. Віри не полишав до останнього свого подиху. Хоча ніколи не планував податися в семінаристи.

«Ще геть маленьким у листі Святому Миколаю писав, щоб Той поміг йому навчитися літати. Потім хотів бути лікарем. Ані професійним медиком, ані пілотом він так і не став. Але перша його дитяча мрія реалізувалася через призму воєнних реалій – на фронті він навчився надавати першу допомогу пораненим та працювати із дронами.

Читати ще: Менший син на фронті, старший – у полоні, а їхній батько загинув. Історія сім’ї з Ковеля

Вперше пішов проситися до війська ще на початку повномасштабної війни. Тоді досвідчені бійці відправили його додому, мовляв, ще геть дитина, тобі на передову рано. У червні цього року його таки мобілізували. Але й вдруге завернули, уже з навчального центру Рівненщини, за невідповідністю – не згиналися пальці правої руки.

Попри все, Тарас втретє вирушив на службу, тепер до Львова. Звідти у складі 60-ї бригади потрапив у район Бахмута. Плакала бабуся, просила не йти, якщо уже стільки разів навіть доля повертала його назад. А він з юнацьким романтизмом відказував їй, що справжній чоловік має обороняти свою землю. Вирушаючи у зону бойових дій, почепив на себе кулон із образом Чудотворця.

Ще зовсім недавно збирали кошти на авто для його підрозділу: і церкви, і ліцей, і жителі місцевої громади, і навіть незнайомі меценати зі столиці скидалися гривнею. Тільки-но закрили збір, ще навіть не встигли придбати той транспортний засіб… Востаннє спілкувалися з сином у день його загибелі. Обіцяв прийти на Різдво у відпустку. А прибув, на жаль, скоріше, у труні…» – вкотре обпікають спогади згорьоване серце матері Ніни Володимирівни.
Воїна ховали два села і місто

15 грудня Тараса Іщика зустрічала коридором пошани вся Камінь-Каширщина – від Сошичного до Осівців. Наступного дня до рідного порога захисника звідусіль прямували безкраї колони людей. Два села зійшлися провести військовослужбовця в останню дорогу. Адже жив на межі двох населених пунктів, до сьомого класу ходив у школу в Осівцях, потім у Грудківський ліцей.

Приїхали й камінь-каширці, які добре знали хлопця. Він навчався у Камінь-Каширському ВПУ на оператора з обробки інформації та програмного забезпечення. А цьогоріч влаштувався на роботу в Центр надання соцпослуг, однак встиг попрацювати там тільки два місяці, поки не призвали до війська. Прибули через сотні кілометрів Тарасові друзі з усієї України. Супроводжували процесію військовослужбовці.

Читати ще: «Прагну помститися за племінника та товариша, які загинули під Куп’янськом», – штурмовик бригади «Лють» з Волині

Телефонували з передової побратими та командир, дякували батькам – Миколі Івановичу та Ніні Володимирівні – за хороброго сина-патріота, який ціною власної відчайдушності та фарту не раз вберіг їх всіх від загибелі.
З’їхалося й духовенство громади: дванадцять священників здійснювали чин відспівування воїна. Серед них – настоятель місцевого храму Сергій Приходько, для якого цей похорон був особливо тяжким. Бо хотів би у радості вінчати свого паламаря, а не в скорботі відспівувати його у домовині. Та що він міг вдіяти, окрім молитви за Героя та співчуття його родині… Схилив голову у своєму прощальному слові над покійним й подякував мужньому воїну за його великий і жертовний подвиг заради порятунку інших.

Лежав Тарасик як живий – красенем у військовій формі, наче направду слухав те все. І тільки біла бутоньєрка нареченого над серцем вирізнялася на зеленому камуфляжі, «виросла» саме в тому місці, звідки смерть вирвала з нього життя. А довкола захисника вже навіть тут, на землі, різними барвами майорів справжній трояндово-хризантемовий рай. Стільки квітів не побачиш навіть влітку. Лишив частину з них у облюбованому з дитинства храмі, а сам з кулоном Чудотворця на грудях полетів у різдвяні свята до Бога. Тепер Святий Миколай навчив його літати…
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу


Коментарів: 1
Анонім Показати IP 24 Грудня 2023 14:07
От за що гинуть такі герої ?!! За те, що гниди при владі за 32 призвели до війни, хто понесе відповідальність?

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Система Orphus