USD 27 27.2
  • USD 27 27.2
  • EUR 30.7 30.85
  • PLN 7.05 7.15
Олександр Клименко: ЧЕСЛАВ МІЛОШ: РОЗГЛЕДІТИ ЧАС
2011-ий рік відзначався у Польщі як рік Чеслава Мілоша – поета, есеїста, перекладача, літературознавця, лауреата Нобелівської премії з літератури (1980). Згідно формулювання нагороду було присуджено Мілошу як письменникові, «котрий з безкомпромісною проникливістю аналізує незахищеність людини у світі, що страждає через конфлікти». Отримання Нобелівської премії збіглося у часі зі створенням у Польщі незалежної професійної спілки «Солідарність», яка, перерісши у широкий суспільно-політичний рух, призвела до повалення комуністичного режиму. У Стокгольмі, де відбувалося вручення премії, письменник виступав зі значком «Солідарності» на лацкані піджака.

Письменницька біографія і те, про що літератор розповідає у своїх творах, – сполучені посудини. Не можна зрозуміти тем і зацікавлень митця, ігноруючи його життєпис, оскільки з реальних та, здавалося б, цілком буденних фактів народжуються складні механізми творчої метафізики і навпаки – натхненність, в якій пульсує енергія творчості, моделює поведінку письменника в дійсності. Першим серед символічних ключів, якими відчиняється людська душа, є той, що урухомлював її в часи дитинства і юності – у тих містах та селах, де височіли найзеленіші дерева й блищали під найяскравішим сонцем найблакитніші ріки. Урухомлював у часи миру та війни. Отже, щоб збагнути будь-яке людське життя (а письменницьке не є винятком), слід придивитися до географії й історичних умов, в яких те життя стартувало.

Чеслав Мілош народився 30 червня 1911 року в литовському селі Штейне (тодішня Ковенська губернія Російської імперії). Навчався у Віленській гімназії і Віленському університеті. Наталя Сидяченко у передмові до збірки «Вибраних творів» польського письменника пише: «Ідея “Рідної Європи”, обстоювана у Мілошевій творчості, переконання в необхідності створення багатонаціонального симбіозу випливає із його дитячого і юнацького досвіду. Адже неподалік від польської гімназії, де він учився, була єврейська, російська, литовська, білоруська, у Вільні також жили караїми й татари. Досвід полікультурности підсилювала успадкована пам’ять про Велике Князівство Литовське. Втім, будучи великим прибічником польсько-литовсько-білоруського симбіозу, він не поділяв полоноцентричної ідейної традиції».

Згодом Мілош переїхав до Варшави. По завершенню війни працював як аташе з питань культури у дипломатичних установах США та Франції. 1951 року попросив політичного притулку. Причиною, яка спонукала до прийняття такого рішення, письменник називає той факт, що в тоталітарних країнах митцеві не уникнути політичної заангажованності, яка становить серйозну загрозу для творчості. В есеїстичній книзі «Поневолений розум» Мілош замислюється над необхідністю творчої свободи: «Чи можна правильно мислити і писати, якщо не пливеш в тому єдиному напрямку, який є реальним і життєвим, бо узгоджується з рухом дійсності або з законами Історії. Вірші Рільке можуть бути прекрасними, а якщо вони прекрасні, це означає, що в епоху, коли вони народилися, їхнє виникнення було обґрунтованим. Аж настільки споглядальні вірші не можуть з’явитись в країнах народної демократії – не тому, що їх важко було б надрукувати, а з тієї причини, що автор не матиме імпульсу до їхнього написання: зникли об’єктивні умови, необхідні для виникнення подібної поезії».

У Франції Чеслав Мілош співпрацював з Літературним інститутом Єжи Гедройца, де друкував свої твори. А в 1960 році отримав запрошення від Каліфорнійського університету і переїхав до США – викладати слов’янську філологію у Берклі. 1993 року письменник повернувся до Польщі. Помер 14 серпня 2004 року, похований у краківському Пантеоні заслужених поляків – у підземеллях костелу монастиря Ордену святого Павла Відлюдника. Завдяки секретарці Мілоша Агнешці Косінській, яка до останніх днів записувала вірші поета, через два роки після смерті поета вийшла друком книжка «Останні вірші».

Українські видавці не оминули увагою творчість польського митця, тож вітчизняні цінителі літератури мають змогу читати у перекладі наступні Мілошеві книжки: «Вибрані поезії» (Львів, «Каменяр», 2000), «Придорожний песик» (Львів, «Літопис», 2001), «Родинна Європа» (Львів, «Літопис», 2007), «Вибрані твори» (Київ, «Юніверс», 2008), «Абетка» (Харків, «Треант», 2010), «Небо народжених щойно» (Київ, «Український письменник», 2011), «Велике князівство літератури» (Київ, «Дух і Літера», 2011), «Підказаний Мілош» (Київ, «Темпора», 2012).

Складно уявити творчу постать, мистецький шедевр, теїстичне вчення чи навіть Учителя, які б спромоглися згуртувати довкола себе сім мільярдів населення Землі. Оскільки неможливо уявити тих людей у стані цілковитого взаєморозуміння, продиктованому світоглядною одностайністю. У романі «Нестерпна легкість буття» Мілан Кундера писав, що «братство всіх людей може бути побудованим лише на кітчі». А отже, наївно сподіватись, ніби Мілошева поезія (як, зрештою, і твори інших класиків) може сподобатись усім без виключення шанувальниками віршованого слова. Кажу це, щоб «виправдатись», позаяк – як не вчитувався у вірші Мілоша – поезія польського нобеліянта для мене так і залишилась за сімома печатками. За сімома печатками – не в сенсі її втаємничення або непроникного герметизму, а, навпаки, внаслідок надмірного декодування художніх образів і раціоналізму поетичного письма, що контрастує з тими художніми стилями, де індивідуальна нота, якій надаю перевагу, звучить виразніше. Можливо, така суб’єктивна рецепція з’явилася тому, що поезія класика польської літератури, як зауважують літературознавці, перебуває на перетині його поетичного та есеїстичного мислення. Отже, вірші Чеслава Мілоша оминули мене так, як корабель, що, пропливаючи під білими вітрилами у святковій далечині, оминає людину, котра сидить на морському березі – у деякому естетичному замішанні…

Справа в тім, що художньо-естетичні вимоги до літературного твору народжуються з глибин суб’єктивного сприйняття. А ми чіпко тримаємось за свої індивідуальні відчуття – як водій за кермо автомобіля, оскільки шляхом наполегливого увиразнення внутрішнього світу можемо наблизитись до розуміння об’єктивних законів буття.

Сам Чеслав Мілош про свою версифікаційну філософію сказав так: «Я не прихильник надто суб’єктивного мистецтва. Моя поезія була для мене засобом самоконтролю. Я міг по ній простежувати, де проходить лінія, за якою фальш тону засвідчує фальш позиції, – і намагатися цю лінію не переступати. Досвід воєнних років навчив мене, що не слід брати в руки перо тільки заради того, щоб сповістити іншим про свій відчай і внутрішнє сум’яття, – позаяк це дешевий товар, для виробництва якого потрібно надто мало зусиль, аби, займаючись подібною справою, відчувати до себе повагу; хто бачив мільйонне місто, перетворене на прах, кілометри вулиць, на яких не збереглося жодного сліду життя, ні кішки, ні бездомного собаки, – той з іронією пригадував описи пекла великого міста у сучасних поетів – насправді ж, пекла їхньої душі. Реальна “безплідна земля” набагато страшніше уявної».

На відміну від поезії, мене вразила Мілошева есеїстка. Насамперед кажу про нещодавно прочитаний філософсько-політичний трактат «Поневолений розум» (1953) – першу з книжок, написаних письменником в еміграції. Твір вийшов друком у Парижі – французькою та польською мовами. Того ж року з’явилися німецькомовне і англомовне видання, а згодом книжку переклали багатьма іншими мовами. Передмову до німецького видання написав Карл Ясперс, а до англійського – Бертран Рассел. На батьківщині письменника книжку надрукували лише у 1989 році.

У «Поневоленому розумі» проаналізовано життя і творчі біографії письменників-інтелектуалів (Анджеєвського, Боровського, Гальчинського, Путрамента) на тлі тоталітарної епохи – у період, коли Польща опинилась у жорнах сталінської та гітлерівської ідеологій. У передмові до одного з видань зазначається: «Свій “квартет” Мілош підібрав напрочуд вдало. Чотири долі демонструють майже всі варіанти доль поляків під час Другої світової війни: Анджеєвський провів роки війни в окупованій Варшаві, Боровський – спочатку у Варшаві, потім в Освенцімі і рік на Заході, Гальчинський – у німецькому таборі для військовополонених і рік на Заході, Путрамент – у Радянському Союзі. Кожен з чотирьох письменників до 1945-ого року пройшов свій шлях світоглядної еволюції. (…) У роки поневолення розуму ці чотири характери деформуються і постають не такими, якими вони є, а такими, якими їх змушують бути».

Популярність «Поневоленого розуму» була високою: Чеслав Мілош, перебуваючи у реальному часі, зумів розгледіти і охарактеризувати те, що для багатьох стало очевидним лише через десятиліття. Письменник у своєму творі багато пише про імперію зла – СРСР. Мілош згадує про Адама Міцкевича, який, порівнюючи у 1824 році душу російського народу з гусеницею, запитував: яка комаха вилетить з цієї оболонки, коли зійде сонце свободи – світлий метелик чи метелик нічний та пекельний?.. Згадує і пише: «Те, що діється в Росії і залежних від неї країнах, – це своєрідне божевілля. Не виключено, навіть цілком можливо, що Росія зможе нав’язати своє безумство всьому світу і що людство прийде до тями лише через двісті чи триста років». Загрози, зрозумілі польському нобеліянтові на початку 50-х років минулого століття, у контексті новітньої світової історії, коли Росія здійснила агресію проти суверенної України, стали дійсністю. І сьогодні, коли на сході країни гинуть українські солдати, роздуми Мілоша звучать пророче: «Філософія, яка випромінюється з Москви, – це філософія сили, вона має в своєму розпорядженні танки і літаки. Проти того, хто не хоче її визнати, звертається нищівна міць держави».

Не ідеалізуючи сп’янілий від матеріальних благ світ економічно розвинених країн, письменник зазначає: «Американці порівнюють демократію з незграбним плотом, на якому кожен весляр гребе в свою сторону. На тлі крику та взаємної лайки нелегко керувати в якому-небудь одному напрямку. У порівнянні з таким плотом бойова галера тоталітарної держави виглядає чудово. Трапляється, однак, що там, де розбивається швидкохідний тоталітарний корабель, пропливе незграбний пліт».

Аналізуючи загрози, що виникають у суспільстві внаслідок авторитарного правління, Чеслав Мілош й на мить не забуває про своє покликання бути письменником: «Я поет, а не філософ, не прозаїк». І не політик – так можна сказати, продовжуючи письменницьке зізнання. Констатація творчих пріоритетів засвідчує, що життя у духовному вимірі є для польського митця головною іпостассю людського буття. Через те наприкінці «Поневоленого розуму» письменник каже, перед ким планує звітуватися за прожите життя – життя, зафіксоване віршами та прозою: «Коли я предстану перед Зевсом, приблизно ось що я зможу сказати в своє виправдання. Багато людей змарнували життя на збирання поштових марок, старовинних монет або на вирощування рідкісних сортів тюльпанів. Я впевнений, що попри кумедність та марність їхніх маній, Зевс був до них милостивий, якщо ті люди вкладали в заняття всю свою пристрасть. Скажу йому: “Не моя вина, що ти створив мене поетом і наділив даром бачити одночасно, що відбувається в Небрасці та Празі, в балтійських країнах і на берегах Льодовитого океану. Я відчував, що якщо я щось із цим даром не зроблю, вірші мої будуть позбавлені для мене жодного смаку, а слава буде огидною. Пробач мені”. І, можливо, Зевс, який не назвав ідіотами збирачів старовинних монет та любителів тюльпанів, мене простить».

лютий, 2015 р.
      Блоги є видом матеріалу, який відображає винятково точку зору автора. Вона не претендує на об'єктивність та всебічність висвітлення теми, про яку йдеться.
      Точка зору редакції Інформаційного агентства Волинські Новини може не збігатися з точкою зору автора. Редакція не відповідає за достовірність та тлумачення наведеної інформації і виконує роль носія.
Януш Корчак урівняв творчість із високим і трагічним пафосом життя. Тому й міфічний прапор короля Мацюся не є символом приреченості…
Ми жили, розмірковуючи про мистецтво – бодай раз на тиждень. Ми ходили на концерти – двічі на рік. Насолоджувалися театральними…
Не раз чув, що радити книжки – справа невдячна, оскільки читачеві при виборі лектури слід орієнтуватися виключно на чуття власної…
Загрузка...
Коментарів: 0

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.

Система Orphus
Яндекс.Метрика
Ukr.net: Автобазар http://avtosale.ua/. Свіжі новини України і світу в режимі реального часу на Укр.нет. Фільми в кінотеатрах на KINOafisha.ua. Телепрограма на TVgid.ua.