USD 27.80 27.95
  • USD 27.80 27.95
  • EUR 33.10 33.44
  • PLN 7.25 7.34

Айтішник-мандрівник із Луцька підкорив Кіліманджаро: «Усі хочуть подивитися із найвищої точки Африки на землю». Інтерв’ю

Аби зійти на вершину, хорошої фізичної форми замало. Увесь ресурс – у голові, переконує керівник луцької ІТ-компанії ideil, мандрівник, залежний від гір, Вадим Махомед.

Як додає, завадити підкорити вершину можуть лише невпевненість у собі, сумніви та побоювання, тому насамперед потрібно морально налаштуватися на підкорення, звісно, якщо гора пустить.

Нещодавно Вадим повернувся з Танзанії, де, на відміну від більшості, не ніжився на райських пляжах Занзібару, а зійшов на найвищу точку Африки – гору Кіліманджаро.

Інформаційному агентству Волинські Новини він розповів про захоплення горами, танзанійців, правила Національного парку Кіліманджаро, штурм вершини та гірську хворобу.

Як давно подорожуєте? Які вершини вдалося підкорити?

Гори в моєму житті з’явилися не дуже давно. Близько п’яти років тому друг дитинства зібрав компанію, аби поїхати в Карпати. Ми тоді пробіглися горами й підкорили Велику Сивулю. Загалом мали дві ночівлі в горах. Це була перша мандрівка, після якої ми всі сказали, що більше ніколи не підемо в гори. Було дуже важко, адже ми швидко йшли, несли з собою намети, спальні мішки, їжу, воду – загалом сильно стомилися. До того ж, ішли без підготовки та розуміння, думали, що йдемо на пікнік, а потрапили в гори.

Після цього було ще кілька походів у Карпати. На останній ми зібралися третиною компанії ideil, підкорили Говерлу, прогулялися до озера Несамовитого, на Піп Іван. Комусь було важче, комусь – легше. Оскільки ми не професіонали, не знаємо доріжок, то взяли з собою гіда. З нами був Віктор Баранник із компанії Summit Club, яка організовує гірський відпочинок. Кіліманджаро також з’явилася завдяки Віктору.
Тобто це було спонтанне рішення?

Так. Віктор опублікував у Facebook інформацію про те, що збирає команду в класний похід – невеличку експедицію на Кіліманджаро. До групи доєдналися 30-40 людей, які збиралися туди йти. Ми споглядали за цим задля цікавості і врешті, зібралися за два дні й поїхали. Усього з групи зголосилося їхати лише четверо людей.

Організаційні моменти взяв на себе Віктор Баранник?

Ми все робили разом. У нього це теж був перший похід на Кіліманджаро. Він шукав гіда на тому боці, а ми шукали перельоти, планували розміщення, визначали логістику.
Чому вирішили їхати саме в лютому?

Зараз одні з найкращих погодних умов для сходження на Кіліманджаро. Якщо не помиляюся, з квітня розпочинається сезон дощів, який триватиме до червня, тобто йти буде нереально. До грудня там теж дощі й досить холодно. Зараз же погода найкраща для підняття, навіть краща, ніж літом. Забігаючи наперед, скажу: як тільки ми зійшли з гори й пішли на ланч, розпочалася страшна тропічна злива, якої ми не бачили впродовж усього сходження. Лило дуже-дуже сильно.

ДИВИЛИСЯ, ЯК НА ДИВАКІВ. ТИПУ, НАВІЩО ЛЕТІТИ НА ЗАНЗІБАР, АБИ ЙТИ В ГОРИ? ТАМ ЖЕ МОРЕ, ПЛЯЖ, АЛКОГОЛЬ

Що потрібно знати, плануючи подорож до Танзанії?

Українцям потрібна віза. Вона коштує 50 доларів. Її можна оформити після прильоту в аеропорту або онлайн. Ми зробили це онлайн, відразу оплатили її й отримали код, який потім показали на контролі. Хоча мали електронні візи, нас попросили заповнити ще декларації. Зісканували паспорти, взяли відбитки пальців і на тому все закінчилося.
Ті, хто не оформляв візу онлайн, на місці заповнювали купу форм, їх фотографували, брали відбитки тощо.

У зв’язку з сучасними реаліями негативний результат ПЛР-тесту потрібен?

Коли ми летіли, його не вимагали. Там робили скринінг. Але в цьому так званому коридорі ніхто не дотримувався дистанції, навіть не всі були в масках.

Оскільки прямого рейсу з Борисполя не було, ми вирушили чартером з відпочивальниками, які летіли на пляж Занзібару. Коли нас запитували, в який готель поселяємося, а ми відповідали, що збираємося не в готель, а на гору, на нас дивилися, як на диваків. Типу, навіщо летіти на Занзібар, аби йти в гори? Там же море, пляж, алкоголь. На Занзібарі ми переночували одну ніч і перелетіли в місто Моші, з якого стартували на гору. І в зворотний бік так само, до Києва теж поверталися чартерним рейсом із Занзібару.

У вас було обмаль часу на підготовку до сходження. Що порекомендували б таким же відчайдухам, аби вистачило сил на підйом?

Потрібно бути здоровим, мати запас сил. Звісно, з травмами, нещодавніми переломами, проблемами з ногами, спиною не варто себе випробовувати, тому що на Кіліманджаро досить великі щоденні переходи – дистанції між таборами сягають щонайменше 10-15 кілометрів, тому переходи займали по 8-10 годин. Швидкість руху має бути мінімальною через те, що підніматися високо й організм проходить акліматизацію.
Не скажу, що гора складна, але були ділянки, де доводилося лізти вертикально.

Тобто потрібно бути в хорошій фізичній формі, але передусім необхідно бути в нормальній психологічній формі, тому що все – тут (показує на скроню, – ВН). Завадити підкорити вершину можуть лише невпевненість у собі, якісь сумніви чи побоювання. Просто треба морально налаштуватися на підкорення, звісно, якщо гора тебе пустить.

Що з собою брали?

Кіліманджаро – досить зручна для підкорення вершина. Чому? Всю екіпіровку, приїхавши туди, можна орендувати.

У Моші п’ятим до нас доєднався айтішник зі Славутича Ігор, який усе орендував на місці. Під Кіліманджаро гід просто запитав, чи ми не проти, аби цей хлопець йшов із нами.
Оскільки ми трохи походили по горах раніше, то мали все необхідне: спальні мішки, теплий одяг, штани-самоскиди, трекінгове взуття, палиці, шапки, окуляри. Стандартний набір. Але оскільки температура змінювалася і могла сягати від +35 градусів унизу до -15 на вершині, то треба було брати і шорти, футболки, легкі кросівки, і теплі речі, включно з рукавицями, шапками.

НА П’ЯТЬОХ МАНДРІВНИКІВ – 18 МІСЦЕВИХ

Хто був у вашій команді?

Йшли я, моя дружина Ольга, Віктор Баранник, Володимир Демченко з Полтави, який доєднався до групи у Facebook, та Ігор – розробник ігор, який приєднався до нас у Моші.
Загалом же команда, крім нас, нараховувала ще 18 людей. Згідно з правилами Національного парку Кіліманджаро, двох туристів має супроводжувати один гід.

Тому з нами були три гіди, кухар, два помічники, які допомагали йому готувати їжу, так званий інженер, який встановлював намети, поки ми займалися переходами й насолоджувалися краєвидами, хостес, який будив нас уранці й приносив гарячий чай, і 10 портерів – по два на кожного мандрівника.
Скільки кілограмів ви несли на плечах?

Під час переходів ми несли з собою речі, потрібні на цей день, – десь до 10 кілограмів у кожного в рюкзаку. Портери несли інше наше спорядження та речі загального користування, наприклад, кухонні причандали, каструлі, чашки тощо. Ліміт у кожного портера – не більш як 15 кілограмів.
Воду також несли чи була можливість набрати дорогою?

У кількох таборах спочатку була можливість набрати, а в останніх двох води не було, адже там надто високо. Тому ми несли воду з нижнього табору й використовували її дуже економно.

Скільки часу знадобилося на підйом?

Наш маршрут розрахований на 7-8 днів, але наш танзанійський гід оцінив, що ми зможемо здолати його за шість днів – це мінімальний час перебування в Національному парку Кіліманджаро. Тому ми рухалися максимально швидко.

Які думки виникали під час підйому? Чи не хотілося здатися та повернутися?

Бажання повернути було ще раніше.
Коли ми тільки зголосилися долучитися до експедиції, переглядали інформацію в інтернеті й натрапили на відео «Світу навиворіт» із Дмитром Комаровим про те, як він підкорював Кіліманджаро. Відео демотивувало, адже Комарову було зле, він падав на землю і хотів назад. Тому бажання повернутися з’явилося, коли ми ще й не почали мандрівку, але зникло, коли прибули на Занзібар. Там провели перший день для акліматизації.

Вистачило одного дня для акліматизації?

Думаю, ні. Коли ми вилітали з України, було -20 градусів, а прилетіли в +30. До того ж, ми летіли з однієї півкулі в іншу. Тому, напевно, часу для того, щоб призвичаїтися до температурних режимів, обстановки, відпочити, треба було би більше.

Як прилетіли, пішли гуляти, поїли місцевої їжі, заночували і приблизно о четвертій ранку прокинулися, аби встигнути на літак до Моші, де зустрілися з танзанійським гідом, який відразу забрав нас у гори.
Скажу відверто, між таборами інколи було трохи нудно: каміння, каміння, каміння. Звісно, там різні кліматичні зони, захопливі пейзажі, ліс, місцевість, схожа на українські Карпати, пустеля, вулкан, але перехід триває 10 годин, ти йдеш, а під ногами – каміння, каміння, квіточки, каміння…

ЯКЩО МАЄШ БІЛЬШ ЯК $200 У КИШЕНІ, ТО НА ГОРУ НЕ ПІДЕШ

У горах ви мали зв’язок із навколишнім світом? Які ґаджети брали в експедицію?

Я взяв два павербанки на 20 тисяч ампер-годин, аби заряджати смарт-годинник і телефон, та камеру GoPro з кількома запасними батареями. Особисто мені цього вистачило. Хлопці мали кілька фотоапаратів, тому брали з собою більше павербанків.

Роумінгу як такого там немає. Київстар не покривається, тому нереально комусь подзвонити чи написати. Ми купили місцеві картки, але зв’язок був не скрізь. Ідеш, з’явився інтернет, поприходили сповіщення, повідомлення, ми зупинилися, продивилися, відповіли всім і пішли далі. Тобто можливості нормально бути на зв’язку там не було, та й, у принципі, не хотілося.
Скільки часу знадобилося на підкорення Кіліманджаро? І що було складніше: піднятися на вершину чи спуститися?

Ми п’ять днів піднімалися й півтора дня спускалися. Звісно, спускатися швидше й легше, адже ти вже піднявся, досягнув мети, яку перед собою поставив, і можна йти з холоду в тепло, до пляжу. Однак спуск був крутішим, бо ми йшли іншою дорогою.

Яким був штурм вершини?

Останнього дня перед сходженням на вершину в табір ми прийшли о 18:00. Поїли, провели короткий брифінг і о 20:00 лягли спати. А о 23:00 нас розбудили для підготовки до штурму. Тож після стандартного денного переходу, який тривав 10 годин, ми від сили поспали три години, зібралися, попили чаю й орієнтовно в 00:20 вирушили на вершину. Була гроза, ішов сніг з дощем, дув сильний вітер, час до часу спалахувала блискавиця – було моторошно. Дивишся вгору, а там – чорнота, нічого не видно, внизу трішки проглядалося місто, світили тільки наші поодинокі ліхтарі.
Гіди зазначили: погода погана, але ми мусимо почати сходження, якщо ж погода погіршуватиметься, то повернемося.

До вершини підходили, коли почало світати. А десь о 7:30, коли розвиднилося, піднялися на гору.

Що відчули, опинившись на вершині?

Хух (сміється, – ВН). Слава Богу, дійшли. Особливої ейфорії не було, ми були дуже втомлені, невиспані, адже після того, як пройшли 10 кілометрів, поспали тільки три годинки й далі пішли в ніч, тому хух. Ми зробили кілька фотографій на горі, і гіди сказали, що можемо спускатися.
Як згадували, двох туристів під час сходження обов’язково має супроводжувати один гід. Які ще правила діють у Національному парку Кіліманджаро?

У Танзанії заборонено використовувати пластик в будь-якому вигляді, наприклад, не можна проносити в гори воду в пластикових пляшках чи пакети. На вулиці ти також не зустрінеш людину з поліетиленовим пакетом. Там використовують спеціальні торбинки.

Заборонено смітити. Є портери, які піднімаються і спускаються всіма шляхами на Кіліманджаро й прибирають. За тим, аби туристи не смітили, не залишали по собі сміття, слідкують гіди та портери з команди. Ми все сміття забирали з собою.

Ще гроші. З собою не можна проносити більш як 200 доларів. Це потрібно, аби убезпечитися від грабунку, адже рівень життя в Африці досить низький. 200 доларів – великі гроші для місцевих жителів. Денна заробітна плата портерів, якщо не помиляюся, становить п’ять доларів.

УСІ ХОЧУТЬ ПІДКОРИТИ КІЛІМАНДЖАРО, ПОДИВИТИСЯ ІЗ НАЙВИЩОЇ ТОЧКИ АФРИКИ НА ЗЕМЛЮ

У когось із команди були симптоми гірської хвороби?

У мене були. Перший день сходження був досить важким через великий набір висоти – ми піднімалися на 1000 метрів джунглями. Йшли повільно, не поспішаючи, гіди задавали темп.

Другого дня рухалися більш гірською місцевістю, були кращі краєвиди, мені набридло йти повільно і я почав випереджати всіх, фотографував команду зверху, бігав туди-сюди. Ми піднялися з 2600 на 3800 метрів і прибули в табір Шира.
Поки готувалася вечеря, піднялися ще на 100 метрів для акліматизації, адже цей табір вважається складним, сфотографувалися і спустилися вниз на вечерю. Я відчув, що в мене немає апетиту, мене нудило, піднялася температура, підскочив пульс, сильно впала сатурація, а при різких поворотах у голові паморочилося й було тяжко відновити систему координат. Проскочила думка: я вже прийшов. Хоча, коли піднімався, почувався нормально, мені вистачало сил.

Чесно кажучи, тоді я зажурився, тому що це був лише другий табір, а попереду нараховувалося ще три. Вирішив прислухатися до організму, порадився з друзями, які часто ходять у гори, вони порекомендували пити багато води та теплого чаю з цукром.

У цьому таборі нікому не спалося, тому всі прийняли снодійне. Я ж вирішив не пити снодійне, тому що хотів відчувати, що коїться з організмом, вирішив, якщо буде гірше, негайно спускатимуся. Але мені пощастило – зранку, коли члени команди почали прокидатися, зрозумів, що мені стало краще, хоча ще відчувалося, що не все окей. Я вирішив спробувати дійти до наступного табору, а якщо розумітиму, що мені стає гірше, вже буду зливатися і йти вниз. Ми зібралися, і цей перехід я вже йшов згідно з правилами, не поспішаючи.
Тоді ми піднялися на 4600 метрів у табір Лава Тауер, де пообідали. Йти було складно, самопочуття було не найкращим, але, коли ми прийшли в табір, не було ні нудоти, ні запаморочення, натомість з’явився апетит, тобто організм включився. Я добряче поїв, і ми почали рухатися далі.

Що вам готували?

Першого дня був огірковий суп, другого – цибулевий, далі – морквяний, а потім – огірково-цибулево-морквяний, усі – на один смак (усміхається, – ВН). Гарячі супи ми зазвичай їли на обід і вечерю як перші страви. На смак – так собі, але їсти їх варто було, тому що це тепла їжа. Також нам готували картоплю, рис, курятину, рибу. На десерт інколи були фрукти.
Ми цікавилися в кухаря, як зберігається їжа. Він відповів, що є люди, які її доносять.

Проблемою було те, що інколи ми переїдали, навіть якщо їжа була не надто смачна. Потім було важко йти, нести речі, адже організм затрачає багато енергії для того, щоб перетравити їжу.

Найбільше ж треба пити, постійно пити.

П’ЯТЬ ДНІВ У ГОРАХ – І КЛАСНО, І СКЛАДНО

Загалом у скільки обійшлася подорож?

Перельоти порівняно недорогі, а от за кожен день перебування в парку Кіліманджаро ми платили по 130-150 доларів. Крім того, послуги гідів, провідників, кухаря вартували окремо. Точну вартість не скажу, тому що оплачували все на купу, але загалом, включно з ночівлями, перельотами, я витратив трохи більш як 3000 доларів.

Звісно, можна було витратити й більше, тому що послуги гідів на тому боці коштують по-різному залежно від сервісу. Наприклад, можуть бути різного типу намети. У нас були звичайні туристичні, ми спали в спальних мішках на землі, а є намети, де можна стати на весь зріст, вам приносять і розкладають ліжка з матрацами. Також дехто пропонує кисневі маски, щоб насичувати організм киснем, або введення глюкози в кров. Ми вже потім дізналися про такі послуги.
Але всі хочуть підкорити Кіліманджаро, подивитися із найвищої точки Африки на землю. Нам дуже пощастило, бо було сонячно. Гіди розповідали, що вже через два дні погода не дала можливості піднятися ще одній групі з України, яка зробила дві спроби з штурмового табору.

Так, ви можете лишитися, наприклад, на день, аби спробувати ще раз підкорити вершину, але тут вже постають питання мотивації та самопочуття, адже перебування протягом кількох днів на висоті 4600 метрів – таке собі задоволення. Не знаю, чи організм туриста, а не альпініста готовий до такого.

До того ж, коли плануєш поїздку, наперед купуєш квитки. У нас після сходження залишалося лише два дні до вильоту, тому в горах ми могли лишитися ще тільки на день, більше в нас можливості не було б, та й бажання, напевно, теж. Чесно кажучи, п’ять днів перебування в горах – це класно, але водночас це й певне випробування, зокрема психологічне, вмикається цифровий детокс, тому що там немає інтернету. Організм уже по-іншому розставляє пріоритети, багато про що думаєш.

Про що думали?

Багато про що, про деякі речі – по мільйону разів. Узагалі там часто думалося про те, як живеш, чому живеш, для чого, що робиш, чому так робиш. Переосмислюєш себе, свої вчинки, адже в повсякденному житті немає на це часу. Думаєш, як оптимізувати своє життя, якісь робочі процеси, як краще підійти до того чи того моменту. В повсякденні ж ти весь час у русі, в роботі, займаєшся поточними справами, швидко переключаєшся між завданнями, відволікаєшся на купу факторів.

Чому варто підкорити Кіліманджаро?

Якщо подобаються гори, подорожі, туристичні походи, то, звісно, варто підкорити Кіліманджаро. Думаю, усім вистачить сил піднятися на вершину. Напевно, основне – психологічна підготовка, усі ресурси – в нашій голові.

Пригадую, понад три роки тому, під час урагану «Ірма» в США, Tesla централізовано збільшила ємність батарей в електромобілях, аби люди могли покинути місце катастрофи. Цей запас був прихований, його просто активували. Приблизно так – і в нашій голові, просто потрібно мати можливість включитися.

Ми піднімалися на гору сім годин поспіль у темноті та холоді, здаля бачили ліхтарі групи, яка вийшла на годину раніше за нас. У такі моменти думаєш: може, стоп і назад. Тому треба правильно налаштуватися, включитися, змотивувати себе. До речі, ми тоді наздогнали ту групу американців, які вийшли на годину раніше, і дійшли до гори. І всі живі та здорові спустилися.
Кіліманджаро не вважають важкою горою для підйому, але все залежить від того, наскільки ви готові до цього та здорові. Там також бувають летальні випадки. Навіть коли ми піднімалися, то з групи поляків загинув досвідчений мандрівник, який свого часу навіть перетнув Атлантичний океан на каяку.

Усе залежить від людей. Наприклад, коли ми вилітали з Борисполя, познайомилися з українцями. Із них до вершини дійшли 2/3.

Загалом це крута гора, там дуже гарно, цікаво, адже це інша півкуля, сила Коріоліса, коли вода в унітазі закручується в інший бік. Кіліманджаро – це теж випробування для організму.
Йти відразу на Кіліманджаро, не побувавши в тих самих Карпатах, напевно, не варто, тому що краще потренуватися на нижчих горах, зрозуміти, що таке трекінг, як ходити із рюкзаками, яке взуття, одяг потрібно брати.

Коли ми спускалися з Кіліманджаро, зупинилися на відмітці 2061 метр на рівнем моря – це висота Говерли. І там ми почувалися розслаблено.
СТАВОК ЗІ ЗМІЯМИ ТА ТЕЛЕВІЗОР ЗА ҐРАТАМИ

А які враження від Африки та місцевих?

Занзібар – туристичний, тому білих людей там сприймають нормально. Ніхто не дивується, коли бачить білу людину в місті. Можна поспілкуватися, пожартувати, домовитися про щось, сторгуватися, купити фрукти. Хоча часто ціни в туристичних зонах завищені. На Занзібарі ти почуваєшся безпечно, комфортно, всі привітні. Хоча різниця в сервісі відчувається порівняно навіть із Єгиптом чи Туреччиною.
Водночас там дуже великий контраст. Твоя вечеря може коштувати, наприклад, 50 доларів, а це місячна заробітна плата місцевих.

Якщо говорити про материкову Танзанію, то білі люди там – швидше дивина. Гіди супроводжували нас на місцевий ринок, попередили, аби ми не брали з собою цінні речі та багато готівки – лише суму, яку хотіли б витратити. Але де все залишити – питання. Створювалося враження, що в готельний номер досить легко потрапити ззовні, адже вікно не зачиняється, а телевізор – за ґратами.
На ринку нас відразу оточив натовп. На обличчях багатьох людей було помітно, що вони без особливого рівня соціальної відповідальності. Навіть у гідів почали сіпатися очі, було видно, що вони переживають. Нам сказали: давайте швидко тут купимо фрукти й підемо. Люди нав’язливі, пропонують у них щось купити або просять, аби ви дали їм грошей. Ми намагалися бути привітними, навіть жартувати. Але гіди попередили: якщо до вас підійдуть і попросять щось дати, то вирішуйте самі, давати чи ні, але якщо дістануть мачете, то краще дайте.
Природа ж неповторна. Ти проходиш кількома кліматичними зонами: там і ліс, і пустеля, і каміння, і гірські місцини, схожі на українські Карпати, і тропічні. За цим цікаво було спостерігати.

Наш гід Клінтон досить добре орієнтувався в рослинах, птахах. Якихось звірів ми там не бачили, але натрапляли на ящірок, мурах, багато пташок. Він про всіх розповідав, де живуть, чим харчуються, показував гарні квіти.

Наступного дня після сходження ми поїхали на ставочки з чистою прісною водою. Гарна рослинність, купа папуг літають між деревами, а ти там купаєшся. Ну, як виявилося, у тій воді і змії плавають. Про це ми дізналися згодом, а коли купалися, біля нас на камері плавав місцевий, він увесь час дивився по боках. Спершу не розуміли, чому він біля нас кружляє, а потім з’ясували, що він спостерігав за тим, аби на нас ніхто не напав. Хоча там усі розважаються, стрибають у воду, розгойдуються на ліанах.
Що у планах для чергових підкорень?

Коли спускалися, думали: більше жодних гір, ніколи, ну його, летимо на Занзібар, аби відпочити та полежати на пляжі. А вже через день почали шукати нові гори,говорили про Монблан, Арарат. Поки розглядаємо варіанти, чітких планів немає.

Маю невеличке хобі – з кожної гори намагаюся взяти камінь. Мій товариш Денис Пєсков, професійний альпініст, який підкорив купу гір, привозив мені по камінчику з кожної вершини. Тож колекція каміння в мене зібрана: частину привіз він, частину сам позбирав. Але бажання ходити горами нікуди не зникає. Це важко, вже після першого походу на Сивулю хотілося забути про них назавжди, але, як виявилося, справді кращими за гори можуть бути лише гори.

Наші Карпати будуть – це 100%. Плануємо вийти компанією, хоча після першого походу майже всі сказали, що більше в гори не підуть, зараз же запитують: а коли? Тобто гори захоплюють і не відпускають. Але більш як 5895 метрів (висота Кіліманджаро, – ВН) ми підніматися вже точно не будемо, адже гори – це хобі та відпочинок. Наша ж робота – розробка сайтів і мобільних додатків.

Ольга ШЕРШЕНЬ

Фото з особистого архіву Вадима Махомеда
Знайшли помилку? Виділіть текст і натисніть


Підписуйтесь на наш Telegram-канал, аби першими дізнаватись найактуальніші новини Волині, України та світу

Реклама
Loading...
Коментарів: 7
Лучанин Показати IP 29 Березня 2021 15:28
Звісно молодці, дуже цікава мандрівка. Але блін ну реально, ви б там ще з собою телевізор взяли. Самі туристи йдуть з рюкзачками по 35л, а місцеві сунуть весь їхній шмот. Повноцінним сходженням це тяжко назвати!
Супер! до Лучанин Показати IP 29 Березня 2021 16:47
Вітаю зі сходженням! Це реально дуже круто!
Ірина Показати IP 29 Березня 2021 16:39
Я в захваті! По-доброму заздрю!
Лучанин Показати IP 29 Березня 2021 18:26
"Ми цікавилися в кухаря, як зберігається їжа. Він відповів, що є люди, які її доносять." - Виходить, що в той час, коли туристи уявляють, які вони круті і сильні, місцеві "парні" бігають туди-сюди і носять їм воду і продукти.
Лучанка Показати IP 29 Березня 2021 22:27
Круто! Молодці, такі досягнення надихають!!!!
Марта Показати IP 30 Березня 2021 08:25
Дякую автору за цікаве інтерв'ю! Прямо як "Світ навиворіт" подивилась, тільки не з Комаровим, а з нашими, волинськими, героями)
Ефіоп Показати IP 31 Березня 2021 17:08
Рельно круто!!! Класні фото, а враження навіть не можу уявити які, молодці!!!

Додати коментар:

УВАГА! Користувач www.volynnews.com має розуміти, що коментування на сайті створені аж ніяк не для політичного піару чи антипіару, зведення особистих рахунків, комерційної реклами, образ, безпідставних звинувачень та інших некоректних і негідних речей. Утім коментарі – це не редакційні матеріали, не мають попередньої модерації, суб’єктивні повідомлення і можуть містити недостовірну інформацію.


Loading...
Система Orphus